Святкування дня народження Анни Котової з Луганщини обернулося травмою – в її будинок прилетіла ракета. Та дівчина вижила й продовжує відновлюватися.
Вона поділилася з ШоТам, як краще спілкуватися з людьми, які постраждали від вибухонебезпечних предметів, та як їх підтримати.
«Люди можуть подивитися на мене з жалістю»
Анна Котова з Сєвєродонецька 14 січня 2023 року святкувала своє 19-річчя. В орендованій квартирі в Дніпрі, куди переїхала з хлопцем після початку повномасштабного вторгнення, іменинниця приймала вітання. У цей день російська ракета влучила в житловий будинок.
Дівчина втратила око, а її обличчя посікло уламками. Зараз Анна займається фізичним відновленням: їй шліфують рубці, які залишилися на обличчі, а також під шкірою все ще є осколки, які виймають навіть за рік. Каже, психологічну допомогу їй пропонували одразу, але тоді вона була неготова. Уже коли фізичний біль відступив, дівчина звернулася до психолога – із серпня Анна відновлює й ментальне здоров’я. Ділиться, що довго не могла розрізняти свої емоції – коли відчуває сум, а коли радість, – тож працює над цим спільно з фахівцем.
Анна Котова у процесі лікування, кінець зими 2023 року. Фото надала героїня
Щодо реакції людей на її травми Анна каже:
«Коли в Австрії я вже виписалася з лікарні й ходила вулицями, на мене дуже дивно дивилися, роздивлялися мене. Але коли виникав зоровий контакт, то я бачила усмішку й підтримку в цій усмішці. Та іноді деякі люди можуть подивитися на мене з жалістю, і це мені не дуже подобається, тому що жалість і підтримка – це різні речі».
Оцю людську жалість Анна обговорювала зі своїм психологом і дізналася, що, ймовірно, люди можуть так виражати співчуття, хоч дівчина сприймає це як жалість.
«Я думаю, що не треба питати в людини, що з нею відбулося, коли вона не хоче про це розповідати сама. Можливо, пізніше вона поділиться своїми думками й страхами», – припускає дівчина.
Анна Котова у січні 2024 року. Фото надала героїня
Також не варто говорити людині, що вона молодець і все вже забула. Анна вважає, що постраждалі ніколи не забудуть того, що сталося, хіба що зможуть відпустити біль і жити сьогоденням.
Не нашкодити, а допомогти
Допомогти суспільству прийняти людей, які отримали мінно-вибухові травми, не менш важливо за лікування та реабілітацію, адже війна триває. На людину, що постраждала від обстрілу чи вибухонебезпечного предмета, чекає довге відновлення та повернення в суспільство. Саме тому існує проєкт «Посилення обізнаності щодо прийняття та розуміння осіб, що постраждали від вибухонебезпечних предметів, серед лікарів-волонтерів, членів територіальних громад та широкої громадськості» за сприяння ПРООН та за фінансової підтримки Уряду Японії.
Медична місія FRIDA Ukraine долучилася до цієї важливої справи. Керівниця організації Владислава Романюк розповідає, що їхня команда лікарів постійно їздить на території, близькі до фронту, та спілкується з людьми, які проживають у постійній загрозі, яку становлять вибухонебезпечні предмети. У межах проєкту спочатку провели навчання з психологами для лікарів-волонтерів, які надалі їздили спілкуватися з пацієнтами, щоб підтримати постраждалих. Близько 100 медиків прослухали такі тренінги.
Такі навчання проводили в громадах Херсонщини, Харківщини, Запорізької та Сумської областей. До розмов приєднувалися й представники влади на місцях, і просто жителі. За три місяці вдалося охопити понад 300 людей.
Владислава Романюк – керівниця медичної волонтерської організації FRIDA та гастроентерологиня. Фото: ШоТам
«Здається, що це банально, але, на жаль, не всі знають, як саме себе поводити з людьми, які постраждали: коли ми маємо щось сказати, коли треба пропустити людину й відчинити їй двері, а коли ми зробимо цим лише шкоду й лишимо неприємний відбиток», – каже Владислава Романюк.
Саме тому організація розробила матеріали: блокноти, брошури з корисними порадами щодо спілкування з тими, хто постраждав від вибухонебезпечних предметів. Владислава розповідає, що лікарі – близько 20-40 – приїжджають у населений пункт, розміщуються в садочку, школі чи амбулаторії та починають поліклінічний прийом. На такі виїзди запрошують і психологів – свою просвітницьку діяльність ті проводять неординарно, наприклад, виходять на вулицю з кількома стільцями й збирають навколо охочих послухати чи розміщуються у швидкій.
«Зараз у будь-якій точці України є люди, які постраждали від вибухонебезпечних предметів – і цивільні, і військові. Деякі поранення ми можемо побачити, але є й ті, яких не видно: акубаротравми, контузії. Тож треба мати фаховість, щоб допомогти всім», – впевнена Владислава Романюк.
Попереду тільки краще
Реабілітація Анни триватиме ще щонайменше рік. Вона каже, що деякі процедури не можна робити влітку, тому процес може затягнутися. Заняття з психологом дівчина теж продовжуватиме:
«Ми пройшли вже травмуючу подію, яка може мене доводити до істерики – зараз я вже реагую не так. Ми займаємося самооцінкою і сприйняттям себе. Шрамів стає менше, і їх менше видно, тому треба просто приймати себе, і зараз я вже готова це робити».
У спілкуванні з людьми, які отримали мінно-вибухові травми, Анна радить не жаліти, а слухати й підтримати постраждалих:
«Ось головні слова: «Ти вже дуже багато пройшла/ов, а далі буде краще. Ти молодець, ти рухаєшся далі. У тебе є життя, і це найголовніше».
Розмови з такими людьми – це теж психологічна підтримка:
«Бо ти відчуваєш, що потрібна цьому світу. Розумієш, що залишилася живою, щоб також потім допомагати людям».
Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».
Авторка: Олеся Богдан, ШоТам
"Час Чернігівський" писав про таке: Знову ходить та згинає коліно: кейс українки, яка пройшла успішну реабілітацію після обстрілу Чернігова
