Максим – майстер служби ліній електропередачі 35 кВ і вище в АТ «Чернігівобленерго». На підприємстві він працює уже сім років.
У перші ж дні війни Максим зрозумів: відсиджуватися у підвалі – то не про нього, у цей складний для чернігівців час він має бути поряд із колегами.
– Перших три дні, коли окупанти вже перетнули кордон нашої області, на роботу ми не виходили – було незрозуміло, як підприємство працюватиме в таких умовах, – згадує Максим. – Але зідзвонювалися з колегами щодня. І направду дуже зраділи, коли нам сказали, що пора працювати. Не скажу, щоб наша робота кардинально відрізнялася від тієї, яку ми виконували до війни. Бували схожі пошкодження після якихось великих ураганів, буревіїв, але щоб це було масово, коли «лягли» просто всі високовольтні лінії одразу, такого, звісно, не траплялося ніколи. Велике навантаження було, коли довелося вмикати велику кількість споживачів одразу. Свою роботу ми мали виконувати швидко, але в той самий час дуже якісно, щоб потім не довелося переробляти. Плюс усе це супроводжувалося постійними обстрілами окупантів. Чи було страшно? Звісно, було. Страшно було постійно! Але боявся я більше не за себе, а за інших. Найстрашніше – коли стоїш внизу, а хтось із твоїх товаришів нагорі на вишці і раптом починається обстріл. Отоді серце просто завмирає, а дихання збивається. Коли сам знаходишся нагорі, чомусь почуваєшся спокійнішим.
За весь період бойових дій Максим виїжджав з Чернігова лише на чотири дні.
– Вивіз родину і повернувся. Чернігів – мій дім, то чому я маю його покидати? Тим більше коли можу допомогти людям. Це коли перших три дні виходив лише у магазин по хліб, відчував себе неначе тягарем для міста, – зізнається він. – Коли ж вийшов на роботу, вся розгубленість, сум і невпевненість у завтрашньому дні зникли – це не про нас, українців. Коли поряд такі люди, з якими під час війни працював я, розумієш – усе буде добре!
Максим – майстер служби ліній електропередачі
Джерело: Енергетична спільнота України Energy Club
