«Азовцям» з Чернігівщини загрожує понад 20 років ув’язнення в рф

18 ВЕРЕСНЯ 2024, 12:09

2730

Косенко Максим

Олег Мижгородський у січні 2021 року. Та на суді у 2023 році

Олег Мижгородський у січні 2021 року. Та на суді у 2023 році

У Північному окружному військовому суді Ростова­-на-­Дону завершу­ється суд над 23 українськими полоненими. Раніше вони служили в полку «Азов». Їх звинувачують у приналежності до терористичної організації та участі в ній — статті 205.5 та 278 Кримінального кодексу РФ (насильницьке захоплення влади).

За нормами міжнародного права, військові не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за участь у воєнних діях.

«Азов» — офіційне військове формування Національної гвардії України. Та в Росії рішенням Верховного Суду в серпні 2022 року «Азов» був визнаний терористичною організацією.

Серед підсудних двоє наших земляків: 45­- річний Олександр Ірха з Новгорода­- Сіверського — йому прокурор попросив 21 рік тюрми — та 44­річний Олег Мижгородський з Городні — йому обвинувачення запросило 22 роки ув’язнення. Ірха з 2015 по 2020 роки служив в «Азові» механіком­ водієм. Потім працював на металобазі. Жив у Маріуполі. У квітні 2022 року місто окупували. Олександра забрали на фільтрацію. Й ув’язнили.

Мижгородський на час захоплення в полон теж був цивільним.

«Здравствуйте, ваш брат задержан»

— Раніше Олежик жив у Чернігові. Працював, розвозив різні товари. У 2015 році пройшов АТО. У 2016-му уклав контракт. Служив водієм у  батальйоні полку «Азов». Згодом відповідав за матеріальне забезпечення. На Донеччині познайомився з другою дружиною. У неї двоє синів. Захотіли дівчинку. Надумали вдочерити. Коли знайшли 12-річну Наталочку, з’ясувалося, що в неї є ще п’ятирічний братик Славко. Він з інвалідністю, проблеми з нирками. Вирішили не розлучати дітей і взяли обох. А згодом народився Сашко, йому зараз чотири роки. 30 серпня 2021 року в брата закінчився контракт, — розповідає 36­річна Ірина КИРИЧАНСЬКА, сестра.

Ірина Киричанська

— Жила їхня сім’я добре, у приватному будинку в Маріуполі. 24 лютого 2022 року говорила з братом. Сказав: «Розмовляв зі знайомими військовими, запевнили: через десять днів усе закінчиться. І все має бути добре».

Ще раз говорила з Олегом 14 березня. «Іро, ми в пеклі. Немає їжі, води, світла. Нас бомблять з усіх боків. У будинок пря- ме влучання. Сидимо в погребі, доїдаємо моркву і буряки», — сказав.

А я йому: «Вітаю, у тебе народилася племінниця». Плакав від радості, — пригадує Ірина.

— 10 квітня мені на телефон надійшло повідомлення: «Здравствуйте, ваш брат Мижгородский Олег Дмитриевич задержан в порядке ст.128 УПК ДНР и находится  в г. Донецк. Следователь». Номер телефону російський. Скільки не набирала, ніхто не відповідав.

Уже згодом від дружини брата дізналася, що з погреба вони з дітьми перейшли жити до знайомих. 31 березня на тій вулиці була зачистка. Днрівці зайшли у двір. При дітях надягли Олегу мішок на голову і повели. Його хтось здав. Місцеві ж раніше бачили Олега у військовій формі. А те, що вже сім місяців як звільнився з війська, нікого не цікавило.

Через деякий час повідомили, що його нібито розстріляли. Дружина не знала, що робити.

Батьки і я були в розпачі, пішли до поліції. Написали заяву, здали ДНК. Мати дзвонила на гарячу лінію Національного інформаційного бюро з питань військовополонених, зниклих безвісти. Зверталися в Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, «Червоний Хрест». В усі організації, які тільки могли нам хоч якось допомогти. Але отримували одну й ту саму відповідь: «Немає доказів. Де відео, де фото?» А звідки нам було взяти ті докази? Ми розшукували Олега серед живих і серед загиблих. За цей час мати-пенсіонерка навчилася користуватися інтернетом, шукати інформацію в соціальних мережах. До пошуків долучилася і донька Олега від першого шлюбу. Навіть до ясновидців зверталися. Вони сходилися на тому, що живий, але йому дуже важко, тяжкохворий.

Сестра знайшла докази, що брат у полоні

— Раптом у серпні Олег подзвонив дружині. Вона спочатку не впізнала його голос. Повідомив, що в донецькому СІЗО. Щоденні допити з торту- рами — то страшне. Увесь синьо-жовтий від синців. Почувається погано,— продовжує Ірина Киричанська.

14 червня торік над азовцями розпочався так званий суд. А 28 червня в інтернеті я натрапила на відео із зали того суду. Бранці за гратами виглядали виснаженими, наче їх привезли з концтабору. Не впізнала брата. Зрозуміла, що це він, коли себе назвав. До війни Олег важив 115 кілограмів, лишилося десь 50. Нога забинтована, змарнілий. Вдалося зв’язатися з російським адвокатом Олега. Той розповів, що в брата почалася гангрена, зламані ребра, вивихнута рука. Ходить на милицях, бо нога в дуже поганому стані. Із судової зали його забрали з високою температурою.

Я зробила фото з того відео.

— Ви з цим відео пішли до правоохоронців і сказали: «Ось, дивіться, знайшли докази».

