Сьомого жовтня сторічний ювілей відсвяткувала жителька села Бірківка Менської громади Пелагея Семенівна Фесюн.
Жінка народилася в Куковичах. Закінчила лише шість класів сільської семирічки. Потім – Друга світова війна.
Після визволення Менщини включилась у відбудову сільського господарства. Ще у воєнний 1944 рік стала ланковою у місцевому колгоспі, і так пропрацювала до 1980 – аж до виходу на заслужений відпочинок.
Пелагея Семенівна завжди була в передовиках. За свою нелегку працю відзначена багатьма нагородами. До речі, має відзнаку за вирощування кок-сагизу, каучуконоса, рослини, з якої виробляли гуму.
Разом із чоловіком виховали трьох дітей. Зараз Пелагея Семенівна проживає в селі Бірківка з сином та невісткою. У свій день народження пані Пелагея розповіла гостям, як їй жилося й працювалося. Зокрема, і про рідкісний каучуконіс з казахських степів.
«У 1953 році ще сіяли. У 1954 вже перестали.
У кульбаби листочки з вирізами. А в неї більш гладенькі. І оце поля нею засівали.
Величезні площі займали. Обчищаємо корінь, як викопаємо восени. На руках прямо тягнеться та резина. Поки пообчищаєш, руки попомиєш», - розповідала тоді ще 95-річна пенсіонерка виданню «Вісник Ч».
Пелагея Фесюн
Що воно таке за каучуконіс, схожий зовні на кульбабу?
Однолітні рослини були на плантаціях і дволітні. Рослина зимує і на другий рік дає більший корінь. Насіння — треба, щоб було з гектара 140 кілограмів. А в Пелагеї Семенівни було і 149 кілограмів з гектара.
На ланку було 2,5 гектара двохлітнього і 1,5 однолітнього коксагизу. Обробляли, сапали.
Один раз просапати мало. Треба кілька разів. Ходили по полю, щоб кульбаби не було. Як попадалася, викорчовували. Було, що і лишалося, тож поробили колгоспницям такі пиргалки залізні.
Так обробляли коксагиз
«Як ніж розплескане. Коли сапаєш, воно застиркнуте за голенище чи де. Щоб викопати корінь, бо рукою прирвеш та і все, далі ростиме.
А насіння й діти збирали. Платили й на матерок писали. Воно збиралося не таке щоб зелене, а вже підсушене. Діти, правда, й пуп’янків назбирають, принесуть».
Каучуконіс
Сушили скрізь на горищах. І в колгоспі, і на конторі, на конюшні, і де тільки місця були. З дому приносили постілки (рядна). Дома сушили. Пані Пелагея сушила дома на горищі. Бо в колгоспі насіння могли й покрасти. Здавали корінь. Насіння теж здавали. У Мені комори були від будинку культури і як на Куковичі дорога виходить. Одні мішки стояли.
Героя дали в 1952 році за урожай 51 року. Щоправда ті ордени вручали буденно — привезли у село і видали.
У ланці було 18 душ. Фесюн якраз ланкова. Крім кок-сагизу, і картоплю, й інше сіяли. Працювали від зорі до зорі. Без вихідних і відпусток.
«Було, що й не підеш у колгосп. Дома своє щось робиш. Але зазвичай то уранці робиш, то увечері. Корова. Свиней тримали».
Нагороджена трудівниця медаллю «За доблесний труд», трьома медалями «Відмінник сільського господарства», медаллю «Відмінник 9-ї п'ятирічки», 12 ювілейними медалями.
Неодноразово нагороджувалася почесними грамотами Менської районної ради, районної ради ветеранів України, СК «Куковицький», Чернігівської обласної ради до ювілейної дати 95-річчя від дня народження, Чернігівської обласної ради ветеранів України. Неодноразово обиралася депутатом Куковицької сільської ради та Менської районної ради.
До привітань із нагоди ювілею з квітами та подарунками долучилися депутат обласної ради, керівник агрофірми «Урожай» Олександр Левицький, голови ветеранських організацій: обласної – Анатолій Скуратович, районної - Валентина Погребна, міської – Раїса Москальська та представники місцевого самоврядування, соціального захисту тощо.
Пелагея Фесюн
"Час Чернігівський" писав про таке:
