У цьому випуску говоримо із Михайлом Жироховим про те, чи вплинуть північнокорейські солдати на бойові дії, як швидко Україна зможе (якщо зможе) відновити ядерний статус і що це дасть, чи можуть прийняти нас до НАТО з тимчасово окупованими територіями.
Дивіться відео або читайте текстову редакторську версію.
Журналіст Арсен Чепурний: Привіт, друзі! Продовжуємо говорити про ситуацію на фронтах російсько-української війни із військовим істориком Михайлом Жироковим. Пане Михайло, давайте почнемо з дуже актуального зараз питання в інформпросторі – це відправка північнокорейських солдатів на фронт. Наскільки це взагалі реально і що змінить, якщо ці кілька тисяч чи кілька десятків тисяч північнокорейців таки потраплять на війну?
- Тут питання можна розкласти на дві складові. Це, перш за все, питання політичне лише і потім військове. А з політичної точки зору я розумію заяви нашого Президента, заяви наших високопосадовців. Вони намагаються активізувати тему про неядерне стримування Росії і про якийсь миротворчий контингент НАТО. Ми на фоні цих розмов про північних корейців бачимо, що і французький президент почав говорити, що потрібно реанімувати цю тему про військовослужбовців НАТО. З військової точки зору це не має особливого сенсу. За моєю інформацією, поки що готуються тільки інженерні війська, інженерна бригада, яка буде задіяна на будівлі фортифікацій на території трьох прикордонних областей. Це Брянська, Курська і Белгородська області, без участі у бойових діях. Нібито є така інформація з Південної Кореї, що така домовленість, що ці північні корейці, вони будуть знаходитися виключно на території РФ. І не будуть задіяні в бойових діях. А взагалі, навіть те, що говориться, там дві бригади, це дуже непростий момент, тому що потрібно буде управління. Потрібні будуть перекладачі, потрібна буде зброя. Все ж таки, північнокорейська зброя, хоч вона і має в своїй основі радянські зразки, але вона різна. І для того, щоб перенавчити навіть екіпаж танку на інший зразок, потрібно декілька місяців. Тобто це не автомат Калашникова або кулемет, який однаковий. Якщо ми говоримо про артилерію, наприклад, якщо ми говоримо про танки, про бронеавтомобілі - потрібен час. І час – це достатньо непростий процес.
- Ви згадали НАТО, тому не можу не запитати, бо і наш Президент зараз дуже активно цю тему просуває. Наскільки взагалі реально, що Україну навіть із частиною окупованих територій візьмуть у Північно-Атлантичний Альянс? І що це дасть?
- По-перше, це політичне рішення. Це потрібно політичне рішення. Якщо ми згадали НАТО, ми знаємо, що в нас є певні, якщо не вороги, а такі не дружні країни, скажімо так. Це та ж Угорщина. Туреччина буде проти, Словаччина. Є, крім того, Франція, Німеччина, між ними є протистояння, і воно може відбитися на тому, який буде процес вступу України до НАТО. Вступ України до НАТО має певні обмеження і певні такі результати, до яких країна повинна дійти. І там, окрім військової складової, є і політична складова. Там є і антикорупційні реформи, є багато-багато різних речей, до яких Україні потрібно дійти. Але, знову ж таки, якщо буде політична воля всіх держав НАТО, то можуть прийняти навіть з деякими обмовками. Щодо окупованих територій, все залежить від того, яким чином це буде подаватись. Федеративну Республіку Немеччину, наприклад, взяли в НАТО без східної частини, без Німецької Демократичної Республіки, і це не завадило їм вступити. Але так, там були певні інші моменти. Там був усталений кордон, який був міжнародно визнаний. Там були певні речі. Німецька Демократична республіка не визнавала собі частиною іншої держави або імперії, вона визнавала все ж таки, що вона німецька. Тобто ці території зараз у нас окуповані, і в конституції РФ вони говорять про те, що вони внесли їх як свої території. І це можуть бути певні проблеми, але все це можна вирішити. На все це можна закрити очі, якщо, знову ж таки, повторюю в третій раз, якщо буде політична воля.
- Окрім НАТО, ще недавно від нашого Ппрезидента прозвучала фраза, натяк на те, що Україна могла би відродити ядерну зброю, ядерну програму. Наскільки це дійсно реально і що це дасть, якщо раптом завтра виявиться, що в нас є ядерна зброя?
