Жінка із шістьма дітьми переїхала із Житомирщини на Чернігівщину: в село запросила директорка школи

13 ЖОВТНЯ 2024, 17:15

24572

Тетяна Макарчук з дітьми, зліва направо: Ярослава, Святослав, Станіслав, Софія на порозі хати в Кудрівці

Тетяна Макарчук з дітьми, зліва направо: Ярослава, Святослав, Станіслав, Софія на порозі хати в Кудрівці

40-річна Тетяна МАКАРЧУК з шістьма дітьми обживаються у новому помешканні в Кудрівці. На Сосниччину перебралися з Житомирської області, із села Перга, що майже за 200 кілометрів звідси. Тікали не від війни. Треба було змінити місце проживання, школу. Десятирічний Ростик почав трохи «чудити».

П’ятикласник тягне на стипендію

— А тепер майже відмінник! — радіє Тетяна. Щойно заходимо до хати, бере щоденник сина. — Математика — 10, українська мова, література —  10, 9, 11 балів, образотворче мистецтво — 11, — гортає сторінки щоденника. — Почерк, правда, поганий, — додала, мабуть, щоб не зурочити. Нормальний почерк, бачила гірші. Та в нього в Перзі ніколи більше шести балів не було!

У щоденнику на кожній сторінці оцінки. Хороші, є й 12 балів. З дизайну та технологій — це трудове навчання.

Шість! — зловтішно тицяю пальцем.

— То домашню роботу забув. Виправив! — не засмутилася мати. — Приходить зі школи і мало не біля хвіртки розгортає щоденник: «Мамо дивись!» У нього такий стимул до навчання з’явився! У школі тих, хто добре навчається, преміюють. Дають стипендію, щомісяця по 500 гривень. Починаючи з п’ятого класу, — Тетяна просто в захваті.

Перепитала про це директорку.

— Якщо семестр учень закінчив з оцінками 10-12 балів, то весь наступний семестр отримуватиме стипендію, 500 гривень щомісяця. Усього 2500. Це заохочення спонсує наш меценат, — підтвердила Оксана РУДЯ, директорка Кудрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

У Тетяни Макарчук восьмеро дітей. Четверо з них шкільного віку. Двоє ще малі. Двоє дорослі.

— Ростик зрозумів, якщо добре навчатися — це принесе прибуток. «Мамо, от побачиш, скільки я сам грошей заробити зможу!», — закриває нарешті синового щоденника Тетяна. Ідемо до кімнати-спальні. — Як не вийде, я й сама йому якусь нагороду даватиму. Бо бачу, як старається. Я такого відношення до учнів у школі ще не зустрічала, — прикладає руку до серця Тетяна. — Мої діти ХОЧУТЬ іти до школи! Нових друзів знайшли. А вчителі? Учні приходять до школи, а вони їм посміхаються! Діти обнімають вчительку, директорку. Мої спочатку не розуміли. Запитують: «Що з ними таке? Що сталося?»

А тепер чекають, коли вихідні закінчаться, щоб уже до школи йти.

Ростислав

Ростислав

Крали кору і знову здавали

— Ростик проблемним був, — уже не боїться про це розповідати мати. З директором не міг знайти спільну мову, з учителями.

У Перзі до школи ходити не хотів взагалі. Тікав. Село там невелике, школа — дев’ять класів.

Усе почалося з кори. Вчителька в селі приймала соснову кору. У дворі багато великих білих мішків. Вона платила людям, потім здавала, платили їй.  І Ростик зі своїм другом цю кору ввечері в неї крадуть, а вранці їй же здають. Гроші прогулювали. Купляли собі, що хотіли: енергетики, пиво. Пригощали всіх. Цигарки попробував. Я цього не знала. І потім не могла зрозуміти, як так сталося. Запитувала: «Ростику, як ти міг?» Не била, сильно не сварила.

— Скільки років йому було?

— Десять. Мішки впізнали. За мішками їх вичислили. Порахували збиток. Я заплатила чотири тисячі 250 гривень. Усього вони з другом накрали на вісім з половиною.

— Зізнався?

— Яке там. До останнього казав, що на нього наговорюють. Потім почав з дому виносити все, що міг. Гроші. Вудку. Уперше так, щоб на ніч, утік навесні. До того тікав і десь сидів до 23.00-24.00. Ходили з ліхтариками його шукати. Потім йому це сподобалося. Мені інспектор, що по дітях, говорив: «Якщо раз попробував, то його вже воно манить, як вовка». Одного разу ми самі його знайти не змогли. Викликали поліцію. На мене склали протокол. Поліція знайшла його в Перзі.

— Коли знаходили, стусанів давали?

— Я не б’ю дітей. Але кричала на нього. Дуже сильно кричала, до піни з рота. Брати могли за вухо потягати, потиличника дати. «Скільки ж ти нам нерви тріпатимеш?!» Вони ж замість того, щоб спати, бігають, шукають його. «Чого ти тікав?» «Я не знаю…».

— Він спав, коли його знаходили?

— Ніколи. У Сушанах під магазином сидів серед ночі. Мабуть, чекав, коли його знайдуть. Одна з волонтерок-психологів порадила змінити коло, в якому дитина живе і спілкується. Інші емоції. І ми їх тут знайшли.

Я жодного разу не пошкодувала, що ми сюди переїхали. Раніше б приїхала, якби знала. Бо вже рік тому я з Перги хотіла додому, на Київщину, повернутися. Але там у школі пообіцяли комп’ютер, ноутбук.

