Михайло з позивним «Бармен» обороняв весною минулого року Чернігів. Згодом після підготовки його підрозділ перекинули на підсилення на Бахмутський напрямок. Чернігівець знав про те, що там дуже гаряче, тому перед виїздом навіть прощався з родиною, бо не знав чи повернеться.
Ворог на Донбасі не мав дефіциту снарядів і постійно гатив з артилерії, чернігівські військові там були вразливішими, ніж під час оборони міста. Михайло під час ротації на Донбас бачив багато смертей і поранених. Евакуйовував наших хлопців.
Наш герой став свідком і дивного випадку, коли українські окопи посеред білого дня пішов сам штурмувати п’яний ворожий командир. Звісно його застрелили. Серед ворогів було дуже багато зеків і тих, хто пішов воювати за гроші.
Українські захисники втомилися, але будуть битися до перемоги і не віддадуть нашу землю, впевнений Михайло.
Михайло (Бармен) військовий 119 бригади Тероборони, пряма мова:
"У мене гарний підрозділ, по собі тримаємося командою з 2014 року. Розраховували, що поїдемо взимку. Розумів, що будемо мерзнути. Взяв теплі речі. На бахмутський напрямок поїхали. Виконували завдання. Було страшно. Прощався із сім’єю, не знав чи повернешся. Тиждень вкатувався, як ховатися. Знаєш задачі і виконуєш роботу.
Тут я не стикався, що в них така гарна коректировка, тут була не така. Там тебе відслідковують, там ти вразливіший.Тут було легше хоч і нічого в нас не було і в них теж. Вони знають як воювати, багато снярядів. Під час ротації все летіло. Там було складніше і легше померти.
Після того, як повернувся розумію, що став нестабільний. Там було легше боротися. Я там не думав і виконував завдання. Це було страшно. Тут страшно.
Бачиш як хлопців несуть по 8 км, щоб евакуювати в пакеті, щоб мама попрощалася і честь віддали.
Це наша країна, ми за неї стоїмо повинні її відстояти. Не НАТО, ми робимо. Люди вірять в перемогу. Навчаємося. Хочеш їхати - навчайся. Дають обладнання, якщо щось вмієш. Те, що було на початку і зараз - різне. Треба дрони і кулемени є. Там зброї вистачає.
Дрони ті самі. Прилітають дивляться, коригує. Артилерія лупила. Вони насипали багато, а наші - туди куди треба. Якось нас кошмарив танк, і арта наша за три вистріли його розвалила.
У нас була позиція сама **лупа. Їдеш по болоту. Важко дійти. Думаєш, що все вже - ротація. І ти сидиш думаєш. Постійно туди ідеш, багато запамяталося, багато смертей. Прийшли на позицію – там наші мертві. Запрошували евакуацію. Допомагали виносити хлопців, несли – це найбільше запам’яталося.
В нас були там вагнерівці, зеки. Вибору у них немає. Для них прикольно, бо стріляють. На ротацію заходять бодрячком. Нашо воно їм? Не розумію. Дійшов один до позиції. Ми його пристрелили. Командир з ЛНР. Був п’яний, під наркотою, штурмував сам окопи. Його доля була вирішена. Просто курять, п’ють, заробіток такий у них. Їдуть від важкої долі. Воно того не варте.
Думаю, що це надовго. Треба готувати наступні покоління, їх багато і дивна політика. Активна фаза до зими щось вирішиться, наші мають прорватися, а далі може бути фаза примирення і виводу їх військ, люди втомилися, але ніхто не віддасть територію, війна закінчиться нашої перемогою."
"Час Чернігівський" писав про бійців:
