Четвертий рік прилуцькі підприємці допомагають фронту. Ремонтують пошкоджені автівки військових. Безплатно! Готують їжу. Збирають кошти.
— Відчуття, що тебе хтось ще пам’ятає, безцінне, — по собі знає Олександр ШЛАДИКОВ, морпіх. Був у Покровську, в Кураховому. Зараз на реабілітації. Лопнув меніск коліна. — Ти хтозна де, у бліндажі, навкруги постійні вибухи. І тут приїжджають свої, з Прилук!
«Мій бус без запчастин»
Того дня Олександр Шладиков привіз запчастини в гараж В’ячеслава МЕРЕЖКА. З перших днів повномасштабного вторгнення гараж став штабом з підтримки військових.
— Нас було чоловік 12, — відкриває ворота В’ячеслав. — Прилучани зносили продукти. Жінки готували їжу, ми розвозили на блокпости. У військовій частині отримали зброю. Патрулювали місто. Своїм бусом розвозив покришки для укріплення блокпостів.
10 квітня 2022 року вже погнали перші дві машини в Слов’янськ. Для 95-ї медроти. За три роки напрацював контакти з десятьма підрозділами, де служать військові з Прилук.
В’ячеслав Мережко перераховує:
— 36-та бригада морської піхоти, 119-та бригада територіальної оборони. Зараз вони в Лимані на Донеччині. На запорізькому напрямку 118-та бригада, 116-та бригада, 45-та, 54-та.
Скільки автівок відремонтував-купив-передав, не рахує.
— Нема сенсу, запити кожного дня, — каже ремонтник. — ФПВ-дрони знищують усе, до чого доберуться. Два з половиною роки мій бус без запчастин. Ним їздив на змагання з мотокросу, займався вантажними перевезеннями. Зняв радіатор, колеса, запаски. Аби переставити на військову машину. Щоб хлопці могли вивозити поранених. Який ще дурень таке буде робити?
Майже кожного дня вдягаю робочу форму, ковиряюся в мазуті. Не соромно, доки у хлопців є натхнення боронити.
Ставлю себе на місце військових, — пояснює, чому допомагає. — Дадуть мені 30 хлопців, за яких я повинен відповідати. Не буде машини, щоб вивезти поранених чи загиблих з поля бою, як про це сказати матері, дружині, дитині?.. Я думаю не про гроші, а про людські життя. Залізо можна зварити, купити. Солдата не повернеш. Треба перемогти, а тоді вже будемо думати про заробітки.
Оцей бус уже завантажений. Поженемо на передову, на сумський напрямок, до медиків, — показує темно-зелений мікроавтобус, що стоїть біля гаража, набитий під саму стелю. — Поклали ковдри, їжу, газові балони. Купили генератор. А оцей ще без двигуна, — вказує на мікроавтобус, що поряд.
— Приїхали до них перед новорічними святами, — згадує Мережко, як возили допомогу, коли Шладиков був на фронті. — Таку програму їм зробили. Взяли маскарадні костюми. У Покровську на розбитій заправці перевдягнувся в Миколая.
«Ремонтуємо свої і паралельно крутимо військові тачки»
У цей час на іншому кінці Прилук, у великому ангарі для вантажних автівок біля військового пікапу крутяться Павло ХАЛДАЙ, керуючий прилуцькою металобазою, Віктор ПРИКІН та Євген БЄЛЯКОВ, партнери по бізнесу, займаються перевезенням зерна.
— Ми працюємо в перервах між роботою. Є хвилина — підкрутили, підварили, — каже Павло Халдай. — Організаційна робота, комунікація з військовими — за це відповідає В’ячеслав Мережко.
— У нас працюють механіки, — каже Віктор Прикін. — Ремонтуємо свої зерновози, паралельно крутимо військові тачки. Спланувати ремонт не можна. Усе йде стихійно, потоком. Удень, увечері, вночі… «Горить», треба на вчора.
— Отак у нас кожного дня, — заводять в ангар. — Крутимо, варимо.
На вулиці два пікапи. Відремонтовані, пофарбовані.
— А ця з Лиману, зламався двигун, — скромно описують проблему. — Запчастини купили. Додатково відкрили збір на РЕБ, потрібно було 110 тисяч гривень. Поставимо на автомобіль. Через три дні поїде виконувати завдання.
