49-річний Євген та 46-річна Юлія РАЗІНИ два роки тому переїхали в Красилівку (Кіптівська громада). Жили у Ворзелі біля Бучі. Під час окупації домовилися з російськими військовими, щоб пропустили 200 цивільних машин. Коштувало це 10 тисяч доларів.
У Красилівці була дача
У Красилівці при дорозі відкрили придорожній кафе-фургончик на колесах. Євген готує каву, хот-доги, паніні (великі бутерброди), Юлія — гарячі обіди для далекобійників. Борщ український коштує 85 гривень за порцію. Курячий бульйон — 65. Пельмені з м’ясом — 80 гривень. Зрази з м’ясом — 95. Вареники — 75 гривень. Кава — від 25 до 40 гривень.
Приманює клієнтів надувна чашка кави, встановлена над дорогою. Є столики з металевих бочок. 6 жовтня зранку Євген за прилавком.
— У Красилівці в нас дача, — пояснює. — Купили її 13 років тому, — запрошує в будинок, що біля фургончика. На планшеті вмикає камери відеоспостереження. — Тут у мене блокпост, — жартує. — Щоб не пропустити клієнта, якщо відволікаюсь на інші справи. Для нас кожен на вагу золота.
У Києві є житло. Але доки син маленький, не хочемо ризикувати. Тут здається безпечніше, ніж у столиці.
Дружина Юлія працювала в столичному банку. У мене був бізнес. А тепер купили фургончик. Кава, хот-доги, гарячі обіди. Офіційно відкрилися 1 травня минулого року. Це ідея Юлії. Я був категорично проти. Хоч і бізнесмен, але не торгаш. А ще й стояти за прилавком і готувати хот-доги, — сміється. — Для мене це було найскладніше. Переживав. Зараз втягнувся.
— Фургончик на колесах. Можете торгувати будь-де?
— Так. Кожен місяць платимо податок. В якому б місці не стали торгувати. Але навряд ми кудись будемо переїжджати. Будинок, біля якого зараз торгуємо, уже наш.
— На відкриття бізнесу брали грант?
— Ні. Продали будинок у Ворзелі. На ці кошти почали новий бізнес у Красилівці. Знайшли власницю будинку, що над дорогою. Щоб вона пустила у свій двір. Уклали з нею договір. Сплачували податки. Випадково дізналися, що продається дім навпроти. Грошей, щоб купити, не було. Довелося взяти кредит.
— Скільки коштують будинки над дорогою в Красилівці?
— Нам обійшовся у вісім тисяч доларів. Газу нема. Є електрика, свердловина. А ще 50 соток землі, — веде у двір, показує город. — Стільки землі не треба, ішла в комплекті, — жартує. — Але ідея, як використати, уже є. Плануємо назбирати грошей, засипати город щебенем, зробити для фур безплатне місце для відпочинку.
А сенс у тому, що в мене вони можуть поснідати, пообідати, повечеряти. Це як допомога бізнесу, який починаємо розвивати. На цьому місці ми вже два місяці. Двір був завалений. Усе прибирали, розгрібали.
«Дорого, але виїхали з-під окупації»
14 днів родина Разіних була в окупації у Ворзелі. Селище біля Бучі на Київщині.
— Це було дуже жорстко. Ні води, ні світла, ні тепла, ні газу, — згадує часи лютого-березня 2022 року. — Сину два роки. За два дні до російського вторгнення купили собаку. Це ще одна дитина. Постійні обстріли з мінометів. Підвали в нас такі, що не можна назвати укриттям. Цокольні поверхи. З вікнами. Якщо поряд прилетіло — усе скло всередині.
У будинку температура мінус два градуси. Розуміли, що залишатися неможливо. Треба було якось тікати. Усюди кацапські блокпости. Вирішили домовлятися. Дорого, але виїхали.
— За скільки?
— 10 тисяч доларів. Щоб проїхати три російські блокпости. Утрьох, зі знайомими, пішли до них на перемовини. Розуміли, що назад можемо не повернутися. Коли до них підійшли, одразу отримав прикладом автомата по шиї. Поставили нас на коліна. Запитали мету нашого приходу.
Ми просили дозволити вивезти дружин і дітей.
Сказали, що через їхні три блокпости може проїхати 200 машин. Назвали суму. Таких грошей у мене не було. Незадовго до цього купив офіс. На руках було шість тисяч доларів. Думав, ще чотири знайти буде не так важко. Але ні. Назбирали 1700. Більше не було.
З цією сумою пішли.
Хоча зв’язок тоді був поганий, але люди передавали інформацію один одному. Автівки з’їхалися з Ворзеля, з найближчих сіл. Не знаю, наскільки правда, казали, було близько 700 машин.
Гарантії, що проїдемо, ніхто не давав. Руки, ноги тряслися. Не слухалися. З нами в бусі виїхало ще три родини.
