За три дні, з 23 по 25 травня, пройшов наймасштабніший обмін з російськими ворогами. Додому повернулися 880 військовослужбовців та 120 цивільних.
Обмін відбувався за формулою «1000 на 1000». У сірій зоні з Білоруссю, біля Нових Яриловичів, що на Ріпкинщині. У перший день повернулося 270 військових та 120 цивільних.
Олександр Негір з Кролевеччини, Сумська область. Фото та відео зустрічі Олександра з рідними облетіли весь світ
Обмін почався близько 13.00.
Живим коридором з кордону до Чернігова автобуси з військовими і цивільними зустрічали місцеві від Добрянки на Ріпкинщині до Рівнопілля Чернігівського району. З синьо-жовтими прапорами і плакатами. А хтось з гілочками замість стягів.
— Ми вже десятий обмін виходимо, — притримує важкий синьо-жовтий стяг Неля ОСТАПЕНКО з Ріпок. — Спочатку бачимо автобуси з ка*апами, яких везуть у бік російського кордону. Як проїхали, знаємо, що наших години через чотири везтимуть. Мала, — киває на восьмирічну доньку Лізу, — з опівдня під двором чергує, аби не пропустити.ʼ
Ліза Остапенко (на передньому плані) та Аліна Кравченко зустрічають у Ріпках автобуси зі звільненими
У Чернігів автобуси з військовими приїхали о 18.35. До рідних вийшов Рустем УМЄРОВ, міністр оборони України:
— Мета — повернути всіх наших військовослужбовців.
Як завжди на таких заходах присутня дещиця бардаку. Розгублені, в очікуванні були Наталія та Анастасія з Михайло-Коцюбинського. В одному з автобусів повертається 46-річний Іван Мосич. З Першої танкової Сіверської бригади.
— Хочемо в когось запитати, під який вхід нашого тата привезуть, — перепитує поліціянтів Наталія. — Де стати, щоб побачити. Майже два роки ми його чекали. Повідомили з Координаційного штабу о 17.00. Служити пішов по мобілізації. Майже рік був на нулі. Біля Старомайорського потрапив у полон. Жодної звістки від нього не було. Але хлопці, які повернулися раніше, казали, що в полоні. Був у Горлівці. Переводили в Алтайський край.
23 травня, Чернігів
* * *
25 травня, 13.57. Останній день обміну. Наталія БОРОВИК чекає на повернення двоюрідного брата. 29-річний Ігор Улєсов з Бахмача пробув у полоні два роки.
— Їде додому, — навертаються на очі сльози в Наталії. — У полон забрали на луганському напрямку в травні. Стрілець з 32-ї бригади. У перший день обміну були звільнені хлопці з його бригади. Але тут таке було… Усі намагаються передати фото, можливо, хтось когось впізнає. Стільки рідних… Не можна було ні до кого підійти.
Брата чекала в п’ятницю цілий день. Не було в списках. Сьогодні подзвонила мати. Був дзвінок з Координаційного центру (займаються полоненими). Сказали, що їде вже. Побачили його на фото, коли виклали з кордону. В Україні!!!
Ой, так переживаю. Хвилююся, щоб не пропустити, щоб знайти. Буду кричати по прізвищу.
І ось… Заїжджають автобуси. Останній, двоповерховий зупиняється біля входу. За секунди рідні стають коридором, по ньому проходять військові.
— Ігорю! — Наталія одразу побачила брата. Вискочила з натовпу й щосили обняла.
56-річного Володимира Харченка з Дрімайлівки, що на Куликівщині, зустріла донька Анастасія та рідні. Повертався додому в одному автобусі з Ігорем Улєсовим.
Звільнений Володимир Кравченко з Дрімайлівки, Куликівщина, з рідними
Рідні зразу ж дали телефон у руки. На зв’язку син Олександр.
— 19 місяців чекали, — розповідає Анастасія. — У полон потрапив у Першотравневому (зараз Мануйлівка) на Харківщині. — Нічого про нього не знали до останнього.
Винаймають квартири в Чернігові, щоб почути: «Бачили»
До Чернігова на обмін їдуть родичі безвісти зниклих не лише з області, а й з усієї України. Винаймають квартири і чекають автобуси зі звільненими хлопцями. Сотні жінок з портретами і прапорами з фотографіями чоловіків, синів, братів.
За кілька хвилин, доки обміняні військові йдуть з автобуса в лікарняний корпус, встигають показати фото, крикнути прізвище і запитати: «Бачили?»
Фаїна Ткаченко з Ріпок чекає тата з полону
«Фізрук» зник на Курщині
— У мене чоловік пропав на курському напрямку. Восьмий місяць пішов, — Анна БРУЙ про чоловіка Олександра з Рогізок на Сновщині показує фото чоловіка з позивним «Фізрук». — Вчитель фізкультури. Що таке війна знає з 2014 року. Був мобілізований. Воював понад рік. 23 лютого 2022 року зранку подзвонили в школу. Сказали, треба з’явитися у військкомат. Попросив директора поставити когось на заміну. Збирався їхати. О 22.00 повістку принесли додому. Зранку вже почалося вторгнення.
Про Романа Тандуру з Линовиці жодної звістки за півтора року
Про Романа Тандуру з Линовиці на Прилуччині прийшла хоч щось дізнатися кума Оксана РИБАЛЬЧЕНКО з сином Романом.
— Є підтвердження, що в полоні, — каже дівчина. — З 26 червня 2023 року. Але, на жаль, з того часу про нього не отримували жодної звісточки.
Приїжджають у Чернігів, щоб розпитати про зниклих безвісти
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото Юлії СЕМЕНЕЦЬ, Наталії БИХОВЕЦЬ, Марини ЗАБІЯН