До ангара заходить Дмитро ДРОБОТ, військовий зі 115-ї бригади.
— Автомобілю 23 роки, — розповідає про машину Дмитро. — Пряме попадання в кузов ФПВ-дрона, — розповідає, за яких обставин «зламався двигун». — Я був за кермом. Усі живі. На ремонт витратили три тижні і більше ніж 50 тисяч гривень.
За кілька днів встановимо РЕБ і знову до Лиманчика. Логістики — нуль, — описує ситуацію на тому напрямку військовий. — Піхоті передають все дронами. Воду, боєприпаси, павербанки для зарядки рацій. Газові балончики.
— Машину, що приїхала з Курщини, показати? — веде в сусідній ангар Павло. — З 95-ї бригади. Медики вивозили поранених. Влучили два російські дрони. Перший збив РЕБ. Другий влетів у лобове скло, — показує пробите скло, розтрощену праву передню частину.
— Заводиться. Виїхала своїм ходом, — уточнює В’ячеслав Мережко. Він приїхав познайомити мене з Павлом, Віктором та Євгеном.
— Склався кузов, треба виправляти стійку, — пояснює етапи ремонту. — Усі запчастини до неї куплені. У цю теж влучив дрон, — показує на телефоні фото розтрощеної машини. — Коли до нас пригнали, з кабіни капала кров.
— Деталі шукаємо на розбірках, — продовжує Мережко. — Шукаємо за оголошеннями. Деяким військовим вдається витягти свою автівку з-під обстрілів. Ремонтувати нема сенсу, продають те, що вціліло. Щоб відбити, що вклали, або щоб назбирати на нову. Доки зберемо все необхідне, авто може стояти кілька тижнів.
— Оцю почали розбирати, — ведуть до розбитого пікапа. — Хлопці з 115-ї бригади підірвалися, коли виїжджали з Серебрянського лісу (біля Кремінної на Луганщині). Виїхали без переднього колеса.
Бабуся зустріла на дорозі, дала 250 гривень. З пенсії
— Є можливість купувати автіки за кордоном під виплату, — продовжує Мережко, показуючи інший бокс. На ямі білий пікап, його готують для фронту. — Волонтери привозять до кордону. Ми забираємо, ремонтуємо, відправляємо на передок. А гроші ще дозбируємо.
Зараз В’ячеслав з однодумцями взяли автівку під виплату. Щоб закрити збір, треба шість тисяч доларів. Поїде до прилучанина Олега Каравая. Уже готова до фарбування. Хлопці варять решітку на дах. Або під РЕБ, або для іншого вантажу.
— Машини з Європи не в ідеальному стані, — продовжує. — Треба замінити мастило, купити гуму. Не нову. Обов’язково «підсилюємо» раму. Знаємо, де слабкі місця, щоб під навантаженням не зламалася. Хтось думає: з цього можна мати користь. Хай спробують і побачать. Активно допомагає Денис Росовський, голова Сухополов’янської громади. Долучається до кожного збору. Жителі Ладанської громади пошили хлопцям подушечки в бліндажі. Підприємці дають кошти на пальне.
Про кожну копійку, цукерку, яку отримали, звітуємо. Пишемо пости в соцмережах. Цим займається Олена Борзакова, прилучанка. Хтось перераховує на картку. Далекобійники, які працюють за кордоном, дзвонять: «Славо, перекинули на картку три тисячі. Допоможіть хлопцям».
Хтось приносить готівкою. Сьогодні бабуся зустріла на дорозі, дала 250 гривень. Для когось це копійки, а вона зекономила з пенсії.
Але це не завжди так. За три роки люди втомилися і виснажилися. У кожного є своє життя. Усе дорожчає, а зарплати на місці. Інколи хочеться вийти на вулицю і кричати: «Люди, схаменіться, у нас сумський напрямок поряд». Іноді складається враження, що війна стосується тільки тих, хто зараз на фронті та їх родичів.
Чебуреки, пончики, паски за донат на пікап
Тим часом у центрі Прилук, біля парку Шевченка збирають гроші на позашляховик для 157-ї бригади. Там служить Артем Шинкар, прилучанин. Це десятий, ювілейний ярмарок, який провели прилуцькі дівчата. Продають чебуреки. Ціна одного, залежно від начинки — від 60 до 80 гривень.
