Привезти свято туди, де нема світла та зв’язку, створити місце, куди приходять не лише за смаколиком, а й за атмосферою, – це про власні справи незламних людей з прикордонної Чернігівщини.
Якщо порівнювати кількість обстрілів у 2023 та 2024 роках, то вона зросла вдвічі. Уже за перші два тижні нового року росіяни «перевершили» себе торішніх. Та попри відкритий терор мешканці прикордоння створюють, будують, втримують та розвивають бізнес. Маємо кілька надихаючих прикладів.
До «повномасштабки» мали 100 видів продукції, тепер – близько 150
Пекарню «Наш пекар» у Новгороді-Сіверському знають усі. Адже на час, коли ворог відрізав місто від інших громад, це було єдине місце, де пекли та продавали хліб. Керівниця мініпекарні Ірина Тригуб згадує той час з жахом, але і з приємним післясмаком.
«Ми відкрилися у серпні 2022. Тож мали відносно небагато часу, щоб окріпнути. Лякало те, що нема доступу до сировини. Та все ж згадуватиму завжди те, як місцеві підприємці, влада та звичайні мешканці міста стали поряд. Влада та підприємці знайшла борошно, люди несли дріжджі. Подекуди по шматочку з сірникову коробку», – розповідає підприємиця.
До вторгнення пекарня мала в асортименті близько сотні різновидів випічки. Під час окупації перейшли виключно на хліб. Подекуди зі змішаних сортів борошна та по булці в одні руки. Зараз – тут можна скуштувати до 150 позицій.
«Ми «підіймаємо» старі рецепти: по типу тістечко «Вокзальне», трубочки. Щось змінюємо, десь залишаємо класичний варіант. Це робить продукцію доступною, а також додає якогось домашнього затишку», – ділиться Ірина Тригуб.
Коли в місті стояла ворожа техніка, до пекарні місцеві приходили не лише за хлібом, а й погрітися та поспілкуватися. Це відволікало та трохи знімало загальну напругу. Тож і зараз сюди йдуть не лише по каву з булочкою.
«Близько року тому ми обладнали залу поряд. Таким чином клієнти не просто пробігають, а на трішки затримуються. На вихідні до нас часто приходять цілими родинами. У будні – це й зручне місце для обіду тих, хто працює неподалік (до речі, маємо й такі пропозиції тепер); і місце для зустрічей пенсіонерів», – зазначає підприємиця.
Враховуючи місце розташування, конкуренція у «Нашого пекаря» є чимала. Однак, на думку Ірини Тригуб, кожен знайде своїх. Важливо, що до них ідуть вже не просто за їжею, а й за атмосферою.
Серед поточних проблем – збільшення податків на фоні зменшення доходу. Адже людей в прикордонні меншає. Серед першочергових задач – вберегти колектив.
«До «повномасштабки» у нас працювало 6 людей. Зараз – 9. У кожного за спиною родина. За кожного я відповідальна. Тож маю тримати на плаву», – каже очільниця пекарні. – «За можливості, я б купила більшу пічку та тістоміс».
Попри все пані Ірина вже будує плани на «після Перемоги»: «Хочу літню терасу. Багато столиків. Багато квітів. Щоб нас було добре видно».
На питання «чи не думали зачинитися, виїхати?», не роздумуючи відповідає: «Навіть не пробігало такого. Будь що буде. Капітан з корабля йде останнім!».
«Не те, щоб вигідно – потрібно»
Мабуть, не знайдеш дитини, у якої нема чи не було улюбленого м’якого друга. Плюшеві ведмедики, зайчики, котики знають таємниці, стають донечками-синочками та оберігають сон. А великі ростові звірята – ще більше щастя. Надто, коли вони приїздять потацювати та пообійматися.
Ростові ляльки такого роду – досить популярна забава. Часто їх замовляють на свята як дітям, так і дорослим. Найближче, звідки такі персонажі могли приїхати до Новгорода-Сіверського, – Шостка. А це до замовлення ще плюс близько тисяча гривень за дорогу. Тож задоволення не для кожного.
У Людмили Мастипан та Світлани Яковенко ідея поселити чарівних звірят у прикордонній громаді Чернігівщини виникла близько 1,5 року тому. До того, Людмила мала досвід організації дитячих свят, тож не з чуток знала, наскільки малеча тішиться подібним розвагам. Так само, як і про те, наскільки важлива дітям (та й дорослим) прикордоння емоційна розрядка:
«Справа пішла не тому, що вигідно. А тому, що це зараз дуже треба».
Так з’явився класичний Тедді, згодом придбали ще й зайчика Мію. Наразі прораховують можливості, щоб поповнити компанію, до прикладу, котиком. Вартість подібного костюму від 10 тисяч гривень; візит персонажа – 700-800 грн. Тривалість вітання – 20 хвилин. Однак, зазвичай на час не дуже зважають.
«Ну як можна сказати час вичерпано, коли тебе огортають дитячі обійми. Та й не дуже помічаєш той час», – каже Людмила.
Мандрують звірята громадою. Не обходилося й без викликів сьогодення.
Власниці ростових ляльок розповідають:
«Довколишні села були знеструмленні через негоду. Вийти на зв'язок із замовниками не вдавалося. Однак, вони забронювали дуже заздалегідь. Тож ми вирішили їхати. У місцевому магазині вказали прізвище та ім’я, які зазначенні в профілі фейсбуку замовника. Там нам розказали, як доїхати. Бачили б ви ті емоції мами, яка вже й не сподівалася, іменинниці та її друзів. Це неймовірна енергія. Це неймовірне щастя ділитися та поширювати її у ці буремні часи».
"Час Чернігівський" писав про таке:
