21-річна Ізабелла ІВАЩЕНКО, співачка й авторка пісень, родом з Ніжина. Уже понад рік живе у Великій Британії, куди вимушено поїхала через повномасштабну війну. Улітку взяла участь у кастингу і сліпих прослуховуваннях шоу «Голос країни-13». Своїм співом розвернула всі чотири крісла тренерів.
Номер 6509 виявився щасливим
— Чотири рази подавалася на «Голос», — розповідає Ізабелла. — На дитячий також. Мені тоді було 14 років. Я дійшла до сліпих прослуховувань, але по телевізору мене так і не показали. Ніхто з тренерів не розвернувся. Усі наступні три рази виявилися провальними. Мені казали: «Недостатньо хороша». Але писати пісні я не перестала. Рухалася далі. Коли я йшла на прослуховування в цьому році, навіть не хвилювалася. Жодних планів щодо шоу не будувала.
Третього травня була в Люблені (Польща) і мені написала Ясміна, дівчина-координаторка шоу. Затвердили з першого разу. Спочатку з авторською піснею українською мовою, потім змінили на «Спейс мен». Продюсери написали: «Все чудово. Побачимось у Варшаві». Лише тоді я усвідомила, де я і що зі мною відбувається.
Мій щасливий номер на кастингу в Києві — 6509. Друзі жартують, щоб на машину такі номери поставила. Рік маю британські тимчасові права, вони дозволяють мені їздити з людиною, яка має права і стаж. Маю надію здати на права вже в наступному році.
Що цікаво, заявку на участь у шоу не подавала. Мене знайшли в інтернеті. За рік перебування в Британії я організувала 30 благодійних концертів у маленьких селах та містечках Британії разом з композиторкою Марією Яремак, львів’янкою, теж біженкою. Біда нас поріднила, об’єднала творчі задуми. Виступали також перед герцогом Едвардом Единбурзьким, сином королеви Єлизавети II.
Спільно з британською благодійною організацією «Ротарі Клаб» вдалось закрити багато волонтерських потреб, зібрати сотні іграшок для дітей України, а також фінансово підтримати відновлення будинків для сімей, які втратили дім.
Навчання в Америці поміняла на участь у «Голосі-13»
Зіркові тренери в цьому сезоні шоу — співак Артем Пивоваров, співачки Надя Дорофєєва та Юлія Саніна, музичний продюсер Іван Клименко. Ізабелла не очікувала, що всі розвернуть свої крісла. Розвернули, значить, хочуть бачити її у своїй команді.
— Співала пісню Сема Райдера, представника Великої Британії на «Євробаченні-2022». З цією піснею Сем посів друге місце на пісенному конкурсі. Емоції після виступу зашкалювали, не могла зв’язати і двох слів.
До кого з тренерів іти, наперед не думала. Усе вирішувала там і в ті хвилини. Коли побачила очі Артема Пивоварова, зрозуміла — він буде моїм тренером. Його шлях до успіху чимось схожий на мій. Про свій вибір не жалкую. Ми весь час з ним на зв’язку.
Передачу з моєю участю, яка вийшла 24 вересня на «1+1», знімали наприкінці липня. Потім було два тижні передиху, я поїхала додому, у Ніжин. Батли (змагання між учасниками в одного тренера) почалися 1 жовтня. Мене можна побачити в записі шоу від 8 жовтня. З ким я там буду співати, слідкуйте за анонсами. Прямий ефір в кінці жовтня. Дивіться, буде круто!
Черговою несподіванкою для мене стало те, що через декілька днів після виходу шоу на телебаченні, Сем Райдер побачив мій виступ. Зробив репост на своїй сторінці в інстаграмі.
З міркувань безпеки зйомки цього сезону проходять у Варшаві, Польща. У павільйоні, де знімають польський «Голос» та інші шоу.
— Сварки між учасникам були?
— Ні, жодних. Жили великою дружньою родиною, крутою тусовкою музикантів, які роз’їхалися по всьому світу. Хтось вимушено через війну, хтось проживає за кордоном уже багато років.
Улітку цього року виграла грант на навчання в Америці. Мала їхати, але відмовилася. За два дні були прослуховування.
Чернігівщину представляла не я одна. Роман Панченко, під псевдонімом Пунч, родом з Чернігова. Але багато років живе в Польщі. Він у команді Наді Дорофєєвої. Дізналася випадково.
— Рожевий костюм, в якому ви були на сцені, стилісти підібрали?