Сім начинок. Є пісна — з картоплею і грибами. Є з сиром, м’ясом. Авторські «Козацькі», начинку придумала Євгенія ПЕТРИК, прилуцька підприємиця: свинина, сир, часник і зелень. А ще є «Кримські», з сиром і помідором.
Обладнання для виготовлення чебуреків належить Євгенії. З продуктами допомагають місцеві підприємці: «Українська Курочка», «Прилуцький м’ясокомбінат», магазин «М’ясняшка», підприємці Смоляк, Протащук, Бублик, Наталія Ратьєва. Ресторани: Dacha, Торре, готель-ресторан Alexandriа. Пекарня «Лавка Пекаря», цукерня «Конфектура Карамелі». Прокидаються о 5.00. Збирають ятку о 7.00. Розкладають фритюрниці, заливають олію, розігрівають.
Тетяна та Сашко Умени, підприємці, які тримають парк атракціонів у Прилуках, дозволяють безплатно під’єднатися до електрики. Одна фритюрниця «тягне» чотири кіловати. Працюють 11 годин.
— Зайняті чоловік десять, — каже Євгенія Петрик. — Є ще другий фронт. Готують тісто, фарш. Розвозять містом. При замовленні 10 штук — доставка безплатно.
Для цього ярмарку в прилуцького м’ясокомбіната попросили 35 кілограмів м’яса. Сало дала «М’ясняшка». Трохи свого взяли, — має на увазі зі свого магазину. — Допомагають мої працівниці, їх п’ять. Світлани Охріменко сьогодні нема, працює. Зазвичай вона — на пончиках. Сьогодні за неї Вероніка Трошина. Ніна Бульба — на начинках. Оксана Малишенко відповідає за тісто. Наташа Чабала продає. Галина Рубан допомагає. На минулому ярмарку збирали гроші для її чоловіка. Оля Кічук «колотить фарш». Сергій, мій чоловік, — на доставці. За шість годин продали 700 чебуреків, — прикидає Євгенія Олександрівна.
Доки Наталія Чабала продає, 12-річний Назар, син, зважує тісто на вагах.
— Кожна кулька повинна бути 80 грамів, — не відриваючись від роботи, пояснює школяр. — Майже на кожній акції допомагаю. Для такої справи і школу не гріх пропустити, — жартує. — Мати розказала, що і як робити. Як треба, і тісто зможу замісити.
— Артем на покровському напрямку, — каже Антоніна ШИНКАР про чоловіка. — З перших днів повномасштабної став військовим. Відкрили збір на 150 тисяч гривень. 60 уже зібрали. Було б мегакруто, аби сьогодні дозбирали на позашляховик. Моє завдання сьогодні — продати солодощі, — пропонує прилучанам цукерки, десерти, паски.
— Завдяки Євгенії Олександрівні є можливість допомогти нашим військовим, — каже Оксана МАЛИШЕНКО, готуючи солодкі пончики. — А ще допомагає мати Олександрівни, Наталія Коваль. Тісто вже тікає, треба терміново смажити. До нашої команди приєднуються дружини, чиїм чоловікам уже допомагали збирати гроші на попередніх ярмарках.
Дівчата, які пекли еклери та трубочки, — Анна Товмаш, Оксана Малишенко та Ольга Новак.
— Торік робили окопні свічки. Євгенія пригостила нас своїми чебуреками, — каже Людмила ЦЕГЕЛЬНИК, редакторка місцевого радіо «Тім ФМ», ініціаторка ярмарку. — Один з волонтерів сказав: «Вони смачніші, ніж у міністерстві в Києві». Так і виникла ідея. Перший ярмарок пройшов у березні минулого року.
За день прилучанкам вдалося зібрати 102 тисячі 610 гривень. Продали понад 1100 чебуреків.
ʼ
Зліва направо: Ніна Бульба, Людмила Цегельник, Оксана Малишенко, Назар Чабала, Вероніка Трошина, Євгенія Петрик, наталія Чабала, Галина Рубан
* * *
А ще в Прилуках плетуть сітки, влаштовують благодійні концерти, роблять окопні свічки. Збирають дрони, друкують на 3Д-принтері.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Брати-волонтери торгують домашніми пиріжками й підтримують ЗСУ
- Легендарний волонтер Дядя Гриша знову у Чернігові з важливою місією
- Волонтер Ігор Мандровний: ми не маємо права втомлюватись, бо на передовій не втомлюються
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
