28 лютого 2022 року під Мощуном на Київщині під час авіанальоту загинула 20-річна Ангеліна Євдокімова, бойова медикиня з Прилук. Олександра СКРИПКА, рідна тітка, хрещена, поховала дівчину 7 березня в Колісниках, де вона виросла. Щоб заплатити за пам’ятник, Олександра продала пай.
А через два з половиною роки дізналася, що батько, Володимир Телюк, який відмовлявся від доньки, подав документи на отримання 15 мільйонів гривень, що платять за загиблого військового.
У документах військкомату Ангеліна значилась як сирота
— Гроші мені не потрібні, хоча я бідно живу. Згодна, аби вони пішли солдатам, які без рук, без ніг, поранені, — каже Олександра Скрипка. — Два з половиною роки минуло відтоді, як Ангеліни не стало, і він почав думати про ці мільйони. За законом вірно, він біологічний батько. Я ніхто і ніщо. Але ж де ти був, коли ця дитина росла? Чи знаєш, де ця дитина похована?
Навіщо він взагалі таке затіяв? Це дуже боляче. Батько признав дитину після смерті, коли треба отримувати гроші. Хто ці закони пише?
— Як дізналися, що батько претендує на гроші?
— У кінці травня подзвонили з військкомату, запитали, а звідки батько взявся? — продовжує Інна КОТЕЛЕНЕЦЬ, донька Олександри. — У документах Ангеліна значилась як сирота. У контактних даних, коли укладала контракт, — тільки моя мати і я, двоюрідна сестра. Кажу: «Батько був, тільки дочкою не цікавився». «Ви розумієте, що він отримає гроші?» — запитують. Розумію. Вичекав, доки пам’ятник поставимо, поминки відбудемо. Ні на похорон, ні на могилу не приїздив. Принаймні, ми про це не знаємо, не бачили його.
Привезли Ангелінку ховати через тиждень після загибелі, 7 березня. На похороні були тільки сусіди, односельці. Чоловік 10.
— Надя померла від онкології, — розповідає Олександра Скрипка печальну сімейну історію про рідну сестру Надію Євдокімову, матір покійної Ангеліни. — Рак груді, пішли метастази. Захворіла в 2017 році. Сестру я забрала до себе додому в Колісники, доглядала. Помирала вона в страшних муках. Було їй 59 років.
Ангелінку Надя народила пізненько, 41-річною. Коли Надя завагітніла, Вова сказав, що дитини не треба. Аборт пропонував зробити. Мене дурною обізвав, що я її вмовила народжувати. «Це велика радість бути мамою», — казала їй. Я рано овдовіла, залишилася з двома неповнолітніми дітьми. Надя мені допомагала. Нас мати так виховала, щоб трималися вкупі. Ми і самі без батька рано лишилися.
— Що написано в свідоцтві про народження Ангеліни?
— Спочатку батька вписали «зі слів матері». У 2005 році був суд, де розглядали питання щодо аліментів, — Інна показує рішення. — Тут чітко написано, що він себе батьком не визнає, але від аліментів не відмовляється. Бо суддя стала на бік матері. І сказала: «Якщо зробиш генетичну експертизу, доведеш, що не твоя дитина, рішення анулюємо». Тоді вже його вписали в свідоцтво як батька.
«Побачив і перейшов на інший бік вулиці»
— Доки працював, аліменти платив, а потім пішов на пенсію і тисяч 20 тій дитині не доплатив, — пригадує тітка. — Колись Ангелінка приїхала додому розстроєна, сльози на очах. Запитую: «Ліно, щось в училищі?» Вона відповідає:
— Подумай, хрещенко, іду, а він метрів за 20 від мене. Та коли побачив, перейшов на інший бік вулиці. Наче я в нього щось би просила». Я їй тоді сказала: «Бог є на світі. Можливо, я не доживу, а ти побачиш». А воно як сталося… Вона не дожила. Коли мати померла, ніхто не запитав, куди цій дитині йти, де жити?
— Я тоді звернулася до нього, попросила допомоги, щоб платити за навчання Ангеліни, — продовжує Інна. — Сказав: «Нічого не дам». Дякуючи директорці коледжу — як вони вже це зробили — перевели Ангелінку на бюджет.
— Чому не позбавили його батьківських прав, не взяли Ангеліну офіційно під опіку?
— Коли тітка померла, потрібно було оформити пенсію по втраті годувальника. Викликали батька в соцслужбу. Сказав, що допоможе з документами, але спілкуватися з нею не буде.
Аби взяти її під опіку, треба було їхати в Чернігів на навчання. Поки ця вся тяганина, Ангеліна стала б повнолітньою. Сенсу не було.
