Денис – відвертий, енергійний та з прекрасним почуттям гумору оптиміст. Це його фрази про «прикольний МакДональдс» розлетілися навіть в російських пабліках. Гордо каже, що йому ВЖЕ 21, виповнилося кілька місяців тому.
У свої тоді ще 20 встиг не тільки відбивати російську орду від міста, а й рятувати побратимів, виносити поранених, надавати допомогу, чути останні подихи друзів. Денис воював під Новоселівкою, передмістям Чернігова.
"Стрілянина була чи не кожні пів години. АГС, САУ, танки прямою наводкою, авіація літала, 500-ки скидали (авіабомба 500 кг), ДРГ підходили, – згадує фрагменти боїв хлопець. – Двоє було в одному окопі. Один сам вибрався. Іншого відкопували. Ніч, холодно, ми руками його відкопували. Відкопали спочатку його руку, потім обличчя, він дихає, сіли віддихалися. Ну і відкопали".
Це спогади про найважчий день – 16 березня, коли був масовий обстріл, каже, не такий, як завжди.
"Я після чергування спав. Прокинувся від того, що мене присипало піском. Кулі літали, там РПГ, там ВОГи, здавалося, не було вільного місця в повітрі, кулеметники з «Тигрів», літак летів, – розповідає про війну, але знову-таки посміхається. – Ми були на позитиві, трималися. Адреналін був такий, що не передати".
Денис каже, що з життям прощався по кілька разів на день. На щастя, він вижив. На відміну від побратимів, які віддали життя за Чернігів, за Україну… На узбіччі дороги з Новоселівки до Чернігова є хрест на місці розстрілу російськими військовими автомобіля для евакуації та гибелі молодшого лейтенанта Володимира Андрійченка. Саме його останній подих почув Денис, коли поранене тіло випало з автівки в руки хлопцю.
Читати також: Доброволець-захисник із Запоріжжя: "Частина моєї руки тепер лежить десь під Черніговом"
Джерело: ОК "Північ"
