Вулпі - лисиця, яка має рідкісне забарвлення smoky. В Україні таких лисиць лише дві — вона і її братик, розповідає хазяйка тварини пані Катерина Ситнюк. Мама в неї — чорнобурка, а тато — повністю білий. А її забарвлення називається smoky, димчасте. Зимою —вона яскрава, пухнаста, очей не відвести. А от влітку вона здається іншою, навіть трохи холоднішою зовні.
Історію Вулпі розповів вінницький сайт «Вінниця за 20 хвилин». Що цікаво, Вулпі має і власний доволі популярний акаунт в соцмережах - у ТікТок її сторінку вподобали майже 24 тис разів.
Три роки тому лисеня до жительки вінницького райцентру Погребище привіз на перетримку знайомий пані Катерини, військовий. Це мало бути лише на два тижні. Він думав лишити тварину потім собі. Але вийшло інакше.
Ця історія почалась у липні 2022-го після повномасштабного вторгнення. У цей час один із розплідників на Чернігівщині терміново згортав свою роботу. Господарі виїжджали за кордон. Дорослих лисиць забрали з собою, а маленьких почали поспіхом роздавати. Серед них була й Вулпі, яка тільки народилась у лютому.
Військовий, який привіз лисеня, через службу не мав можливості приділяти їй час і навіть облаштувати вольєр. Тож вінничанам довелося все продумувати самостійно. На той час лисиці було більше 5 місяців. А для лисів, як і для собак, критично важливо те, що вони побачать у перші півроку. Це формує їх назавжди. Саме в цей період тварини проходять основний етап соціалізації. Вони знайомляться з навколишнім світом, людьми, звуками, простором. І все, що побачать у цей час, вони сприймають за норму, розповідає Катерина.
Тож тварина нічого нормального не бачила. Її ніхто не привчав ні до людей, ні до простору, ні до елементарних речей. Вона жила у поганих умовах. Близько місяця просто сиділа в переносці.
«Але найстрашніше було навіть не це. Я не можу навіть спокійно згадувати її в перші дні. Вона не була агресивною, але її стан... Ми ж бачили психологічно травмованих людей. А тепер уявіть — тварина, яка не може нічого сказати, пояснити, страждає від панічних атак...».
Катерина Ситнюк
Панічні атаки у лисиці проявлялись через прискорене дихання, відкриту пащу, іноді у вигляді повного завмирання. Вона наче «відключалася» від усього світу. І це було лячно.
Процес реабілітації тварини виявився довгим і складним.
Вулпі боялася будь-яких звуків, які тварини в нормі сприймають як фонове тло. Від цього вона тремтіла та завмирала, розповідає господарка.
Катерина пригадує, як їй доводилось годинами сидіти поруч з лисицею під час грози, щоб їй не було так лячно. Тоді жінка звернулась до досвідчених «лисичників». І саме вони допомогли з першими порадами: як годувати, чого уникати, що критично важливо у перший час.
Вулпі боялася йти на руки. Тож пані Катерина почала з найпростішого: просто ставила перед нею руку і чекала. Не кликала, не тягнула, просто сиділа поруч і чекала, поки вона сама підійде. У лисиць є така особливість: якою б наляканою вона не була, все одно прийде і понюхає.
Згодом, коли Вулпі звикла до запаху, Катерина робила наступні кроки: легенько ворушила пальцями, потім погладила по носику. Через кілька днів — уже по голові. Поступово, без жодного тиску, вона навчилась довіряти.
Сьогодні лисичці набагато краще. Проте вона не вміє полювати, цілком одомашнилася. Досі боїться відкритого простору і не хоче полишати вольєр, хоч він безпечний та просторий. Їй потрібне відчуття безпеки. Якщо його немає, то вона втрачає контроль.
Тварина дуже полюбляє ягоди, особливо вишні та малину. Основу меню Вулпі складає м’ясо, але не свинина — її лисицям не можна. Їй купують яловичі обрізки, овочі — моркву, яблука, кабачок, гарбуз.
Влітку вона сама переходить на сухий корм. У спеку тварина навіть від натурального харчування відмовляється. Їсть спеціальний собачий корм.
«Бо в принципі, лисиці — це родина собачих. І годують, і лікують їх за тими ж принципами», - говорить пані Катерина.
Харчується двічі на день. Також Вулпі приймає спеціальні вітаміни для підтримки нервової системи.
Вулпі постійно потрібно бути в русі. Вона розумна, їй треба завдання. Разом з хазяйкою почали займатися простими командами. Це допомогло нам ще більше зблизитися. Вона відволікалася від страху і концентрувалася на тому, щоб зробити дію і отримати смаколик.
Серед команд Вулпі знає «сидіти», «йди до мене», «на ручки» і…«Кучму геть».
«Це випадково вийшло, — сміється Катерина. — Вона сиділа на ліжку, а я кажу: «Кучму геть!». Вона підвелась і втекла. Мене це дуже насмішило. Тепер, коли кажу «Кучму геть», вона знає, що треба тікати».
Також Катерина закликає усіх, хто хоче завести дику тварину - кілька разів подумати перед цим.
А ще краще - взагалі не купляти лисиць у розплідниках.