До речі, ні комп’ютера, ні ноутбука в родині досі немає. Жодного. Мобільних телефонів у хлопців нема.

Кудрівська школа — одинадця­тирічка. ЗОШ І-ІІІ ступенів. Але без першого та 11-го класів. Дітей не набралося. Директорка школи розмістила в інтернеті оголошення. Запрошує в село сім’ї з дітьми.

Читати про це тут: Директорка з Чернігівщини мріє зберегти школу та запрошує сім’ї з дітьми

Хати дають — заходь і живи

— Сюди приїхали 18 серпня. І помінялося дитя.

— Робота тут буде?

— Ще в декреті. А потім шукатиму. Може, на сирзаводі місце звільниться.

Грошей багато не витрачаємо. За хату платити не треба, меценат спеціально для переселенців накупляв. Ми можемо її викупити згодом. А поки що можемо жити так. Тільки за електрику платити. Директор у Перзі лякав: «Приїдуть хазяї і виженуть вас з хати. Там же люди не знають навіть, що таке шпалери!» Смішно. Я з Кудрівки тепер нікуди, —  впевнена Тетяна. — Село перспективне. Стадіон сучасний, ставок з альтанками.

Тетяна отримує 850 гривень щомісяця, які платять при народженні дитини. Оформлює допомогу як малозабезпечена родина. Й аліменти. Подаватиме на допомогу дітям з багатодітної родини. Це 2100 гривень на дітей до шести років.

Переселенських грошей не отримують, бо виїхали не із зони бойових дій. Чоловік Андрій на війні з березня 2023 року.

Хату даємо. Умова: щоб діти ходили в нашу школу

— З Ростиславом познайомилась особисто, — зустріла біля стадіону Тетяну ГОНЧАРЕНКО, старосту села. —  Він у нас був трошки заблудився. Мабуть, на другий день, як приїхали. Знайшли. А на четвертий чи п’ятий день мати мені телефонує, що Ростик пропав, утік. Я їду, а він на дитячому майданчику сидить, грається. Ми поговорили. Каже: «Та нікуди я не тікав. Просто пішов гуляти. А мама не пускала». Ми домовились, що він писатиме їй записки. А Тані кажу: «Доки надворі не темно, то ще не втік». Діти можуть загулятися, забути про час. Заходила я до них у клас. Каже: «Гляньте, як я гарно вчуся!» І щоденник несе. А там, дійсно, хороші оцінки.

Зараз до кудрівської школи ходять 14 дітей переселенців. А всього навчається 55 учнів. Ще у вівторок приїде нова родина дивитися будинок. І ще одна сім’я пише. Будемо селити. Доки будинки не закінчаться.

З будинками для переселенців допомагає Роман Солодаренко, бізнесмен та президент ФК «Кудрівка». Він народився в Кудрівці, тут живе його мати.

— Школу без цих дітей могли закрити?

— Поки що про закриття школи мова не йшла. Але якщо в класі менше п’яти учнів, держава не платить зарплату вчителям. Платить громада, — пояснює Оксана Рудя, директорка. — Тому школи з неповними класами громади закривають. Це необхідність, у громади не вистачить бюджету витягнути неповні класи. І щоб нам не бути тягарем, започаткували цю ініціативу. У мене на сьогодні всі класи повні. Є по сім-вісім дітей. Крім третього, там чотири учні. Ми фінансуємося державою. У Киріївці школу закрили. Зараз  у кудрівську школу підвозимо автобусом 22 школярі.

— Страшнувато було починати. Люди різні. Чужі. Ми їх не знаємо, — згадує староста. — Розділила обов’язки з директоркою школи: я шукаю хати, а вона контактує з переселенцями. Ходили по нежилих хатах. Люди повиїжджали, будинки продають. Знімали відео.

П’ять сімей з дітьми вже переселилися у викуплені хати.

Хату купуємо, якщо вже точно сім’я переїхала. І можуть жити тут скільки завгодно. Це їхня хата, якщо вони житимуть у нашому селі. Але якщо виїжджають, то хату залишають. Якщо схочуть викупити, переоформити на себе, то це можна зробити також. І вже є охочі. Якщо робитимуть ремонти і вкладатимуть гроші, то хочуть знати, що хата їхня. Але оформлення деяких коштує дорожче, ніж хата.

Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА, фото авторки

* * * 

Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":

Схожі новини

Удова загиблого у Бречі айтівця повідомила, що суд приступає до розгляду справи по суті

04 ЛИСТОПАДА 2024, 15:12

Чернігівські юристи потрапили до рейтингу. Їхній заробіток торік найшвидше зростав

04 ЛИСТОПАДА 2024, 14:12

Спецпроект

До яких прийомів вдаються роботодавці на Чернігівщині, аби отримати «свого» співробітника

04 ЛИСТОПАДА 2024, 13:52

На Чернігівщині снігу не чекають, але городину краще зібрати

04 ЛИСТОПАДА 2024, 13:10

Труни, вінки, обіди: на яких громадах заробляє УПЦ

04 ЛИСТОПАДА 2024, 12:00

На Чернігівщині поліцейські викрили злочинне угруповання – торгували автівками, завезеними для ЗСУ

04 ЛИСТОПАДА 2024, 11:30

Фото

Негода наробила лиха на Чернігівщині – рятувальники ліквідують наслідки стихії

04 ЛИСТОПАДА 2024, 11:01

ТОП-переглядів