Надія Скалацька з чоловіком Віталієм житло відбудували самостійно. Їх садиба — крайня над трасою в Дорогинці (Ічнянська громада). Повз двір Скалацьких проходила російська техніка. Будинок обстрілювали, біля нього розривалися міни, підривалася техніка. У двір і хату ходили російські військові, шукали партизан.
— Найбільше постраждав дах будинку. У фронтон прилетіла граната. Випущена з гранатомета, як пізніше пояснили наші військові. Фронтон рознесло повністю, і дах зруйнувало. Із 120 листів шиферу майже цілого зняли всього 16, — перераховує 48річна Надія Скалацька. — Задня стіна будинку дуже побита з кулемета, 28 дірок таких, що кулак проходить. Чотири — наскрізь. У стінах багато застрягло. Дірки ми, звичайно, цементним розчином позаліплювали. Будинок з піноблоку, зовні обкладений білою цеглою. Поки не побили, було тепло.
Самі дім будували. Обоє родом з Дорогинки. Почали у 1993-му, перейшли жити у 1999 році.
- Росіяни найбільше обстріляли, коли відступали. Їх сильно били наші 30 і 31 березня. Стою, дивлюся: одна гаубиця підбита, друга... І в мене так душа радіє... Повертаюся — у хаті фронтона немає, паркан наш дерев’яний теліпається, як жалюзі... ну, то все фігня, зате ж їх скільки набитих! Пушку ще тоді свою загубили, гаубицю. Стояла в нас прямо на городі, відео є. Вони нам так утоптали город, що пару росіян прив’язала б і хай би розбивали ті грудки. Ми переорали, але там плахи розміром з відро. Гаубицю ту потім наші військові забрали, сказали, що із трьох дві складуть і на Донбас поїде.
По стінах стріляли з автоматів. Біля будинку підірвалися російські БТР і «КамАЗ». Уранці росіяни там добивали своїх.
— Правда?
— Ми бачили. «КамАЗ» був з людьми і БТР також. Вони стріляли по них з двох кулеметів. Бо ті там догорали, від одного половина залишилася. І щоб швидше ті кінчалися, інші їм допомогли. Техніка дотла згоріла. Черепи позалишались, руки та інші «запчастини» собаки ще місяць тягали. Підірвалися вони годині о восьмій ранку. А об 11.00 уже їхало сюди 11 БТРів. Із кожного на ходу росіяни стріляли з автоматів по хатах, щоб ніхто не виходив. І цим наробили пожеж. У сусіда навпроти, Івана Драбини (теж перша хата над трасою, тільки з іншого боку), гараж запалили. Там зерно було, селітра. Три тижні потім той гараж горів, дуже довго диміло. Добре, що вітер був у бік і нічого більше не зайнялося.
Коли зайшли в хату Скалецьких, чомусь лупили з автоматів у натяжну глянцеву стелю. Хазяї знайшли потмі 10 гільз. Розбили плазмовий телевізор. Люди із погреба чули, що твориться, але не розуміли де. Шумову гранату закинули на горище. Перерили все. Шампанське забрали. холодильник прострелений уже був, з вулиці.
— Двері вибили?
— Ключ я завжди залишала в дверях. Відімкнули і зайшли.
А ми ховалися в сусіда. Собака видав, що сидимо в погребі. Кричать: «Выходите. Мы вам ничего не причиним». Вийшли, а їх там 30 чоловік в одному дворі. Уявляєте? Військові з автоматами, хто в балаклавах, хто без. І ми втрьох. Потім дізналася, що офіцери сказали нас не чіпати.
Вийшла на вулицю, сидить бурят на лавці, запам’ятала його морду. Питаю: «Що ж ви, хлопці? По будинках стріляєте... У нас в гості з автоматами не ходять». А він: «Если б ваши здесь мин не наставили, русские б не стреляли». Думаю: «Руські...Ти себе в дзеркало бачив, олєнєвод хрінів?».
Діти живуть окремо, у Києві. 24-го я гукала їх їхати до нас ховатися. Вистачило глузду цього не робити. У дочки одно групник у зв’язку, ми кожного дня рахували техніку і передавали їм, скільки чого проїхало. І вночі прокидалися, один раз тільки проспали. Корова телиться, а дочка подзвонила і сказала, що зараз повз нас їхатимуть бензовози. ну, у селі багато хто з людей передавав, кожен своїм. І треба порахувати, скільки їх, і подивитися, де в центрі повернуть, на ніжин чи на Ічню. Чоловік рахував колону, а я теля сама витягувала. Джавеліном назвали.
4 квітня у село приїхала комісія, усі пошкодження у хаті описали. Староста, представники з району, з громади. Також подались у Дію. Потім поліція приходила, усе фіксувала. Згодом ще й СБУ в сільську раду викликало постраждалих, опитували і описували, у кого що.
- Ті, що дійсно давали допомогу, прийшли вже в листопаді. Організація ZOA (міжнародна організація з нідерландів, яка надає допомогу постраждалим внаслідок війни в Україні. — Авт.). Двори обходили двоє, без старости. Пояснили: «Ми вас не відбудовуємо, а допомагаємо пережити зиму». на неопалювані нежилі приміщення, дачні будинки допомога не поширюється. А ми вже самі все відбудували. Запитую: «А що ж ви так пізно?» Кажуть: «не переживайте, ми за чеками оплатимо». У мене зберігалися: на вікна, дах. Розрахунковий листок був у гривнях, а допомога прийшла в євро. У валюті, за курсом, і віддавали.
Виграли ми на дереві. Лісництво пішло назустріч, продало за дуже хорошою ціною. Зараз куб коштує вісім тисяч гривень, а ми по 700 платили. Довідку з сільради надавали, що будуємося. Ті, хто потім чеки переписували, навіть засумнівались, чи не помилка. Бо більше як удесятеро дешевше. Якби брали за звичною ціною, заплатили б 80 тисяч, а не вісім. Величезне спасибі за таку допомогу.
— А державна допомога?
— Була, матеріалами. Ми взяли 15 листів ОСБ. Тирсоплита. І мішок цементу, більше нічого. Там допомога розподілялася через сільську раду, старосту, усім справедливо. Отримали вісім жителів, які найбільше постраждали. І вугілля завезли від держави. Усім стандартно, незалежно від розміру хати і хто як постраждав. По дві тонни кожному.
Дах і вікна нам компенсували. А скільки ще зробити треба!
"Час Чернігівський" писав про пошкоджене житло:
- Хроніки вторгнення 26 лютого 2022 року: бої на околицях Чернігова та перші обстріли житлових будинків
- Замість зруйнованого росіянами: у селі біля Чернігова родина з дітьми отримала модульне житло
- Дві бабусі з Чернігова живуть у курнику, але спільними зусиллями їм зводять житло
Джерело: "Вісник Ч" від 23 березня 2023 року, авторка Олена ГОБАНОВА
