Олександр – з Чернігівщини. Під час повномасштабного вторгнення став прикордонником 105 загону. Обороняв північні кордони України та Донбас. Був гранатометником.
Олександр Харитоненко, ветеран війни, прикордонник:
У 2023 році подав документи до ДПС у 105-й загін і чекав виклик. Коли отримав, то приїхав, отримав форму і все - виїхав на місце дислокацїі. Потім Сумщина. Далі ротація на донецький напрямок. Були стрілецькі бої, штурми постійно йшли. Багато піхоти. Спочатку артпідготовка, важка чи легка техніка у супроводі піхоти. Завдяки волонтерам на нашу позицію присилали маскувальні сітки. Маскували окопну лінію і нас це спасало. Дрони запутувалися у сітках і це багато разів рятувало життя.
В одному з боїв разом з побратимами їм вдалося зупинити велику ворожу колону техніки. Під час одного із штурмів противника поблизу Мар’їнки отримав важке поранення. Йому ампутували ногу. Досі в тілі багато уламків.
Олександр Харитоненко, ветеран війни, прикордонник:
В той день, коли мене поранило, загинув мій товариш. Ми з ним працювали у парі. Я перший, хто з позиції навчився на гранатомет МК-19. Стали розрахунком. Того дня почався сильний штурм. Побачили по флангу у посадці йдуть піхота і техніка. Пагорб заважав. Розуміли, що якщо продовжать рух, то вони видавлять позиції ЗСУ. Якщо захоплять їх і доберуться до нас. Ми відкрилися. Були скритні. Розуміли, що щось отримаємо. Намагалися нас вирахувати 2 місяці. Снаряд розірвало і він влучив у дерево. В небі розірвався і всі уламки пішли в окопи, де були ми. Побратиму відірвало руку. Він загинув у стабпункті. Мене вже виносила друга група, першій - я не дозволяв, бо надіявся, що врятують побратима. Я був старшим групи і дав наказ. Собі наклав турнікети. Потім підійшли побратими. Коли виносили - наклал тампонади. Не всі місця відчував. коли несли - велика кількість крові на ношах була. Почали різати на мені одяг. Познаходив наклав пов’язки. Госпіталь майже 7 місяців, потім 2-3 місяці - на реабілітації і потім у червні 2024 - ВЛК признали мене непридатним. В протезній організації сказали, які документи треба, через ЦНАП у Києві подав заявку і прийшла позитивна відповідь.
Олександр довго відновлювався. Отримав протезування. Намагається жити повноцінним життям. Сам косить траву мотокосою, збудував теплицю, ремонтує будинок. Каже, що є для кого жити – має дружину і двоє дітей.
Олександр Харитоненко, ветеран війни, прикордонник:
В різних місцях по різному відношення до ветеранів. В одному - лояльно, в деяких – не дуже. Відношення до ветеранів в різних підрозділах теж по-різному. Комусь всі документи роблять, а деяким - кинули і як хочеш розбирайся. У мене є для кого жити. Є 2 дітей. Сину - 5 і донці 15 років. Для них треба жити. Придбав будинок у селі і там намагаюся шось збудувати. Намагаюся косити мотокосою. Блокую колінний вузел. Благоустрій роблю і планую добудувати. Намагаюся звикнути. По рівній місцевості ходжу, а на нерівності - треба з обережністю. Часто падав. Важка ампутація. Шрами заважають.Блокую колінний вузел, щоб не згибався. І так роблю, більшість робіт по ділянці проводжу сам. Збудував тепличку 6 на 3. Зараз посадили огірки, помідори, перці.
Автори: журналіст Юрій Михуля, оператор Олександр Довбенко
"Час Чернігівський" писав про таке: "Вірили, що він живий", - родина з Чернігівщини дізналася про долю зниклого воїна
