У родини агрономів Андрійченків в Красилівці (Кіптівська громада) картопля вродила добре. Копати почали 30 серпня.
— Ми вже люди старі, 70 років, тільки 20 соток під картоплю засаджуємо, — веде на город, що недалеко від двору, Броніслав Петрович. — Тут п’ять соток. Дві з половиною вже вибрали. Тоді на поле перейдемо. Там ще не копали, який врожай, не знаю. А біля двору ну ду-у-у-у-же добра! Зілля кошу мотокосою.
Скільки мішків, ще не рахував, — підводить до викопаного клаптику городу, на якому вздовж рядків білі мішки. — Хоча багато хто бідкається, що неврожай. А оце хіба погана картопля? На деруни дуже багато. Сорт білороса і конект. Смачна і смажена, і варена.
Буду перевозити, підрахую. Вожу китайським тракторцем. Чіпляю віз. У свата був кінь, продали. А віз лишився. Вміщається більше, ніж в металевий причіп. Корзини плетені з дроту, з алюмінію. Їм, мо’, 20 чи 25 років. Колись ще дід в селі жив, плів.
Зранку, доки сонце не пече, попрацювали. До 11.00. І ввечері, годині о сьомій.
Копаємо трактором. Але в цьому році, як на мене, дорого. 100 гривень сотка. Минулого року платили 60. Мало копалок.
— Куди стільки картоплі?
— Трохи дітям, у Києві живуть. Трохи на базар. Тиждень тому був у Києві. На базарі кіло картоплі 25 гривень. Чи буде дорожчати, не знаю. Я люблю пюрешку. Ще котлетку зі свого м’яса. Та ще чарочку самогоночки під вечерю. На глоді настояної. Не пробували? Пішли, пригощу.
Червону ягоду кладу на противень. І у витоплену піч. Щоб підсохла. І сухеньку в банку з самогонкою. На трилітрову — стаканчик. Щоб постояло три тижні. Колір, як у коньячка. Самогонку роблю тільки для себе. На продаж ніколи не займався. І погано ставлюся до тих, хто продає.
— Що робили, аби добре вродило? — повертаю до картоплі.
— Гній розкладаємо тільки восени. Щоб зимував на городі. А не весною. Сорти бажано оновлювати кожні років чотири-п’ять.
— А мо’, вдало посадили? — долучається до розмови Валентина Петрівна, дружина. — Не сапуємо. На бур’ян вносимо гербіцид.
Обробляємо до сходів. Як тільки 15-20 відсотків пробилося, обприскую. До окучування не чіпаємо.
— Але від жука обробляємо, — підсумовує господар.
Джерело: "Вісник Ч, авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
