22-річний носівчанин Дмитро Гармаш чимало побачив на своєму поки юному віці: пройшов Маріуполь, російський полон, тортури і знущання, Оленівку, втрату руки, та все одно повернувся додому живим.
На війні Дмитро отримав серйозне поранення і потрапив полон. Три місяці, які здавались вічністю.
Але торік 29 червня його обміняли і цей день хлопець називає своїм другим днем народження.
Історію свого героїчного земляка розповіли на сторінці Носівської міської ради.
Ще хлопчаком Дмитро пішов служити на строкову службу - в омріяну морську піхоту. Був 2020-й. Він у числі інших побратимів 36-ї Окремої бригади морської піхоти проходив службу у Миколаєві.
Після строкової служби хлопець вирішив укласти трирічний контракт. Війна для зенітників 36-ї ОБМП почалася ще за кілька днів до повномасштабного вторгнення. Зенітна установка Дмитра стояла на другій лінії оборони, в секторі між Маріуполем та Водяним. Власне, вони й прийняли на себе перший удар ворога. Хлопці давали відсіч, трималися з усіх сил, однак коли ситуація вже була надскладною, отримали наказ від командування відступати до Маріуполя й зайняти оборону біля «Азовмашу». Там вони героїчно билися до 12 квітня, доки не потрапили в оточення.
Після виснажливих боїв, з невеликим запасом зброї та боєприпасів, великою кількістю поранених, полон давав хоча б якусь надію на життя. Серед 50 піхотинців у російський полон потрапив і Дмитро. Тяжке поранення правиці чернігівець отримав ще в березні. Через ризик зараження, її ампутували в польових умовах, без спеціальних інструментів та ліків.
Дмитро розповідає про полон, як про концтабір. Жодного моменту, який би додав оптимізму. Єдине, що не давало зламатися і витримати всі знущання, побиття, тортури і приниження - це підтримка один одного. Разом з Дмитром потрапив до полону і його кум. Щоправда йому довелося витримати в полоні ще довше: 8 місяців. Дмитру пощастило більше - його обміняли за три місяці.
Власне, його і інших тяжкопоранених побратимів тричі готували на обмін і повертали або в Оленівку, або в Луганську колонію суворого режиму. Тримали в камері, розрахованої на 17 людей, одночасно перебувало 47 військовополонених.
Тож коли в черговий раз заговорили про майбутній обмін, Діма просто перестав у це вірити. Але цього разу їх везли вже в Запорізьку область…
Перший дзвінок, ступивши на рідну землю, був дзвінок бабусі. Саме її номер зберігся у пам'яті. Вдома його чекали не лише бабуся, а й сестрички, брат, мама, кохана дівчина.
Після обміну почався період адаптації та реабілітації, який триває й досі. Спочатку лікарня у Нових Санжарах на Полтавщині, потім реабілітаційний центр у Львові, де й наразі він перебуває. Втім вже, як мовиться, на фінішній прямій на шляху до нового життя.
Вже виготовлений біонічний протез, завдяки якому рука відчуває м’язові та нервові імпульси.
«У розмові захисник ділиться своїми планами на життя. І найбільше імпонує його оптимізм, впевненість у своїх силах, у людях, які дорогі його серцю і є у його житті. Йому все вдасться, сумніву не маємо. І, звісно ж, підтримаємо. Отож, з побажанням якнайшвидшого повернення додому, у рідний Ставок, ми домовилися про майбутню зустріч Героя цієї війни, який у своєму юному житті навчився дуже важливій місії справжнього чоловіка: захищати свою Батьківщину», - зазначають у Носівській міській раді.
Знайомі та друзі радо коментують новину.
Вікторія Савченко:
- Дякуємо за службу, за захист , за мужність 🙏🙏🙏
Кожного разу коли починалися обміни завжди очікувала почути там його прізвище. І почувши про наступний обмін полоненими , думала, можливо ось тут є і він, а на ранок дізналася, що дійсно Діму обміняли. Сльозам і радощам не було меж, хоч і знаю його лише зовсім трохи, але це наш хлопчик, земляк, зовсім юний, але такий мужній і вже з великим досвідом і життєвим шляхом за спиною. Дякуємо тобі Діма, і низько вклоняюся. Ти великий розумничок, в тебе велика місія на цій Землі, то ж тримайся! Впевнена у тебе все ВИЙДЕ!!!!
Олександра Ляшенко:
- Носівщина пишається своїми славним земляком, який пройшов тяжкі випробування, але не втратив віри життя. Діма, тримайся і все буде добре, ми пишаємося тобою Храни Господь Бог повсякчас тебе і вашу родину. Слава Героям України
Ольга Давиденко:
- Здоров'я, сили, щастя. Ти ще молодий хлопчина, ти все здолаєш. Твоє життя ще попереду. Дай Боже тобі сили та терпіння і все буде добре. Дякую тобі дитино, дякую батькам за такого сина. Слава нашим мужнім захисникам!
"Час Чернігівський" писав про таке: Звільнений з російського полону носівчанин Сорока: «Нам не дозволяли навіть спілкуватися між собою, інакше карали всю камеру».
