40-річна Тетяна МАКАРЧУК з шістьма дітьми обживаються у новому помешканні в Кудрівці. На Сосниччину перебралися з Житомирської області, із села Перга, що майже за 200 кілометрів звідси. Тікали не від війни. Треба було змінити місце проживання, школу. Десятирічний Ростик почав трохи «чудити».
П’ятикласник тягне на стипендію
— А тепер майже відмінник! — радіє Тетяна. Щойно заходимо до хати, бере щоденник сина. — Математика — 10, українська мова, література — 10, 9, 11 балів, образотворче мистецтво — 11, — гортає сторінки щоденника. — Почерк, правда, поганий, — додала, мабуть, щоб не зурочити. Нормальний почерк, бачила гірші. Та в нього в Перзі ніколи більше шести балів не було!
У щоденнику на кожній сторінці оцінки. Хороші, є й 12 балів. З дизайну та технологій — це трудове навчання.
— Шість! — зловтішно тицяю пальцем.
— То домашню роботу забув. Виправив! — не засмутилася мати. — Приходить зі школи і мало не біля хвіртки розгортає щоденник: «Мамо дивись!» У нього такий стимул до навчання з’явився! У школі тих, хто добре навчається, преміюють. Дають стипендію, щомісяця по 500 гривень. Починаючи з п’ятого класу, — Тетяна просто в захваті.
Перепитала про це директорку.
— Якщо семестр учень закінчив з оцінками 10-12 балів, то весь наступний семестр отримуватиме стипендію, 500 гривень щомісяця. Усього 2500. Це заохочення спонсує наш меценат, — підтвердила Оксана РУДЯ, директорка Кудрівської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
У Тетяни Макарчук восьмеро дітей. Четверо з них шкільного віку. Двоє ще малі. Двоє дорослі.
— Ростик зрозумів, якщо добре навчатися — це принесе прибуток. «Мамо, от побачиш, скільки я сам грошей заробити зможу!», — закриває нарешті синового щоденника Тетяна. Ідемо до кімнати-спальні. — Як не вийде, я й сама йому якусь нагороду даватиму. Бо бачу, як старається. Я такого відношення до учнів у школі ще не зустрічала, — прикладає руку до серця Тетяна. — Мої діти ХОЧУТЬ іти до школи! Нових друзів знайшли. А вчителі? Учні приходять до школи, а вони їм посміхаються! Діти обнімають вчительку, директорку. Мої спочатку не розуміли. Запитують: «Що з ними таке? Що сталося?»
А тепер чекають, коли вихідні закінчаться, щоб уже до школи йти.
Ростислав
Крали кору і знову здавали
— Ростик проблемним був, — уже не боїться про це розповідати мати. З директором не міг знайти спільну мову, з учителями.
У Перзі до школи ходити не хотів взагалі. Тікав. Село там невелике, школа — дев’ять класів.
Усе почалося з кори. Вчителька в селі приймала соснову кору. У дворі багато великих білих мішків. Вона платила людям, потім здавала, платили їй. І Ростик зі своїм другом цю кору ввечері в неї крадуть, а вранці їй же здають. Гроші прогулювали. Купляли собі, що хотіли: енергетики, пиво. Пригощали всіх. Цигарки попробував. Я цього не знала. І потім не могла зрозуміти, як так сталося. Запитувала: «Ростику, як ти міг?» Не била, сильно не сварила.
— Скільки років йому було?
— Десять. Мішки впізнали. За мішками їх вичислили. Порахували збиток. Я заплатила чотири тисячі 250 гривень. Усього вони з другом накрали на вісім з половиною.
— Зізнався?
— Яке там. До останнього казав, що на нього наговорюють. Потім почав з дому виносити все, що міг. Гроші. Вудку. Уперше так, щоб на ніч, утік навесні. До того тікав і десь сидів до 23.00-24.00. Ходили з ліхтариками його шукати. Потім йому це сподобалося. Мені інспектор, що по дітях, говорив: «Якщо раз попробував, то його вже воно манить, як вовка». Одного разу ми самі його знайти не змогли. Викликали поліцію. На мене склали протокол. Поліція знайшла його в Перзі.
— Коли знаходили, стусанів давали?
— Я не б’ю дітей. Але кричала на нього. Дуже сильно кричала, до піни з рота. Брати могли за вухо потягати, потиличника дати. «Скільки ж ти нам нерви тріпатимеш?!» Вони ж замість того, щоб спати, бігають, шукають його. «Чого ти тікав?» «Я не знаю…».
— Він спав, коли його знаходили?
— Ніколи. У Сушанах під магазином сидів серед ночі. Мабуть, чекав, коли його знайдуть. Одна з волонтерок-психологів порадила змінити коло, в якому дитина живе і спілкується. Інші емоції. І ми їх тут знайшли.
Я жодного разу не пошкодувала, що ми сюди переїхали. Раніше б приїхала, якби знала. Бо вже рік тому я з Перги хотіла додому, на Київщину, повернутися. Але там у школі пообіцяли комп’ютер, ноутбук.
До речі, ні комп’ютера, ні ноутбука в родині досі немає. Жодного. Мобільних телефонів у хлопців нема.
Кудрівська школа — одинадцятирічка. ЗОШ І-ІІІ ступенів. Але без першого та 11-го класів. Дітей не набралося. Директорка школи розмістила в інтернеті оголошення. Запрошує в село сім’ї з дітьми.
Читати про це тут: Директорка з Чернігівщини мріє зберегти школу та запрошує сім’ї з дітьми
Хати дають — заходь і живи
— Сюди приїхали 18 серпня. І помінялося дитя.
— Робота тут буде?
— Ще в декреті. А потім шукатиму. Може, на сирзаводі місце звільниться.
Грошей багато не витрачаємо. За хату платити не треба, меценат спеціально для переселенців накупляв. Ми можемо її викупити згодом. А поки що можемо жити так. Тільки за електрику платити. Директор у Перзі лякав: «Приїдуть хазяї і виженуть вас з хати. Там же люди не знають навіть, що таке шпалери!» Смішно. Я з Кудрівки тепер нікуди, — впевнена Тетяна. — Село перспективне. Стадіон сучасний, ставок з альтанками.
Тетяна отримує 850 гривень щомісяця, які платять при народженні дитини. Оформлює допомогу як малозабезпечена родина. Й аліменти. Подаватиме на допомогу дітям з багатодітної родини. Це 2100 гривень на дітей до шести років.
Переселенських грошей не отримують, бо виїхали не із зони бойових дій. Чоловік Андрій на війні з березня 2023 року.
Хату даємо. Умова: щоб діти ходили в нашу школу
— З Ростиславом познайомилась особисто, — зустріла біля стадіону Тетяну ГОНЧАРЕНКО, старосту села. — Він у нас був трошки заблудився. Мабуть, на другий день, як приїхали. Знайшли. А на четвертий чи п’ятий день мати мені телефонує, що Ростик пропав, утік. Я їду, а він на дитячому майданчику сидить, грається. Ми поговорили. Каже: «Та нікуди я не тікав. Просто пішов гуляти. А мама не пускала». Ми домовились, що він писатиме їй записки. А Тані кажу: «Доки надворі не темно, то ще не втік». Діти можуть загулятися, забути про час. Заходила я до них у клас. Каже: «Гляньте, як я гарно вчуся!» І щоденник несе. А там, дійсно, хороші оцінки.
Зараз до кудрівської школи ходять 14 дітей переселенців. А всього навчається 55 учнів. Ще у вівторок приїде нова родина дивитися будинок. І ще одна сім’я пише. Будемо селити. Доки будинки не закінчаться.
З будинками для переселенців допомагає Роман Солодаренко, бізнесмен та президент ФК «Кудрівка». Він народився в Кудрівці, тут живе його мати.
— Школу без цих дітей могли закрити?
— Поки що про закриття школи мова не йшла. Але якщо в класі менше п’яти учнів, держава не платить зарплату вчителям. Платить громада, — пояснює Оксана Рудя, директорка. — Тому школи з неповними класами громади закривають. Це необхідність, у громади не вистачить бюджету витягнути неповні класи. І щоб нам не бути тягарем, започаткували цю ініціативу. У мене на сьогодні всі класи повні. Є по сім-вісім дітей. Крім третього, там чотири учні. Ми фінансуємося державою. У Киріївці школу закрили. Зараз у кудрівську школу підвозимо автобусом 22 школярі.
— Страшнувато було починати. Люди різні. Чужі. Ми їх не знаємо, — згадує староста. — Розділила обов’язки з директоркою школи: я шукаю хати, а вона контактує з переселенцями. Ходили по нежилих хатах. Люди повиїжджали, будинки продають. Знімали відео.
П’ять сімей з дітьми вже переселилися у викуплені хати.
Хату купуємо, якщо вже точно сім’я переїхала. І можуть жити тут скільки завгодно. Це їхня хата, якщо вони житимуть у нашому селі. Але якщо виїжджають, то хату залишають. Якщо схочуть викупити, переоформити на себе, то це можна зробити також. І вже є охочі. Якщо робитимуть ремонти і вкладатимуть гроші, то хочуть знати, що хата їхня. Але оформлення деяких коштує дорожче, ніж хата.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА, фото авторки
- Три громади області активно облаштовують укриття для школярів
- Наші діти «тягнуть» освіту на дві країни: досвід чернігівських школярів та студентів
- «Було в класі 14, стало 12». Повну загальну освіту можна здобути в 34 закладах області
* * *
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