— На Чернігівщині були і росіяни, і тувинці, і буряти. А у Ворзелі хто?
— Росіяни. Казали, що вони з елітного спецпідрозділу. У нас стояли їхні танки. Підганяли під житлові будинки, щоб наші військові не обстрілювали. Кадирівці зайшли пізніше.
Євген переніс інфаркт. В Юлії була операція
Євгеній та Юлія разом 20 років. У кожного є діти від першого шлюбу. І спільний син Тихон. Йому п’ять років.
— Народився в Петропавлівську на Камчатці, — розповідає про себе Євген. — Батько військовий. Переїхали у Словаччину. Потім була Угорщина. А потім перевели у Васильків на Київщині. Так ми тут і осіли. Юлія працювала в банку. У неї теж була квартира в Києві. Продали, купили дім у Ворзелі.
У нас був серйозний бізнес. Займалися продажем червоної ікри. Усе офіційно. Продавали ікру в столичні ресторани. У Росії, на Сахаліні, у нас родичі. Був такий собі сімейний бізнес. Але зараз вони родичі тільки на папері. Побили горщики повністю. Бо ми пройшли через російську окупацію. А вони кажуть: «Це постанова».
Хоча ікрою і зараз займаємося. Але тепер працюємо офіційно з американською компанією.
— Проїжджаючи через Красилівку, можна купити ікру?
— Тільки під замовлення. Зберігається при температурі мінус 56 градусів. Розморожується повільно. Шість-сім днів. Якщо розморозити швидко, буде, як кисіль.
Ми з дружиною два інваліди, — каже про себе. — У 2016 році я переніс інфаркт. 40 років було. Не пив, не курив, вів здоровий спосіб життя. І тут таке. Врятував мене Костянтин Бойко, серцево-судинний хірург. Працює в інституті серця. І досі мене веде. Дали групу інвалідності.
А потім стало зле дружині. Це був 2019 рік. Втрачала свідомість. Не могли зрозуміти звідки «ростуть ноги». Обстежилася. Виявилося, щитовидка. Лікарів просили не приховувати правду. Сказали, шансів вижити 20 відсотків зі ста. Коли дружину везли на операцію, ми з нею вже прощалися.
Операція пройшла успішно. А через три місяці Юлія завагітніла. Не вірили, що таке може бути. Подарунок долі.
У садочок — до Чернігова
— Жити в селі нам дуже подобається. Усі сили вкладаємо в роботу, у розвиток бізнесу. Сина кожен день возимо в державний садочок у Чернігів. Спершу наче і нічого. Коли почали обстрілювати місто, страшно стало.
— Чому не віддали в садок у громаді?
— Найближчий у Прогресі. Хотілося, щоб у дитини було більше розвитку. Більше спілкування. Є садочок в Олишівці. 11 кілометрів від нас. Там є школа.
— Якщо закінчиться війна, повернетеся в Київ?
— Важко сказати. Можливо, придбаємо житло в Чернігові. Але тут мені подобається. Сам собі хазяїн. Ні від кого не залежиш. Ніхто не робить зауваження. Що гучно музику увімкнув чи десь голосно говориш, чи кричиш. Завжди є вода. Не залежиш від комунальників щодо тепла. Скільки захотів — так і натопив.
Колонка з бочки для душу
Сарай Євген Разін облаштував під майстерню. Зберігає робочий інструмент. Електроскутер, яким їздить селом. У кутку стоїть саморобна музична колонка. Корпус з білої пластикової бочки. Літрів на 20. Схожа встановлена і на літньому душі. Колонку підприємець вмикає біля свого робочого місця.
— Сам зробив, — виносить на вулицю. — З нею можна проводити всілякі масові заходи. Грає добре, — вмикає колонку. — Заїхав до хлопців на СТО, у Києві, — каже про ідею. — У них над головою, під стелею, висить здоровенна бочка. Прикріплена до стелі ланцюгами. По боках — два динаміки. Музика з неї так круто валить. Подумав: зроблю крутіше. Влупив чотири.
Бочка обійшлася у 200 гривень. За динаміки заплатив дві тисячі гривень. Сам блок, з пультом управління, обійшовся у 600 гривень. Замовляв на китайському сайті. Отака мультимедійка вийшла. Для дому, для родини.
Щоб швидше погасити кредит, Євген займається підробітком. Проводить електрику.
— Зазвичай з електрикою допомагаю друзям, знайомим, — каже. — Удома сам усе роблю. Попит на електриків є. Бо не всі спеціалісти їздять через блокпости.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ
"Час Чернігівський" писав про таке:
- «Корюківський тушений гурок» визнано культурною спадщиною Чернігівщини
- Жінка с прикордоння годує покинутих 29 котів та 30 собак
- "Роздали штук 300 сендвічів": волонтери виїжджають на місця обстрілів, щоб годувати людей
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
