Наталія ГЛУЗД розійшлась із колишнім чоловіком. Із новою родиною живуть у Ковчині Куликівської громади. У родині тепер 12 дітей.
— У нас майже всі дівчата, — каже 41-річна Наталія ГЛУЗД, уважно поглядаючи то на дочок, то на маленьку внучку. Живуть у Ковчині Куликівської громади. — І в моїх батьків, окрім мене, ще три дочки й один син. Сестри теж народили дівчат. От така вже в нас жіноча доля.
Наталія вийшла заміж у 2005 році. Звичайне життя з чоловіком і дітьми. Але прожили разом лише шість років.
— Спочатку була Катя. Через рік — Діана. У 2011-му народила доньку Регіну. Та сім’я не втрималася. Її батько навіть не захотів глянути на дитину, — з гіркотою згадує жінка. — Діану бачив маленькою, коли їй було десь півтора року. Потім сказав: «Це не мої діти, відмовляюся від них». Мабуть, щоб аліменти не платити. А дівчатка, як на зло, схожі на нього як дві краплі води. Особливо Діана.
Розлучилися у 2015 році. Тоді ж Наталія прийняла непросте рішення — залишити рідну Авдіївку й переїхати в Ковчин.
— Не шкодую. Старшій Катерині тепер 19, Діані 18, Регіні 14, Аліні 12, а найменшому Назару 10. Він у мене заключающий, — жартує мати. — Але з його батьком доля виявилася непростою.
Жили ми більш як три роки. Але то було пекло. Його батько нас вигнав з хати, та й я вже не могла там залишатися. Малому було лише два з половиною, коли той чоловік у нетверезому стані жорстоко відлупцював сина. Синяки були такі, що аж серце обривалося. Синьо-фіолетового кольору. Тоді я сказала: «Він більше сина не побачить». Так воно і сталося.
У 2018 році жінка наважилася купити власне житло. Маленьку сільську хату в Ковчині придбала на виплату за 40 тисяч гривень.
— Руки з правильного місця ростуть, — сміється. — Сама заробила, сама й купила. Газ і вода проведені, у кожного з дітей своє ліжко. Пральна машина є. Правда, холодильник ледве морозить, а газова плита стара. Але нічого, справляємося. Якщо в когось є змога подарувати нашій родині, не відмовимося.
Наталія каже, що заміж офіційно виходила лише один раз.
— І більше не хочу, — жартує.
— Батьки дітей допомагають?
— Катя, Діана, Регіна від першого чоловіка. З ним спілкується лише Діана. Каже, що він служить. Аліну я народила «для себе». То моя дюймовочка. Маленька, тендітна, але сильна духом. Батько невідомо де.
Назарів тато, В’ячеслав Срібний, з Чернігова. Служив у війську. Загинув 27 березня 2024 року на Донеччині. З 2020 року воював. Ми були у складних стосунках, тому офіційно я мати-одиначка. Хоча чоловік у загсі писав заяви, що визнає малого. Робив ксерокопії документів, щоб оформити сина на себе. Та я не захотіла.
— Якби довели, що Назар його син, то він би міг отримати виплати за загиблого батька-військового, — підказую.
— У нас дуже натягнуті відносини з його ріднею. Якби батьки Славика захотіли, то відкрили б малому картку в банку і перекинули туди якісь кошти. У Славика залишилися батьки та рідна сестра. Був одружений, та розлучився. Є ще сини в шлюбі і поза шлюбом.
Два роки тому в житті Наталії з’явився надійний чоловік — 45-річний Андрій КОЗЛЯЧЕНКО. Проживав з родиною у Чайкиному Новгород-Сіверського району. Дружина Оля померла від цирозу печінки у 2021 році, залишила йому сімох дітей. Двоє старших уже влаштувалися самостійно. П’ятеро молодших переїхали разом з ним у Ковчин. Тут живе його мати і брат.
Андрій КОЗЛЯЧЕНКО
— Важко втрату дружини пережити, — тихо каже Андрій. — Діти в мене самостійні. Допомагають. Станіславу 22 роки, Анжелі 21, Анастасії 19, Лізі 17, Віці 15, Вані 14, Ані вісім, — перераховує дітей. — Аня живе з Настею в Чернігові. Там і ходить до другого класу. Ваня і Віка вчаться в черешенській школі-інтернаті.
Станіслав живе і працює в Києві, Анжела і Настя в Чернігові. Он уже й дідом став, хоч і не рідним.
У серпні в родині народилася маленька Богданка.
— Онучці півтора місяця. На Михайлове чудо її похрестили. Ім’я ми вибирали гуртом. Я, Катя та її подруга Настя зійшлися на Богдані. Бо дана нам від Бога, — каже Наталія. — У календарі такого немає, то в церкві дали ще ім’я Дарія.
Жінка не приховує, що колись сильно пила.
— У запої ходила, жили ми тоді погано, — чесно зізнається. — Але в якийсь момент зрозуміла: у моїх дітей є тільки я. Якщо я пропаду, вони залишаться сиротами. Попросила подружку відвести закодуватися. Відтоді не п’ю. Курю вже 26 років, з цим і кавою складно розпрощатися. Але алкоголю — жодної краплі.
Зараз жінка працює на кормобазі у Віктора Труша в Куликівці. Удома тримає корову, трьох свиней, кількох півнів і багато курей.
— Я завжди кажу собі: «Я сильна, я справлюсь». У нас є город, є їжа, є одяг. Дітям вистачає.
Старші дочки вже пробують самостійно облаштовувати своє життя. Діана підробляє у фермера, планує поїхати в Бровари зі своїм хлопцем. Катя, яка стала матір’ю у 19, отримала від Наталії допомогу — окремий будинок у селі.
— Як тільки дізналася, що донька вагітна, одразу почала шукати їй житло. Ціни в Ковчині різні, від трьох-чотирьох тисяч доларів (124-165 тисяч гривень). Назбирали і купили, залишилося переоформити, — розповідає мати. — Знайшли хату за кілька тисяч доларів. Тепер там живуть утрьох: Катя, Богданка і Діана. Я їм допомагаю, але даю шанс бути самостійними.
У селі, звісно, говорять: «О, Катя 19-річною народила». Але Наталія лише знизує плечима:
— Говорять про тебе — значить, живеш.
— Де батько внучки?
— Він одноліток Каті. Сказав, що то не його дитина і не його проблеми, — шепоче Діана.
— Тата немає, — опускає очі Наталія. — Доля в Каті материна. Усе життя сама дітей на ноги підіймала. Катя мені Назара виняньчила. То ж до материнства готова. Нічого, й онучку виростимо. Бути молодою матір’ю — це добре. Кажу Каті: «Перший рік буде важко». Знайдуться ще ті женихи, яким вона буде потрібна. І дитина не стане їм перепоною.
Не приховує жінка й проблем зі здоров’ям. У неї зношені колінні суглоби, потрібна операція з протезування.
— Лікарі кажуть: «Після заміни не можна буде підіймати важкого». А операція коштує понад 110 тисяч гривень на одній нозі. У мене таких грошей немає. Та і як не підіймати більше ніж п’ять кілограмів? — каже Наталія. — Краще вже на своїх ногах повзати, скільки вистачить сил. Може, і до пенсії доповзаю.
Вона дивиться на своїх дітей і повторює:
— Я їм не тільки мати, а й подруга. Вони завжди знають: що б не сталося, я підтримаю.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Школяр з Чернігівщини ніколи не сидів за партою: однокласників бачив тільки на планшеті
- У 75 стала стала опікункою онуці, мають боргу 100 тисяч
- У житті Наталії – вже дві війни. Конфлікт у Таджикистані в 1992 році та блокада Чернігова
