Віра Анікієнко зі Сновщини організувала збір коштів на авто для підрозділу, де служить її син Артем. Того дня, коли придбаний автомобіль дістався пункту призначення, Артем Анікієнко був чи не найщасливішою людиною від сюрпризу, який подарувала йому мама – пані Віра сама приїхала до сина.
Це вже згодом, після повернення з Донбасу, Віра Анікієнко про все розповіла на своїй сторінці в Фейсбуці. Вона не лише відзвітувалася про зібрані донати, а й підняла питання важливості підтримки захисників від рідних.
"Два роки я донатила всім знайомим, хто потребував допомоги, насамперед військовим, – розповідає Віра Василівна. – Робила це як могла і скільки могла. Але так сталося, що допомоги став потребувати мій син Артем та його побратими, які захищають Україну на Авдіївському напрямку у складі 47 механізованої бригади «Магура».
Через влучання під час ракетної атаки хлопці залишились без авто, згоріли їхні особисті речі. Відомо, що на фронті від мобільності залежить і життя воїнів, і успіх виконання бойових завдань. Задумалася, чим можу допомогти.
Необхідної суми у моєї родини не було, і тоді я, переборовши всі внутрішні передчуття і емоції, звернулася за допомогою до земляків. Якщо чесно, то спочатку не вірила в успіх. І уявлення не мала, де взяти те авто, яким воно має бути. Коли ж в перші дні після оголошення збору побачила, як люди відгукнулися, то всі сумніви зникли", - пані Віра розказує, як наважилася відкрити збір.
Авто від мами
Тоді вдалося зібрати близько 50 тисяч гривень. Ще 30 тисяч гривень – донат від Віриної двоюрідної сестри, син якої, 31-річний Артем Шеремет (позивний Черняга), загинув 9 березня 2022 року біля села Лукашівка, обороняючи від окупантів рідну Чернігівщину. Решту коштів додала родина Анікієнків. Пані Віра каже, що автівка обійшлася навіть дешевше, ніж вона думала спочатку. Придбали звичайну армійську машину.
Від того часу, як Артем зі своїм підрозділом були направлені на Схід, пані Віра неодноразово хотіла побувати на тому Донбасі хоч раз. І от випала нагода: придбана автівка готова в дорогу.
"Подорож була довгою, але для мене не важкою, надихала зустріч з синулею! Проїхавши пів України, де майже нічого не нагадувало про війну, ближче до лінії фронту помітнішою ставала суцільна темінь, чулися далекі постріли, на дорогах все більше військових, військової техніки. Тринадцять годин – і ми були вже в Покровську", - ділиться враженнями Віра Анікієнко
А потім було 12 годин, які мама провела разом з сином. На жаль, вони промайнули дуже швидко.
Віра Анікієнко дякує усім, хто відгукнувся на її прохання про допомогу: родичам, знайомим, друзям Артема, його побратимам, з якими їй довелося долати сотні кілометрів до лінії фронту і назад.
Хотіла б звернутись до мам, дружин, коханих наших захисників, – каже пані Віра. – За будь-якої нагоди їдьте до них, підтримуйте. Це важливо і вам, але, насамперед, це дуже потрібно нашим хлопцям. Я переконалася в цьому особисто, бо побачила, як за два роки моя дитина почала «вигорати», але зараз Артем отримав друге дихання. А ще – донатьте! Особливо знайомим, які потребують допомоги. Слава Україні! Слава нашим захисникам! Разом до перемоги!
Автор: Віталій Сергійко, "Сусіди.City"
"Час Чернігівський" писав про таке:
