— У самих Ріпках було менше бойових військових, а більше воєнної поліції. Росгвардія. Росіяни, білоруси. Начальник ФСБ — українець, із Запоріжжя. За нашою інформацією, — згадує Сергій ГАРУС, голова ріпкинської громади. — У першу ж ніч, 6 чи 7 березня, шість машин окупантів попробивали колеса об їжаки, що їх понакидали наші хлопці. «Урали», два паливозаправники,ьінші бортові. Деякі по шість коліс умудрилися продірявити. Росіяни все покидали, поїхали ночувати у Вишневе, там у них база була. А наші ті машини тракторами в ліс затягли. Орки б не знайшли, сто процентів. Рашисти вранці з БТРами приїжджають — жодної машини. Заявили: не буде нашої техніки, почнемо зачистку по дворах. Трактор наш, «Джон Дір», фермера В’ячеслава Мажуги, забрали, ним їх останню машину якраз тягли. Тракторист встиг утікти.
Рашисти розмістилися в будівлі поліції. А наступного дня люди їх видавили. Зібралося тисячі півтори біля селищної ради. Після обіду почали в поліції виламувати вікна, двері. Начальник російський виїжджав, йому перегородили дорогу.
Розізлився: «Завтра жду пять представителей власти у здания полиции». Ми підійшли. Він каже: «Возвращайте технику». І пообіцяв, що зачистки тоді не буде і нікого не чіпатимуть. Вирішили віддати їм ті машини. А техніка покоцана повністю, з написами, що люди про них думають (нічого пристойного). Пайки позабирали, топливо позливали. Якісь машини на ходу, якісь притягли їхніми ж «Уралами».
Вони: «А что за надписи?!»
Кажу: «Ми ж їх вночі не охороняли».
Комплектом їм здали і домовились, що в центрі комендатури не буде, тільки блокпост. Орки поставили його на виїзді з Ріпок, у бік Чернігова. І щодня о четвертій ми зустрічалися на мосту. Іноді й двічі на день. Багато кому треба було в село з’їздити, забрати хворих, родичів. Привезти породіллю, хліб, молоко. «Швидкі» просили пропустити. Чотирьом машинам на день вони дозволяти виїхати.
Переговори проходили так: машину залишали внизу і на міст піднімалися пішки. Несли списки з номерами машин, маршрутом і метою поїздки.
Наприклад: «Ріпки – Буянки». Продукти забрати або ліки привезти. І ці машини, але не всі, росіяни випускали. Оглядали людей, перевіряли телефони. Смартфони віддавали через день-два.
Голова громади на переговори їздив щодня. І з ним кілька представників, яких вибрали люди. Їх було вісім: колишній прикордонник Олександр Шульга, колишні працівники міліції Микола Короленко та Олександр Крюков, ексголова районної ради Роман Шупель, колишня в. о. голови райдержадміністрації Римма Олексенко, учителька Тетяна Коваленко, фермер В’ячеслав Мажуга, колишній начальник РЕМу Іван Тимошенко (тепер голова профкому обленерго в Чернігові). На куртки чіпляли жовто-блакитні стрічки, на випадок, якщо окупанти зніматимуть на камеру.
— Гірше може бути, мабуть, тільки смерть близької людини, — ділиться враженням від проходу російських військ Сергій Гарус. — Фсбшник один запитує: «Как вы относитесь к Бандере?» Іван Тимошенко каже: «Нормально. Він наш національний герой!» А тоді тиждень боявся на міст вийти, — сміється Гарус. — Іван, як бувший начальник ріпкинських РЕМ, керував усіма підключеннями. Домовлявся з окупантами, щоб лінії повмикати, якщо село знеструмлене. Або про- сто зайти в РЕМ, де вони сиділи, перемкнути з лінії на лінію.
Потім переконали, щоб вони дозволили вивозити на поля добрива. Питаю: «Ви з ким воюєте? З колгоспниками? Трактор від танка відрізнити не можете? А годувати хто буде?» І в них аргументів ніяких не було, — згадує Сергій Володимирович.
Чотири фермерські і сільські господарства виїжджали на поля, підгодовували озимину. Бо орки ж не назавжди.
Росіяни побоювалися.
Знали, що тут багато атошників, мисливців. Кругом ліси, болота.
Щоразу, як вони в центр Ріпок заїжджали, тисячапівтори збиралось. І от завдяки нашим людям, які постійно були напоготові, орки себе почували в дуже стислих рамках. Технічно постраждав у нас тільки райвідділ поліції і РЕМ, де вони розташувались. І трохи підрозділ СБУ.
Стояли у Велика Весь – Звеничів, звідти обстрілювали Чернігів. І з Осняків, із саду. У Вишневе, у свій штаб, вертольотами майже щодня продукти скидали. І забирали трупи своїх у поліетилені.
У селах орки курей ловили, речі крали. Машини «віджимали».
— Зброю в Ріпках зараз не роздають?
— Ні. У нас стоять військові, конкретні хлопці. І це вже не 24 лютого.
Час Чернігівський нещодавно писав про ще одну громаду на самісінькому кордоні із білорусією - Як живе Любецька громада нині?
* * *
Проект реалізується за підтримки Інституту економічних досліджень та політичних консультацій в рамках програми «Громадськість за демократизацію», яка фінансується Європейським Союзом