— Ні, це мій власний. Об’їхав зі мною чимало країн, де я співала. Купила перед поїздкою в Америку. Була з ним у Лос-Анджелесі і Польщі. Макіяж завжди робили візажисти шоу. Далі буду в одязі, який мені вибиратимуть стилісти.
Фортепіано бачило багато сліз
Ізабелла Іващенко з дитинства займається музикою, танцями, акторською майстерністю, пише пісні англійською й українською мовами. Переможниця багатьох українських та міжнародних вокальних та хореографічних конкурсів і фестивалів. Також лауреатка фестивалів «Червона рута» та «Чорноморські Ігри», учасниця шоу «Х-фактор», дитячого пісенного конкурсу «Євробачення».
— Народилася в Ніжині. Спочатку вчилася в гімназії №3, у сьомому класі перейшла до школи №10, — додає Ізабелла. — Мама Світлана і тато Роберт проживали деякий час у Польщі. Познайомилися з дівчиною на ім’я Ізабелла. Ім’я красиве і рідкісне, вирішили і мене так назвати. Мама з Чернівців, тато ніжинець. Є старший брат Максим, йому 37 років. Чотири роки проживає і працює в Чехії. Батьки — приватні підприємці. Тримають сімейний бізнес — дитячий розважальний комплекс «Малібу» з кафе, у якому я теж працювала.
— Коли батьки помітили ваш хист до музики?
— Коли мені було чотири рочки, мати помітила, що я можу відтворити пісеньку з реклами. Стала водити мене на всі можливі музичні і танцювальні гуртки в Ніжині. Мені це подобалося, бігала на заняття з радістю.
Фортепіано і вокалом займалася з шести років, танцями — з чотирьох. Планувала бути хореографом чи танцівником. Потім вектор змінився на музику. У той час багато знайомих, викладачів казали мені, що в мене немає ні слуху, ні голосу. Викладачка била по руках, бо їй не подобалося, як їх тримаю. Моє старе фортепіано «Україна» бачило багато сліз. Попросила батьків продати його. Це велика дитяча травма і насильство для мене. А зараз, у мої 21, це приносить кошти. Бо переборола себе і навчилася грати на інструменті. Писати пісні.
З 2015 по 2017 рік навчалась і закінчила американську приватну музичну академію в Києві, яку створив Влад Добрянський, музикант з Калуша Івано-Франківської області. Три рази на тиждень мати возила мене в столицю на навчання. Останні пів року вони переїхали до Львова, уже їздила рідше — раз на місяць здавати екзамени.
У 2019 році, після школи, вступила до іншого музичного коледжу, за кордон. Але навчатися не вийшло. Мені 17 років, треба опікуна. Батьки не змогли покинути бізнес і бути зі мною. Довелося вступати в київський університет культури на факультет естрадного вокалу. Який, до речі, закінчила в цьому році. Бакалавр. На магістратуру вирішила не вступати, немає бажання. Може, колись повернусь туди. Знання, які мені треба в професії, у мене є.
Збиралася вчитися в канадському коледжі. Подала заявку, пройшла тести. Почалась епідемія «ковіду». Я поїхала додому. І застрягла в Ніжині на три роки. Працювала в батьківському бізнесі. Збирала гроші на студію звукозапису, де хотіла записувати свою музику. Весною 2022 року вже планувала випуск своїх пісень.
Ніжинські огірки і кабачкова ікра в Лондоні
— 2022-й почався для нашої родини недобре. Новий рік з батьками зустрічали з «ковідом». Через ускладнення і супутні хвороби (онкологія) батько загримів у лікарню.
20 лютого мені виповнюється 20 років. Останній робочий день у кафе. 22-го і 23-го відсвяткувала його з друзями. А 24-го мати будить мене — почалася війна. До останнього не вірили, не були готові до від’їзду. Машина зламана, тато в лікарні.
На початку березня мені написав мій вчитель з академії і запросив їхати до нього, у Британію. Жити в родині музикантів і в цьому напрямку продовжувати свій шлях. А також допомагати українцям уже звідти. Після закінчення навчання ми час від часу зідзвонювалися. Його дружина українка, із Сєвєродонецька.
Обговорила це з батьками. Було складно покидати рідну домівку, країну та їхати так далеко. До 31 березня я пробула в Ніжині. Орки відходять з області, я пробую з батьками виїхати з міста. Попали під обстріл. Дивом вижили. Поїхали спочатку до брата в Чехію. Довго чекала там візу.
