Про те, яким побачили у американській Associated Press Чернігівський молодіжний театр - розповів автор статті Ілля Новіков.
Він зауважив: вистави тут тепер незвичні. Так, 43-річна українська артистка виходить на сцену в чорній шкіряній куртці та з намальованими вусами.
У нещодавній постановці Чернігівського обласного молодіжного театру Руслана Остапко зіграла кілька традиційно чоловічих ролей. У театрі більшість чоловіків-акторів нині служать у Збройних силах України, тож заклад адаптувався до реалій війни, і жінки у центрі уваги.
«Ми репетирували «Короля Ліра» Шекспіра, як раптом наших забрали на фронт, — розповів 52-річний директор театру Роман Покровський. «У нас залишилася лише жіноча частина трупи. Тому ми подумали: «Якщо чоловіки грали жінок за часів Шекспіра, чому б не спробувати?»
Зусилля театру в Чернігові, столиці регіону, що межує з росією та білоруссю, відображають ширшу реальність в Україні, де жінки беруть участь у ролях, де колись домінували чоловіки, підтримуючи не лише свою індустрію, але й дух національного опору.
З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну в 2022-му четверо акторів-чоловіків театру та п’ятеро сценічних робітників пішли в армію, залишивши трупу з некомплектом. На сцені досі виступають лише двоє чоловіків, більшість сценічної роботи виконують жінки. Але трупа переосмислила себе, адаптувавши репертуар, перетворивши свій простір на осередок мистецтва та волонтерської роботи під час війни, а також жінки тепер грають більшість ролей.
Жіночий акторський склад демонструє п’єсу «Гетьман», засновану на житті Івана Мазепи, козацького очільника XVII століття, який перейшов з армії російської імперії на бік короля Швеції Карла XII.
Роль Мазепи як лідера незалежності та тема об’єднання країни з європейськими державами, щоб протистояти російському контролю, залишаються актуальними в Україні понад 300 років потому.
Остапко розплакалася, коли її запитали про своїх друзів і соратників, які воюють на фронті.
«Це біль, біль усієї нації, наш біль», — сказала вона, готуючись до виступу. «Але у наших хлопців все добре. Ми тримаємо за них кулаки. Ми допомагаємо».
Актриси та персонал театру — включно з гардеробницями, касирами, прибиральницями та працівниками їдальні — проводять значну частину свого часу, підтримуючи українських воїнів, плетучи маскувальні сітки в театрі, перш ніж відкривати двері для глядачів.
Команда також регулярно збирає кошти, щоб забезпечити своїх колег усім необхідним для передової. Але деякі з тих колег ніколи не повернуться на сцену.
«Пропав наш актор Костянтин Слободенюк. Наш звукооператор Дмитро Погуляйло зник наприкінці 2024 на Покровському напрямку», – розповів 52-річний Олексій Биш, один із небагатьох акторів-чоловіків театру.
Стоячи біля фотографії одного зі своїх колишніх колег, звукорежисера В’ячеслава Шевцова, Биш описує, як його вбили під час українського контрнаступу в російському районі Курська минулого серпня.
Хоча Чернігів на підконтрольній території, він заплатив високу ціну за свою близькість до кордонів росії. На початку вторгнення російські війська взяли місто в облогу, змушуючи жителів витримувати суворі зимові умови без електрики та води під постійним обстрілом російської артилерії, ракет і безпілотників.
Коли війна йде вже четвертий рік, російські удари по Чернігову залишаються частими, і культуру це не обійшло стороною.
Значна кількість культурно-мистецьких закладів Чернігівщини зруйнована або сильно пошкоджена, потребує ремонту чи повної реконструкції, розповіла голова ради з питань культури та мистецтв Чернігівської ОДА 46-річна Оксана Тунік-Фриз.
«Ворог нищить нас зсередини, знищуючи нашу культуру», – сказала вона. «Вбити українця – це вбити людину. Але знищення нашої культури означає знищення нашого майбутнього».
Перед кожною виставою в театрі в Чернігові записане оголошення нагадує глядачам, що показ призупинять у разі повітряної тривоги.
Це попередження записав Костянтин Слободенюк, актор, який пішов в армію і пропав безвісти, повідомив директор театру Ігор Тихомиров. Коли лунає тривога, а це, за словами Тихомирова, буває чи не на кожній другій виставі, усі всередині збираються в бомбосховищі.
«Удари російських безпілотників — це проблема, серйозна проблема, але є цікава річ», — сказав він. «Це об’єднує людей».
Незважаючи на невизначене майбутнє, колектив театру сповнений рішучості продовжувати своє мистецтво та волонтерство часів війни. Розмірковуючи про їхню стійкість, Олексій Биш цитує українського кінорежисера радянських часів Олександра Довженка.
«Ми маленький театр, — сказав Биш. «Але, як казав Довженко, ти здалеку малий. Зблизька ти великий».
Пізніше статтю передрукували чимало іноземних видань - британська The Independent, німецька Deutsche Welle та американські US news, The Washington Post та LA Times.
Джерело: Associated Press
"Час Чернігівський" писав про таке:
