— Я свою справу знаю, — бере випалювач у руку 12-річний Андрій БОБРОВ. Але поки що не вмикає. Замовлення ж нема.
Хлопчик пересувається на інвалідному візку. Випалювати на дощечках почав два роки тому.
Зараз робить сувеніри та корисні подарунки на замовлення.
— Брелоки, кухонні дощечки, ключниці. Мати переводить картинку на дерево, а я за контурами випалюю. Навіть портрет випалив на замовлення. Я не художник, робив за фотографією, — чесно зізнається Андрійко. — Завів профіль у ТікТоку, там мої роботи можна подивитися.
Малий майстер назвав свою сторінку «Майстерня Андрія». Є сторінка і в фейсбуку. Є група в телеграмі «Дощечки від Андрія». Там ще більше робіт.
Андрій донатить на ЗСУ.
— Гроші за мої вироби мати передає волонтерам. Наш директор школи — волонтер.
— Багато задонатив?
— Не знаю, — знизує плечима хлопчик.
— Тисяч п’ять уже передали, — знає Алла БОБРОВА, мати.
— Перші мої замовлення були від матері і бабусі, — пам’ятає Андрійко. — Щось же і платили.
Хлопчик навчається у школі в Рогізках, їздить до школи на візочку.
— Він молодець. Призові місця займає, — радіє синові Алла Вікторівна. — Любить інформатику.
Узимку, якщо дорога є, їде. Як нема, навчається онлайн, — підказує мати. Алла Вікторівна працює завучкою в рогізківському ліцеї. — Андрій навчається за загальною програмою. Але цієї зими всі переважно вчилися онлайн.
У родині є ще 10-класниця Марина і старший брат, 31-річний Анатолій. Алла виховує менших дітей сама. Чоловік давно помер. Так вийшло, що замість батька для Андрійка був брат Толя.
Хлопчик дуже сумує за старшим братом. Почав писати вірші.
— Тільки три вірші. Я ще не продвинутий поет. Пробую, — скромничає.
Третій — братові. Але декламувати не береться. Не хоче розплакатися.
— Брат — військовий, — пояснює Алла. — Толя служить з 2014 року.
— У школі на «Громадянській освіті» (такий навчальний предмет. — Авт.) нам задали намалювати для військових і написати теплі слова. Щоб солдат міг носити той малюнок як оберіг. Я малював для брата, — не може слухати мовчки Андрій. — Як думав над тими словами, вийшов вірш.
Як його писав, плакав. І як читаю, плачу, — розводить руками Андрійко.
— Толю, брате, ти і щит, і мій герой.
Душею й серцем я завжди з тобою.
Нехай мій оберіг тебе закриє.
А янгол на плечі крилом укриє.Я кожен день молюся за життя,
Чекаю вдома. Вірю в майбуття.Ти — наша гордість.
Повернутись маєш.
Бо перемога з нами, ти це знаєш.Скоріш приходь, тебе я дуже жду.
Руками обійму, розвію всю біду.Люблю тебе, мій захист і опора.
Я вірю: ти повернешся вже скоро!
Алла сама дочитує вірш тремтячим голосом.
— Толя пішов в армію і почалася війна, — зітхає Алла. — Три роки був удома. Працював автослюсарем у Чернігові. Сім’ю завести не встиг. А як почалася повномасштабна, знову пішов. Зараз неблизько. Весь час у гарячих точках.
— Брата люблю — капець! — совається на візочку Андрій. — Коли їде з відпустки назад на війну, у мене депресія. Ми з Мариною його проводжаємо. Потім пишу, телефоную. Доки не доїде і не напише, що все добре, місця собі не знаходжу.
Є купа чатів з братом: месенджер, ТікТок, інстаграм.
Малюнок віднесли в школу. Андрій просив, щоб відправили саме в батальйон, де служить брат.
Андрійко залюбки показує свої роботи.
— Основу ми купуємо, — викладає Алла на стіл дві свіженькі готові ключниці, уже «розписані» Андрієм. — Замовляємо через інтернет.
— Потім я думаю, що хочу там зобразити. Шукаємо з мамою таке зображення. Переводимо на виріб. І я випалюю.
Оцю ключницю мені брат замовив на подарунок. Своєму двоюрідному брату. Той теж воював. На СТО працює. Бачите: тут машини випалив. І тут машину. А тут напис «Малой».
— То він брата так називає, — підказує мати. — 31 березня буде день народження. Передамо через дядька Юру.
А другу ключницю бабуся замовила на день народження своїй подрузі. Напис «70», тортик, квіточки і побажання.
Інструмент Андрія — електровипалювач — на робочому столі. Хлопчик крутить його в руках.
— Поранився лише раз. Ще коли вчився. У реабілітаційному центрі «Відродження».
— Плакав?
— Ні. Я міцний. Плачу тільки за братом, — бадьориться Андрійко.
У «Відродженні» з сестрою бувають двічі на рік. Там дітей навчають різних ремесел. І практичних знань. Андрій навчався в ІТ-академії.
— І там зрозумів, що випалювання — корисна річ.
Андрійко народився з ДЦП. Марину Алла вдочерила до його народження. Крім старшого сина Толі в Алли під опікою ще була племінниця покійного чоловіка. Вона вже давно виросла й поїхала.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- На Чернігівщині в родині ростять вісьмох дітей: планують брати ще
- "Я рік за нього боровся": колишній полонений з Чернігова зустрівся зі звільненим побратимом
- У 52 роки знайшла трьох братів і сестру
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