— А вона ж і платтячко нове хотіла, і речі добріші, щоб однолітки не сміялися, — каже Олександра Скрипка. — Я корівчину тримала, на базар усе возила. Після смерті Ангеліни продала. Не було вже ні сил, ні бажання тримати.
Надя працювала на швейній фабриці в Прилуках. Ангеліна влітку завжди була в мене. Коли ходила в школу, автобус забирав біля мого двору і привозив. А потім вступила в Прилуцький фаховий медичний коледж. Після смерті Наді я Ангелінку і прописала у своїй хаті. Вона закінчила навчання й уклала контракт на військову службу. Була в АТО.
Додому востаннє приїздила 14 лютого, за 10 днів до вторгнення. Пам’ятаю, сиділа, вишивала рушничок. Я на печі: прихворіла, лежала. Кажу: «Іди в мирне життя, створюй родину, народжуй діточок».
— Ось її улюблена сукня, — дістає з шафи білу сукню в ромашках Інна Котеленець. — Коли приїздила, завжди її вдягала. Тепер висить, як пам’ять.
Пішли на могилу Ангеліни. На одному боці пам’ятника фото дівчини в червоній сукні, на іншому — у військовій формі.
— Ангелінка любила червоний колір. Фотографію в червоній сукні зробили головною. Квіти — гелеві червоні тюльпани — поставили. Ще камінчики хочу пофарбувати в червоний, — дивиться на білі камені, що лежать на плиті, тітка. — Квіти вдома вирощую, сюди несу. Це єдине, що я можу для неї зробити, тримати гарною могилу.
— Захотіла поставити Ангелінці пам’ятник. Звернулася до голови громади. Почали просити в бізнесменів. Хто дві тисячі, хто тисячу дав. А деякі казали: «Їх ще гинутиме і гинутиме, а ми повинні всім складатися?» Назбирали 65 тисяч гривень. Але я тих грошей не взяла, ні копійки, — каже Олександра. — Два роки після смерті минуло, могила просідає. Думала-гадала, що робити, тоді продала свій пай.
«Ми просто ошелешені»
Цю історію активно обговорюють у Прилуках.
— Ангеліна в нас жила, коли вчилася в коледжі, — додав Іван ЛІСОВИЙ, двоюрідний дядько. — Коли Надя захворіла, подзвонила тому батьку: «Я в лікарні, я помираю, Ангеліна залишається одна. Володя, забери її до себе». А він сказав: «У мене інша родина і хворий батько, я не можу її забрати, нема в мене місця».
Ангеліну з Києва везли волонтери. Прилуки гуділи про її загибель. Думаю, він теж чув.
Обурений педколектив прилуцького медичного коледжу, де вчилася Ангеліна.
— Ми всі знаємо, що Ангеліну виховувала тітка, допомагала сестра, — навертаються сльози на очі Євгенії ЖЕЖЕРУН, керівниці гуртків, секцій студій, інших форм роботи, працювала заступницею директора з виховної роботи. — Про батька ніхто не чув. Не вірила, що людський цинізм може зайти так далеко. Ми просто ошелешені. Орден, якій вручали Ангеліні посмертно, ходили отримувати Інна й Катя, племінниця Ангеліни, з якою вона разом вчилася.
— Коли мати померла, ми їй гроші збирали, — додав Євгеній КРАВЧЕНКО, заступник директора. — Дівчина вчилася на третьому курсі. Психологічно була дуже розбита. Хотіла покинути навчання. Викладачі йшли їй на поступки. Бо на заняття їздила з Колісників на потязі. Інколи запізнювалася. Щоб допомогти перейти на бюджет у зв’язку з втратою годувальника, зверталися в Міністерство освіти. Пам’ятаю, на четвертому курсі вона вже планувала піти в ЗСУ.
Про батька дізналися з інтернету. Подзвонила директорка, Тетяна Іванівна, ми були в шоку, що він є.
* * *
— А чи платив він аліменти і чи сплачені вони в повному обсязі, чи є борги? — одразу поцікавився Олександр АТАВІН, прилуцький адвокат. — Про цю історію чув. Але є закон. Суд офіційно визнав його батьком, — коментує рішення щодо аліментів. — І я, як адвокат, тільки можу порадити звернути увагу на виплату аліментів. У такому випадку є надія. Але, якщо аліменти були виплачені в повному обсязі, то він свій обов’язок виконав. У законі прописано, що батьки повинні забезпечувати дитину до повноліття. Усунути можна від спадщини. У законі прописана процедура для таких батьків. Але виплату, скоріш за все, він отримає.
Джерело: "Вісник Ч", Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке: Батько не хоче, аби перейменували вулицю в пам’ять про загиблого сина. Сказав: «А для чого еті понти?»