Дорога до Британії в один кінець зайняла два дні. На машині батьки везуть до Києва, звідти потягом або автобусом до Польщі, до Британії — на літаку. Батьки через пару місяців повернулися додому, до своїх батьків, мого кота, бізнесу.
Увесь час, що я тут живу, з батьківської кишені не взяла ані копійки. А навпаки, за можливості, відправляю їм. Нещодавно сама заробила і купила квитки на живий концерт Сема Сміта. Близько чотирьох тисяч гривень.
— Де працюєте?
— На початку трудилися з Марією (Марія Яремак, з якою ми організовуємо концерти) в юридичній фірмі, щось на зразок нашої нотаріальної контори.
Британія біженцям дає права: на освіту, працю, медичне обслуговування і 200 фунтів (близько дев’яти тисяч гривень) разової виплати. Або йдеш на соціальні виплати, як сидять місцеві, або ти працюєш і вчишся. Ми з Марією вперті, вирішили працювати. Оцифровували паперові документи на сайт офісу. Платили 12,5 фунта за годину (600 гривень). Це вище середньої. У цілому дев’ять фунтів. Близько пів року там працювали.
Дорогий проїзд у транспорті. Якщо в Ніжині маршрутка коштує 15 гривень, то в Лондоні, за тим маршрутом, яким я їжджу, — три фунти (фунт — 44,59 гривні, 134 виходить). Без свого транспорту тут важко.
Так це ще я не плачу за оренду будинку. Пів року тому переїхали з Марією в село Вітгемпстед, у двох годинах їзди машиною від Лондона. Живемо з англійською родиною пенсіонерів. За програмою для українців. Власникам, які прихистили біженців, платять 350 фунтів (близько 16 тисяч гривень) за людину. Стареньким за 80 років, а їх майже немає вдома. Живуть на повну. Їздять за кермом машини на виставки та фестивалі, на море до друзів на декілька днів. Якщо в нас з Марією бувають труднощі, вони цими грошима допомагають нам. А ми віддячуємо їм, готуючи українські страви. На Новий рік та Різдво познайомили їх з нашими традиціями. Щоправда, овочі тут не такі смачні, як в Україні.
Улюблена страва наших стареньких англійська традиційна: тріска в панірувальних сухарях з картоплею, порізаною великими шматками, і соусом тартар.
Якось у північному районі Лондона знайшла магазин «Альбіна», там продавались наші рідненькі ніжинські огірки і кабачкова ікра. Банка коштувала три фунти.
Виступ перед королівською родиною
— Звісно, я трохи нервувалась, адже не кожен день тебе запрошують виступити перед представниками королівської родини.
Коли познайомилася з принцом Едвардом особисто, уже після виступу, усвідомила, що він добрий, уважний, ввічливий і дуже любить гумор, — згадує Ізабелла. — Він наймолодший син королеви, герцог Единбурзький. Я вдячна, що він почув нас. А ще висловив особисту підтримку Україні. Зауважив, що українці на боці світла і добра, рано чи пізно переможуть темряву.
Учора мала перший сольний концерт у Кембриджі.
— Чого не вистачає з дому?
— Найбільше сумую за маминими сирниками. Коли вдома, мати робить мені тонну. З домашньою сметаною їх наминаю. Маркети Британії завалені продуктами, але жодного разу мені не зустрічався домашній сир (творог). Гуглю в інтернеті, де купити сир, а мені видає, як його зробити. На базарі продають горіхи, спеції, екзотичні фрукти, тверді сири, рибу.
— Чи вільне ваше серце?
— Поки сфокусована на собі. Була за кордоном одна історія і швидко закінчилася. Зараз моє серце вільне, але я заміжня за роботою.
Якщо знайдеться людина, яка буде мене любити, цінувати, підтримувати, то я своє серце відкрию. Але обережно.
— Творчі плани надалі?
— У Британії мене не тримає нічого, крім можливості продовжувати свою творчість, заробляти гроші і допомагати батькам та моїй країні.
Найближчим часом планую викладати вокал для британців. Після виступу на «Голосі» бажаючих побільшало. Я працюю в організації, що влаштовує музичні вечори і підтримує молоді таланти, її спонсорує принц Едвард. Дають їм гранти.
У дуеті з Марією випустили англомовну пісню під назвою «Колискова нашої любові», присвячена всім дітям, які загинули в цій війні.
Скоро буду випускати й інші свої пісні, залежалися вони в мене. Авторська пісня «Мамо» вийшла у світ 2 жовтня. Написала її тут, за кордоном, сумуючи за батьками.
Авторка: Ольга САМСОНЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