— Ми по-новому почали звертатися в усі інстанції. У Координаційному штабі сказали: «Сторона агресор не надає підтвердження». Доки не буде списку з того боку з мокрою печаткою, доти йому не нададуть статус військовополоненого. У «Червоному Хресті» відповіли: «Ми не впливаємо на обміни. Нічим не можемо допомогти».

Через адвоката Олег передав малюсінький клаптик паперу, де написав, що тримається зара- ди дітей, заради них вижив. І попросив кишень- кову Біблію. Адвокат сфотографував ту записку і переслав дружині. Брат згадав усі молитви, яких навчила його мати. Він же маленьким, бувало, ходив з нею до церкви. Уявляєте, наскільки йому там тяжко. І матері нелегко — вона на відстані відчуває його страждання. Буває, прокинеться серед ночі від того, що і душа, і тіло болять.

Тільки в березні нинішнього року Олегу поміняли статус з «Безвісти зниклий» на «Полон». Написали: цивільний, з приміткою колишній військовий. У Координаційному штабі повідомили, що брат вже є в списках на обмін.

Дружина з дітьми нині в Маріуполі. Їй не вдалося поїхати на суд через проблеми зі здоров’ям. Та й працює на двох роботах прибиральницею. Посилки йому вона передає. Стан Олега в порівнянні з тим, що був рік тому, трішки поліпшився. Уже не така жахлива обстановка, як у донецькому СІЗО, де були нелюдські умови і били. Брата перевезли до Ростова-на-Дону. Спочатку в перший слідчий ізолятор, потім у п’ятий. Нині лише конвоїри можуть вдарити, якщо відстаєш. А йому ж важко ходити, — зітхає сестра.

— Олега суд не чує. Можливо, щось зміниться під час дебатів. — 13 вересня під час чергового обміну в Україну повернули дев’ятьох жінок, котрих судили по одній справі з Олегом. Майже два роки тому — двох чоловіків. Отож надія є.

— Живемо цією надією і молимося за порятунок Олега,— відказує Ірина.

Росії потрібно на когось покласти відповідальність за вбивства мирного населення в Маріуполі»

— Як їх можна повернути?

— У тих умовах, що вони перебувають, після катувань людина зізнається навіть у тому, чого не робила. Таким чином росіяни фабрикують справи та проводять показові судилища. Змушують давати неправдиві свідчення. Росії потрібно на когось покласти відповідальність за свої злочини та вбивства мирного населення в Маріуполі. Тому повернення таких полонених — процес найскладніший, — озвучує своє бачення Олена БЕЛЯЧКОВА, координаторка груп родин військовополонених та зниклих безвісти «Медійна ініціатива за права людини», — У 2014 році на початку антитерористичної операції були здебільшого польові обміни, коли командири домовлялися. Проте з часом усе перейшло на державний рівень. Підрозділ «Азов» Росія визнала терористичною організацією. Тому обмін азовців найважчий. Судові процеси тривають довго і зрозуміло, що навряд чи вироки будуть виправдальними.

Координаційний штаб радить родичам не виходити на акції, оскільки з того боку висвітлюється це так, що Україна не хоче повертати своїх полонених. З практики бачимо, що повертають і тих, дружини і матері яких були активними, виходили на акції, і тих, чиї рідні просто тихенько собі чекали.

— Полоненим кажуть: «Визнайте вину, вас швидше засудять, а потім обміняють». Насправді ж до 13 вересня нинішнього року обміняли лише двох, котрим було винесено вироки. Інших етапують у колонії для відбуття покарання. Координаційний штаб повідомляє, обміни відбуваються за сприяння третіх країн — Об’єднані Арабські Емірати або Туреччина, відносно дітей — це Катар. Наразі, на мою думку, саме залучення третіх країни і міжнародних партнерів дає можливість проводити обміни, — говорить Олена Белячкова.

Робимо все можливе, щоб кожен і кожна повернулися додому

— Під час обміну 13 вересня вдалося звільнити 13 жінок і п’ятьох чоловіків, які знаходилися під слідством або судом, чи отримали вироки у сфабрикованих стосовно них фейкових справах. Зокрема, захисників Маріуполя та «Азовсталі». Процеси обміну складні. Ми робимо все можливе, щоб кожен і кожна повернулися додому, — зазначили в Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими.

Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото з архіву сестри

Цей матеріал є частиною серії про воєнні злочини в Україні, створений у партнерстві з JusticeInfo. net – Fondation

"Час Чернігівський" писав про таке: Полонений бурят розповідає як «воював» у селах біля Чернігова

 

Схожі новини

Вперше за багато років грибний сезон на Чернігівщині не почався

05 ЖОВТНЯ 2024, 20:19

Пряма мова

НАШІ ЛЮДИ. Військовий: «Добровільно мобілізуватися складно, треба готоватись до купи бюрократії»

05 ЖОВТНЯ 2024, 17:38

На Чернігівщині поросята подешевшали

05 ЖОВТНЯ 2024, 15:50

Пряма мова

Починають ремонт будинку суду в Чернігові: чи встигнуть до зими?

05 ЖОВТНЯ 2024, 12:41

Снайпер поцілив у голову: чоловік заново учився сидіти, ходити й говорити

05 ЖОВТНЯ 2024, 11:38

У трьох районах Чернігова проблеми із водою: надовго

05 ЖОВТНЯ 2024, 10:49

Вiдео

Чернігівський сапер ДСНС вдруге в житті врятував людину, що тонула у річці

05 ЖОВТНЯ 2024, 10:14

ТОП-переглядів