Село Деснянка Новобілоуської громади, що біля Чернігова, окупували в ніч на 5 березня 2022 року.
— Я і моя сім’я нікуди з Деснянки не виїжджали, — згадує 46-річна Анжела АРТЕМЕНКО, підприємниця, власниця двох магазинів (продукти, промтовари). — Місяць в такому жаху жили. Нас пограбували. Орки зламали двері і через магазин (він переднім фасадом виходить на вулицю, а за ним дім) у дім перлися. Двічі «КамАЗами» під’їжджали, вивозили все, що їм хотілося. Нас на той час дома не було. Переселилися до сусідів через одну хату, бо газу й світла не стало.
— Вивозили товар з магазину?
— Товару небагато. Переважно з дому повитягували. Техніку, продукти, мобільні телефони, планшети, золоті прикраси. Шкода, що дитяче — на хрещення дитяті малому надарували та на дні народження — позабирали. Хрестик, сережки, обручки, ланцюжки…
Пральну машину лишили, слава Богу. Залізяччя, дрилі, інші інструменти — вимели все. Інструментів багато, бо будуємося весь час. Дроти деякі, кабелі вигребли. І згадувати не хочеться, — журиться. — Ми городами підійшли до хати, коли вони навантажилися та поїхали. Думаємо, хоча б що-небудь заберемо собі. Заходимо, а в хаті все догори дригом.
Не встигли оглянутися, знову під’їхали «КамАЗом». На дріб’язок спокусилися. У людей електрочайники крали, а підставки лишали. У нас же каструлі, чашки, тарілки забрали. З морозилки багато чого витягли. М’ясо ми ж на зиму заготовляємо, господарство тримаємо. М’якоть повибирали, їли, а кістки лишили.
З музичного центра забрали лише колонки. Для чогось вони знадобилися? Комп’ютер порозривали. Що вони там шукали? Що не забрали, зруйнували, поламали, потоптали.
Добре, що хоч ми живі лишилися. Живі, та налякані. Донька моя, їй 13 років, одна зовсім не лишається, темноти боїться, кричить: «Орки прийдуть уночі». Її так колотило, коли бомбили. У погребі сиділи, щось грюкнуло, вона: «Орки йдуть». Двері відкриваються, здається: орки йдуть. Воно ж все боком може вилізти, на здоров’я вплинути.
— Цей магазин розкурочили, — показує. — Другий — теж мій, я його викупила, — там вікна повилітали. Паркан лежав — вони танки заганяли, останніми днями ховали все. Між хатами, на городах, у сараях. Воріт не було — це вже нові поставили. По воротах танками заїжджали і ставили їх біля нашого сараю. Ножами кидалися, гралися так.
Ходили тут як хазяєва. Це все їхнє. Двері мали бути незамкнені, хати відчинені, хвіртки настіж. Зараз це все спільне, казали. Не дай Бог, закриєте калітку, ми її знову вирвемо, виб’ємо. Треба щось, прийшов узяв і пішов.
— А на ніч?
— На ніч теж не закривали. Замкнули пару раз, усе одно виламали.
— Чоловік з вами був?
— Чоловікам забороняли виходити, щоб їх і не видно було. Можна було жінкам попоратися, у нас же хазяйство. І то просилися, щоб пройти. Два дні взагалі не виходили, боялися на очі показатися. Бо вони як скажені ходили.
Поралися під дулами. Щовечора думаєш: чи зранку прокинешся, чи не прокинешся, чи прийдуть тебе вночі розстріляють. Як у них є настрій, більш-менш нормально. Немає настрою — як бєшені льотають.
Дівчаток своїх ми взагалі ховали.
Два з половиною дні свиней не годували! Боялися вийти. Вони так метушилися туди-сюди, що ми на очі не показувалися. Вийдемо з Надією Тищенко, сусідкою, вона: «Ну що, підемо». «Не можу, — кажу, — йти. Погане передчуття». Вернулися. Тоді знову Надя: «Ну підемо». Кажу: «Я не піду, хай свині хоч здихають. Боюся до ужаса». Тоді зібралися з духом, вийшли, щоб хоч уже перевірити, чи живі свині, чи ні. Раз на день ходили свиней бідних годувати. Вижили, слава Богу.
Курей багато поздихало від стресу. Падали від ляку. Що ж воно, гухкало безкінечно: гух! гух! І пес, бідненький, здох.
З неба все падає, що кидають. Танки гурчать. Я ніколи не думала, що танки так швидко їздять! Асфальт поламали весь. Був як гармошка. Розверталися, я думала, що і дах знесуть. Як заїде у ворота танком, дуло стирчить майже до хати. І думаєш, чи він стрілять зібрався.
З Деснянки виїхали 1 квітня зранку, години до 10.00 Легше відразу дихати стало. Хто не бачив орка, той не знає, що таке війна. А хто бачив, той усе розуміє.
* * *
"Час Чернігівський" знімав сюжет про звірства росіян у Деснянці: Людські трагедії та скалічені долі: що накоїли окупанти у селі Деснянка поблизу.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО. Фото автора
