— Наші підопічні — люди похилого віку, особи з інвалідністю. Живуть на маленьку пенсію. Не можуть купити пральну машину. У деяких селах навіть централізованого водопостачання нема. Задум був допомогти цим людям, — пояснює Наталія ГОНЧАР, директорка комунальної установи «Менський територіальний центр надання соціальних послуг» Менської міської ради. — У територіальному центрі працює 50 соціальних робітників у всій громаді. Прати речі підопічних вони возили навіть до себе додому.
Ми гуртом думали, як розв’язати цю проблему. Так виникла «Соціальна пральня «Достойне життя». Працює на всю Менську громаду.
Під час вторгнення теж працювали
Після того, як знайшли рішення, меняни шукали кошти. Пройшли навчання з фондом Solidarity Fund. Польська допомога в Україні. Створили проєкт і написали грантову заявку на пів мільйона гривень.
Обов’язковою умовою було не менше 10 відсотків співфінансування з місцевого бюджету.
Керівництво громади погодилось. Приміщення менської пральні відремонтували. У цій же будівлі досі працює міська лазня. Вони в комунальній власності.
Закупили три пральні машини і сушарку.
— Одну машинку придбали на 10, і дві на вісім кілограмів, — показує Наталія Гончар. — Згодом докупили ще дві пралки з завантаженням 12 кілограмів. Отримали грант від БО «Українська освітня платформа».
Наталія Гончар
Відкрилися 16 грудня 2021 року.
— Ми все підготували. Дали рекламу. Але нормально розпочати роботу не вийшло, бо на Чернігівщину прийшла війна, — розводить руками Наталія Гончар. — Коли на території області велися бої, спочатку закрилися всі наші установи. Усі були налякані. А потім запрацювали тихенько — так, щоб не привертати зайвої уваги.
Коли в громаду почали прибувати люди з інших громад та областей, Наталія Гончар побачила, що менська соціальна пральня не встигає. Звернулася до благодійного фонду. За надані кошти докупили ще дві машинки і пральні порошки. Тобто пральня створювалася у два етапи.
— Нині «Достойне життя» працює безплатно для людей, які на обліку в територіальному центрі, — продовжує директорка. — Є таке рішення сесії. Це і внутрішньо переміщені особи також. Вони в нас були з 2014 року, але зараз значно побільшало. Багато з Семенівки. Тікають від обстрілів. Але далеко їхати не хочуть. Приїжджають у Мену, якийсь час проживають, повертаються додому. Тут у них може і не бути пральної машинки. А часто разом живуть усі родичі, по дві-три сім’ї в одному домі.
Вони мають право стати до нас на облік й отримувати послуги соціальної пральні. У межах державних стандартів. На місяць це п’ять кілограмів білизни. Понад державні стандарти діють тарифи на наші послуги. Які також затверджуються сесією.
Також додалися ветерани війни та сім’ї військовослужбовців.
Тарифи по кишені
Світлана ЯРОВА, соціальна робітниця пральні, підводить до прейскуранта платних послуг. Вивішений над столом приймання та запису речей на прання. Тарифи залежать від мінімальної зарплати, цін на комуналку, порошки.
— На сьогодні вони такі, — киває на таблицю на стіні над столиком.
Неповне прання — 94.30 грн.
Повне прання (з сушкою) — 141.50 грн.
Прасування шляхом відпарювання — 31.40 грн.
— Людина принесла речі. Я, перш за все, запитую, чи зареєстрована вона в нашому територіальному центрі. Якщо ні, пропоную випрати за тарифом. Речі зважую. Є кантор спеціальний. І потім записую в журнал надання послуг, — пояснює Світлана Петрівна. — Випрала, склала. Тоді телефоную: «Приходьте забирати речі». Розписуються в журналі.
Світлана Ярова працює тут уже три з половиною роки. За кожну машину відповідає особисто. Самообслуговування нема.
Соціальна пральня відкривається о 8.00, працює до 17.00. Обідня перерва: 13.00-14.00.
— Працюєте щодня чи коли є замовлення? — розпитую.
— Замовлень дуже багато. Навіть попередній запис є.
«Під одним дахом нас семеро»
— Соціальна пральня — це дуже зручно, — доки речі перуться, розповідає 38-річна Анастасія ГУПАЛО, переселенка. — Дитячий верхній одяг часто потребує прання: курточки, пуховики. Все-таки машинка-автомат випере краще. Я збираю великі речі, які треба випрати. У коробку, у пакети розсортувала. І з сестрою несемо до пральні. Або котимо на тачці.
Раніше приносила прання в першій половині дня, до 11.00 у робочі дні. Працівниця приймала і казала о котрій підійти. Була на дзвінку.
Зараз — за попереднім записом. Забираю того ж дня. Або наступного, але то нечасто. Черги нема.
Це дуже велика нам допомога. Бо речей багато. Якби сама, прала б цілодобово.
