Таке покарання призначив Бобровицький районний суд Чернігівської області Євгенові Лозану за те, що двічі ударив в обличчя Аллу Шубську.
21 січня бригада No55 Бобровицької підстанції Ніжинської станції екстреної медичної допомоги — лікарка Алла Шубська, фельдшер Михайло Зазимко і водій Володимир Зазимко (син і батько) — виїхали на виклик до непритомної жінки. Її син, Євгеній Лозан, зустрів медиків на сходах.
— Ми зайшли в коридорчик, — тоді розповідала «Гарту» 43-річна Алла Леонідівна. — Жінка лежала на правому боці головою в кухонних дверях впритул до лутки, а тулубом — у кухню. Щоб швидко її оглянути, я думала її переступити. Але син закричав: «Тільки не переступайте!» Я обійшла і стала обличчям до її обличчя. Нахилилась до неї, запитала «Ви мене чуєте?» й одночасно з цим стала знімати з неї ковдру (вона була так укрита, що тільки маківка виднілась). Жінка лівою рукою схопила ковдру, потягла її назад, розплющила очі й подивилася на мене. Я взяла її руку — поміряти пульс. Вона трішки підвелася, і я запитала: «Ви хочете сісти?» І тут мені... прилетіло кулаком в обличчя. Син, стоячи за спиною матері, без попередження вдарив мене раз, а коли я піднялася — вдруге з криками: «Нащо ставити питання, якщо треба їй надавати допомогу?!»
У результаті в Алли Леонідівни констатували забійну рану нижньої параорбітальної ділянки правого ока з проникненням в орбіту, забій правого очного яблука, субкон’юнктивальний крововилив і закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, цефалгічний вестибуло-атактичний синдром (сильний головний біль, запаморочення).
Проти Євгенія Лозана було порушено кримінальне провадження за ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності), що карається штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або виправними роботами на строк до 1 року, або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 2 років.
На суді обвинувачений свою вину визнав, а ось вибачатися відмовився.
— Сказав, що пробачення проситиме перед Господом Богом, а не в мене, бо я його начебто спровокувала, — каже Алла Леонідівна.
У своїх свідченнях Лозан наполягав: зайшовши до квартири і підійшовши до його матері, лікарка почала голосно викрикувати в її бік, агресивно і зухвало поводилася без поваги до неї, не вимірявши тиску, не надавала медичної допомоги. Йому здалося, що його мати може в будь-який момент померти і, переживаючи за неї, на емоціях він завдав двох ударів лікарці, яка, на його думку, поводилась непрофесіонально.
Оскільки не було розкаяння і вибачень, суд не знайшов обставин, що пом’якшують покарання обвинуваченого. Але не вбачав і обставин, що його обтяжують. При цьому судом було встановлено, що обвинувачений хоч і не є судимим, та раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічні кримінальні правопорушення, проте на шлях виправлення не став, а вчинив нове.
До речі, в Реєстрі судових рішень за іменем «Лозан Євгеній Павлович» є 7 записів: 4 про адмінправопорушення — мовою оригіналу «вчинив домашнє насильство» (2020 рік), «умисно кричав, нецензурно висловлювався в бік своєї матері», «вчинив домашнє насильство», «вчинив домашнє насильство відносно своєї матері» (2023 рік); 2 про кримінальні правопорушення без уточнення деталей (2023 рік) і ось у 2024-му ще одне — щодо Алли Шубської.
Лікарка просила для свого кривдника максимального за цією статтею покарання. Та суд задовольнив прохання прокурра про 240 годин громадських робіт.
— Звісно, я обурена занадто м’яким вироком! — не приховує Алла Леонідівна. — Він відпрацює і далі гулятиме, битиме людей, а я труситимуся на кожному виклику...
— Через цей страх не плануєте звільнятися зі «швидкої»?
— Ні, маю працювати, не йти ж зі своїм медичним дипломом на якусь роботу не за фахом. Не даремно ж я 7 років навчалася, проходила курси зі спеціалізації, регулярно підвищую кваліфікацію. Коли після побиття і лікарняного я вийшла на роботу, перші місяці мене ставили в бригаду тільки з фельдшерами-чоловіками. Та й зараз переважно так. І тепер хлопці заходять перші, а не я сама біжу вперед, як це було раніше. На викликах до психічнохворих нас супроводжує поліція — тоді спокійніше, бо є захист.
— А як Ваше око і здоров’я в цілому? Лишилися наслідки?
— Проходила комісію в окуліста, то все нормально. Але під час нічних викликів можу цифр не бачити — вони пливуть перед очима. Шрам від удару трішки розсмоктався, а ось вилиця ще й досі болить, треба обстежитися.
Джерело: ГАРТ, авторка Аліна КОВАЛЬОВА