- Те, що у нас раптом завтра з 'явиться ядерна зброя, я в це не вірю. Для того, щоб отримати ядерну зброю, по-перше, потрібна тиша, по-друге, зусилля цілого покоління. Тому що це дуже непростий процес. Але ядерна зброя, як останні події показали, це такий собі захисний елемент. Тобто з Північною Кореєю ніхто, незважаючи на те, що вона невелика і взяти її під контроль було би дуже-дуже просто, але воювати з нею ніхто не буде. Ніхто не буде воювати з ядерними країнами, у яких є реальна ядерна зброя, наприклад, із Францією, Британією. Щодо технічних питань, то нюанс у тому, що крім самої ядерної зброї, потрібні засоби доставки. Тобто є ядерна тріада в Росії: там є і авіаційні, і морські, і наземні засоби даставки. Це балістичні ракети, наприклад, вони всі можуть нести ядерну боєголовку. Поки що у нас немає балістичних ракет, але я думаю, що найближчим часом може бути прогрес по проєкту «Сапсан», по проєкту «Грім-2» — це практично один і той же проєкт. І такий засіб доставки може бути. Але в цілому це дуже дорого. І я не думаю, що наші західні і північні сусіди будуть в захваті від тих робот, які будуть йти. І ці роботи, вони не будуть публічні.
- Ми з вами давненько не говорили про прикордоння північні Чернігівщини, Сумщини. Що там відбувається?
- Прикордоння, на жаль, РФ продовжує тероризувати. Постійні обстріли. До них останнім часом додались навіть "Шахеди". Тобто удари по інфраструктурі йдуть на постійній основі. І зараз додалось те, що вони б'ють по цивільних. На початку жовтня був випадок, коли росіяни бачили, що це був газовий заправник, але вони нанесли спочатку артилерійські удари, потім добили ударами, скидами з дронів. І оператор дрона бачив, куди він кидає. І це, по-перше, можна говорити, що недопрацювання місцевої влади, тому що, очевидно, евакуація зараз неефективна. Тобто я розумію, що людей дуже важко зірвати з насидженого місця, що у них є там будівлі, є господарство, все інше, але те, що відбувається, загибель дитини шість років. Це, я вважаю, неприпустимо, і я ні в якій мірі росіян не намагаюсь якимось чином обілити. Але і ми, і влада, і всі повинні розуміти, що знаходячись там, цивільне населення, воно не тільки саме, воно має й дітей. Як мінімум дітей треба евакуювати, це потрібно якесь приймати або рішення на місцевому рівні, або рішення на рівні держави, щоб евакуація була примисова. На жаль, війна потребує якихось непопулярних мір, і ці міри повинні бути. Крім того, артилерійські обстріли постійні, постійні обстріли мінометні, постійні удари дронів. І це дуже важко. Очікуємо осінь, зиму, коли буде важче: будуть по-перше, тумани восени, а взимку буде дуже короткий світловий день. І тому використовувати дрони буде важче. Дронів з нічним баченням, дронів з тепловізорами їх в рази менше. Тим більше їх менше і у росіян. Тому я думаю, що як тільки погіршиться погода, то кількість ударів дронів зменшиться і плюс зменшиться активність розвідування.
- І останнє питання – загальна ситуація на фронті, що відбувається?
- Це дуже важке питання. Останні місяці нічого не можна сказати такого, щоб не говорити про зраду або говорити про якісь речі, але ситуація в тому, що ми міняємо територію на час, вона залишається. Тобто ми відходимо, українські війська відходять на нові позиції, але втрати саме території, я не говорю про населені пункти. Як правило, росіянам достається вже купа щебеню, там фактично немає населених пунктів. Але території ми втрачаємо, втрачаємо, невпинно втрачаємо, і чи зміниться ситуація найближчим часом, чи зможемо на якомусь рубежі призупинити цей російський наступ? Тому що поки що немає ніяких маркерів, що у росіян закінчились солдатики, що у них закінчилась техніка. У них все ще є достатньо. Російська економіка перейшла на військові рейки. І вони достатньо могутні для того, щоб, принаймні, розвивати наступ найближчі півроку точно.
***
Дивіться попередні випуски програми "Воєнний Час":
