Олексій ПИЛЬНИК з Городні допомагає виїхати з прикордонних сіл Чернігівського району. Безплатно.
— Чоловік 300 уже точно вивіз, — розповідає Олексій Пильник. — Може бути і дві поїздки в місяць, може одна. А було й п’ять. Було, що двічі в день їздили, 30 чоловік двома бусами привозили. А бувало, одну людину везеш.
Того року більше виїжджало. З Єліного, Сеньківки, Клюсів, Хрінівки, Берилівки (Городнянщина, Сновщина). Останнього жителя з Сеньківки вивозив.
Багато хто евакуювався восени, щоб зібрати врожай, свиней підростити, курей. Якось свиню везли в причепі з Єліного в Городню. Курей веземо в мішках.
— Працюю не один. Коли не вистачає машин, звертаюся до знайомих. Допомагають. У нас буси переважно. Інколи позашляховики використовуємо.
— Хто фінансує?
— З власних коштів. Є можливість заробляти. У мене свій бізнес. Монтуємо охоронні системи: нагляд, пожежна охорона. Розумні будинки (з системою автоматизації освітлення, температури, різноманітними датчиками і т. д.). Попит на них навіть збільшився. Багато хто виїхав, а хоче знати, що вдома відбувається. Звертаються до нас. Ми розробляємо, ставимо. У підприємців затребувані наші послуги. Займаємося цим більше 10 років.
Пальне дороге, але головне, що воно є. Коли була окупація, люди допомагали. Після деокупації справляються самі.
По Україні далеко не возять. Найбільше — до Городні. А звідти родичі забирають. Перевізники не хочуть їхати в зону бойових дій, до кордонів, бояться. Якщо хто їде, то захмарні суми просить — 10 тисяч гривень навіть.
— Ми навіть як волонтери не оформлені. Вони оформляють благодійні фонди, реєструються в податковій. Це потрібно, якщо збирають кошти на картку, щоб не було штрафів. Ми зборів не проводимо, тому ніде не реєструвалися.
Під окупацією вивозили дітей, жінок, бабусь. Були й чоловіки. У той момент втікали, скажемо так. Переїжджали через Деревини (Городнянщина). Там був пішохідний спрощений пункт пропуску в білорусь (кордон з білоруссю закрили, як повернулися наші війська). До самого не під’їжджали — метрів 600 людям треба було пройти. Перехід не контролювався з нашого боку. Прикордонники були тільки білоруські. Пропускали.
Українці, які живуть у білорусі, зустрічали, допомагали з ночівлею, садили в автобус, і люди їхали до Польщі. А багато хто в білорусі лишався в родичів, знайомих.
— Скільки витратили коштів?
— Не бачу сенсу рахувати, щоб себе не розстроювати. Було б більше грошей, більше витратив би.
— Дружина не проти?
— Є дівчина, планую одружуватися. Заохочує. Каже: «Звичайно, витрачай гроші, не треба в дім»,— жартує Олексій.
— Як вас люди знаходять?
— Мене багато хто знає в Городні. Я тут живу 35 років, з народження. Мій телефон: 096-085-33-27.
"Час Чернігівський" писав про таке: Кожен виїзд «дорогою життя» з Чернігова міг бути останнім: історія анисівського перевізника Дмитра
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО
