26 серпня у Вертіївці Ніжинського району попрощалися з 16-річним Віктором Чайкою. Хлопець загинув у власному будинку. Надихався чадного газу під час пожежі.
«Юра приїхав, був з ними»
— Я працюю санітаркою в травматології ніжинської лікарні. Донька Іра — медсестрою в інфекційному відділенні київської лікарні «Охматдит». На роботу їздимо по черзі. Щоб бути з дітьми. Вероніці п’ять рочків, Віті 16, — плаче Людмила ГУРИН, бабуся. — Того дня Іра поїхала на зміну. Я була в неї вдома з дітьми. Готувала обід.
Десь після обіду приїхав Юрій МАЙСТРЕНКО, другий доньчин чоловік. Років сім вони разом. Ніка від нього, Вітя та Віка, їй 20 років, від іншого. Юра служить, місяців чотири його не було вдома. Він немісцевий, з Київщини. Був напідпитку. Почав чіплятися до внука:
— Ви-и-и-тя, чого дрова не попиляв? Ви-и-тя, чого клей не той купив? Мене теж постійно матюкав. Вітя не став сперечатися. Вийшов та пиляв дрова. Я неподалік години три обрізала та складала цибулю.
— Зять ображав хлопця?
— Запитувала у Віті. Казав: «Ні». Юра ж воював десь два з половиною роки. Удома майже не було. Раз на три-чотири місяці приїжджав.
Того дня я мала залишатися на ніч з дітьми. Але через те, що Юра приїхав та був з ними, пішла додому. Увечері діти гралися на дитячому майданчику поряд з їхнім будинком. А в мене все валилося з рук. Три зарядки перестали заряджати телефон.
Пожежу сусіди побачили о пів на першу ночі. Тоді ж викликали рятувальників.
Людмила Гурин
Тіло сина батько повіз до моргу сам, у причепі
— Вітя і тато спали. А я не спала. Пішов дим. Я розбудила тата. Він відкрив двері, а там був синій вогонь. Тато розбив вікно, випхнув мене та виліз сам, — перебиває нашу розмову Вероніка і показує на ліву ніжку: — Отут і отут були подряпини.
— Рятувальники кажуть, що проводка коротнула у веранді, біля холодильника. Був під’єднаний через переноску. Та нам дивно. Кажуть, з холодильниками такого не буває, — продовжує жінка. — Ніби звідти й почало горіти. Проводка була нова у всій хаті. Років п’ять тому робили.
— Коли вам сповістили про пожежу?
— Десь о шостій ранку подзвонила сусідка. Сказала: «Віті більше немає». Я додзвонилася Ірі. Відповіла, що вже знає, їде додому. Тіло внука з ночі лежало у дворі. Казали, Вітю знайшли в залі на підлозі, хоча спав він в іншій кімнаті. Що він тоді робив у залі?
— Чого тіло не забрали правоохоронці чи інші служби?
— Сказали самим везти до моргу. Найближчий — у Борзні, за 100 кілометрів. Найняли машину. Вітін батько Сашко та хрещений Олег Фіношкін поклали тіло в причеп, накрили та повезли до моргу. Я поїхала з ними.
Не можу заспокоїтися. Юрі 52 роки. Чого ж він, дорослий дядько, не кинувся рятувати дитину? Чого не розбудив? Не кричав, куди йому бігти? На зяті навіть подряпини немає. Казали, стояв на вулиці й не намагався рятувати внука.
Як прийшла вперше на згарище зранку, набрала «102». Запитала, чого мені раніше ніхто не сповістив. Слідчий теж уникає зустрічі з нами. Ще й дзвонили сусіду, а не нам, та сварилися, чого труп довго не відвозимо.
— На тілі побоїв не було видно?
— Просила судового експерта передивитися. Навіть версію зґвалтування перевірити. Та після розтину експерт покликав нас і сказав, що дивився лише те, що вказали поліціянти. А написали: «Задуха чадним газом». На всяк випадок батько зробив фото і відео тіла.
Слідство проходить без родичів. Сусіди казали, що на пожежі було три машини. Та ми не бачили жодної. Ніхто нікого не допитує. Зять ніде не прописаний. Де саме служить, не каже. Поїде, і шукай вітра в полі.
— Зять був на похоронах?
— Ні. Якби був невинуватий, упав би навколішки і попросив вибачення. Весь час п’є. І надзвонює Ірі, що треба картоплю вибирати. Та яка там картопля. Не до неї зараз.
Снилося, що внук перетворюється в загиблого сина
Нині родина тулиться в літньому однокімнатному будиночку Людмили Михайлівні. У дворі сохнуть уцілілі дитячі речі.
— У свою хату зятя не забирала. Не можу, — витирає сльози жінка. — Облаштовувала тут все для Віті. Він знав, що це для нього. Допомагав мені.
Речі майже не збереглися. Хоч і казали люди не забирати, та дитяче частково вціліло. Пральна машинка не вимикається кілька днів. Намагаємося хоч щось відіпрати. Дякую добрим людям і сільраді. Дали нам гуманітарку, речі на перший час. Одяг та іграшки для малої.
31 липня відсвяткувала 60-річчя. Колеги ще жартували, мовляв, з онуками прогуляю першу пенсію. Так і сталося, витратила все на внука. 25 серпня пенсію отримала. 26-го поховала Вітю. Купила йому 30 червоних троянд. Краще б на випускний онуку ці квіти подарувала.
— Було якесь передчуття?
— Так. Сина Андрія немає шість років. Помер чи, точніше сказати, вбили, коли йому був 21 рік. Знайшли в сараї привішеним. Стояв на в колінах, на шиї не було смуги від мотузки. Чувся запах вина. Хоча Андрій його ніколи не вживав. Що тоді сталося, так ніхто і не з’ясував.
За кілька днів до пожежі була в доньки. Напрацювалася, спекотно, присіла вдень відпочити. Закрила очі і ніби видіння перед очима з’явилося. Виходить з дому Вітя, проходить кілька кроків і перетворюється в Андрія. Я стрепенулася. Стала відганяти від себе погані думки.
Вітю поховали поруч з Андрієм. Мабуть, синочку там стало сумно, і він забрав від нас онука. Вони були близькі між собою.
— Давайте проїдемо на згарище, — пропонує Людмила Михайлівна. — 10 днів туди не ходила. Руки, ноги трусяться. Нічого робити в тій хаті не можемо. Іра сьогодні поїхала на зміну.
«Я кричав Віті, щоб вистрибував через вікно»
Скелет згорілої хати видно з дороги. Даху і шибок на вікнах немає. Усередині все вигоріло майже вщент. Колись у цій хаті лунав дитячий сміх. Тепер там тиша.
— Бабусю, пішли на город. Там має бути тато, — веде нас Вероніка. І, справді, біля теплиці на покривалі відпочиває Юрій Майстренко. Напідпитку. Підводиться за допомогою ціпка. Босий.
Юрій Майстренко з донечкою Веронікою
— Я поховала сина та внука. Дивилася за твоєю донькою, яку ти майже не бачив, — не може стриматися жінка. — Що це трапилося в перший день, коли ти приїхав? Чого ти не врятував Вітю? Я була весь час з дітьми і все було добре.
— Я винуватий перед вами, — присідає на коліна чоловік.
— Як усе трапилося? — звертаюся до Юрія.
— Ми з Нікою дивилися телевізор. Вітя заглянув у кімнату і попросився погуляти з хлопцями, — ледь зрозуміло промовляє чоловік. — Доки я дрімав, він, мабуть, повернувся. Мала стала будити мене. Я кричав Віті, щоб вистрибував через своє вікно. Розбив у нашій кімнаті, і ми вилізли з Нікою.
Чоловік веде на згарище. Босими ногами ступає по обгорілому. Заводить у велику кімнату.
— Отут лежав Вітя, — показує на підлогу біля дивану і схлипує: — Краще б я його не гукав. Він би залишився у своїй кімнаті, і я б його дістав. Що сталося, і гадки не маю. Не приховую, десь іноді міг і прикрикнути.
— Де служите?
— 12-й корпус оборони Києва, старшина роти. Зараз на ротації в Чорнобилі. Пройшов Часів Яр, Кліщіївку, Андріївку. Завтра мені повертатися на службу, — розмовляємо 5 вересня. — Буду проситися в бойову частину. Нема що мені тут робити.
* * *
— Діти в родині були завжди доглянуті. Як не зустріну Іру, так завжди з повними торбами. Везе дітям смаколики, — каже Надія РИЛЬСЬКА, керуюча справами виконавчого комітету Вертіївської сільської ради. — Сільська рада виділила родині 20 тисяч гривень матеріальної допомоги на поховання і стільки ж на згорілий будинок.
Родина збирає кошти на нове житло. Картка «ПриватБанку» для допомоги: 5168 7456 7810 6177 Ірина Чайка.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО. Фото авторки та з сімейного архіву
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Тимоша народився після смерті татка, який загинув на фронті
- «Дивлюсь на згарище і не знаю, що робити...»: родина відновлює житло після удару блискавки
- У 24 роки Роман ветеран війни: праву ногу ампутували, ходить з протезом, вчиться жити по-новому