Для пенсіонерів — це взагалі необхідна поміч.
Якщо не вкладуся в норму з безплатного прання, то доплачую. П’ять пуховиків в одну машинку не всунеш. У будь-якому випадку — це бюджетний варіант. Це недорого, у порівнянні з якістю.
Настя родом з Мени. Жила з родиною в Харкові.
— У квітні 2022 року з Харкова до батьків приїхали з сестрою. Я з дітьми: чотирьох і шести років. Прийняли до себе рідну тітку з Херсона. Зараз під одним дахом проживає семеро людей.
Поставити там нормальну пральну машинку — нема ні місця, ні комунікацій. У батьків маленька машинка — напівавтомат «Агат». Можна випрати якісь дрібні речі. Потім треба ще вручну переполіскувати. Вигрібна яма неглибока. Про цю соціальну послугу дізналася, коли ставала на облік як внутрішньо переміщена особа.
Після деокупації області до 26 тисяч мешканців громади додалося ще сім тисяч переселенців, порахував Юрій Стальніченко, виконуючий обов’язки міського голови.
«Найчастіше ставлю програму «Щоденне прання»
Працюють пральні машинки, тарабанить барабан то однієї, то другої.
— Які є обмеження, крім ваги?
— Якщо приносять плед і курточку, безплатно перемо щось одне, — пояснює Світлана Петрівна. — Бо дві машини задіяні. Кожна запрограмована під певний вид речей. Якщо це верхній одяг, то пише «Верхній одяг, 2 кг». На плед — інша програма.
Світлана Петрівна включає відпарювач, вішає на стійку чорну куртку. Проходить парою з верху до низу. Поверхня стає рівніша. Є сушарки стаціонарні, з перекладинами. Одна, друга, третя.
— Надовго в нас речі не залишаються сохнути, бо замовлень багато. Пледи забирають зразу. Найчастіше ставлю програму «Щоденне прання», — каже Світлана Ярова. — Годину — якщо одне полоскання. На куртку треба хоча б два полоскання. Є затверджений час, за який ми перемо. Не більше 90 хвилин.
Біля кожної машини з пранням — сумка. Так Петрівна орієнтується, в якій машині чиє прання.
— Якщо з села привезли, то терміново беру прання, щоб людина встигла, — турбується за відвідувачів Світлана Ярова. — Або можна віддати через три дні, коли приїде наступного разу. З сіл везуть речі або своїм транспортом, або автобусом.
За місяць надаю найменше 300 послуг з прання. 10 стірок щодня.
Після прання машина чиститься. Є функція «Очищення барабана». Керувати легко: усе, що треба, висвічується на дисплеї. Машинка сама все просить.
— Чим перете?
— У нас «Персіл». Ми багато пробували і знайшли найдієвіший, безалергенний.
Є гель для прання. Краще виполіскується, — знає Світлана Петрівна. — Пральні порошки теж були вписані в проєкт. Коли вони закінчуються, закуповуємо за кошти місцевого бюджету.
— А хто ремонтує машини?
— Ще не ламалися. Якщо буде потрібно, знайдемо фірму, що займається ремонтами.
Понад тисячу за рік
Соціальна пральня може працювати на генераторі. Його придбала громада, адже світло в Мені час від часу вимикають.
— Якщо говорити про поточне утримання пральні, то енергоносії, заробітна плата співробітника, проведення ремонтних робіт у разі необхідності — це все робиться за рахунок коштів, що виділяються на утримання закладу «Територіальний центр соціального обслуговування», — каже Юрій СТАЛЬНІЧЕНКО, виконуючий обов’язки міського голови. — Але заклад намагається залучати й позабюджетне фінансування.
Юрій Стальніченко
Тільки за п’ять місяців цього року було надано понад тисячу послуг прання.
— Ваша пральня вже не одна, вони є і в інших громадах. З вами консультувалися?
— Багато територіальних центрів в Україні надають таку послугу. А в нас вона трішки масштабніша, з окремим приміщенням. Площа зали до 50 квадратів, — додав в.о. голови громади.
— Звичайно, з багатьох громад телефонують. Я зразу запитую, де хочуть відкрити таку пральню. Якщо як приватний бізнес, то я порад не даю, — киває головою Наталія Гончар. — Бо ми працюємо не так. Ми не працюємо на прибуток.
З Куликівської громади приїжджали. Новгород-Сіверський. Бобровиця. Дивилися, як працюємо. Запитували, з чого починати.
Коли відкривалися, скептики казали, що ця послуга не потрібна, бо в кожного є пральна машинка.
Не в кожного вона є, — не згодна Наталія Гончар. — Так кажуть ті, у кого все добре. І дай Боже, щоб у всіх все було добре. Але в житті буває по-всякому.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- У прикордонній громаді запрацювала вже друга соціальна пральня
- У соціальній пральні на Чернігівщині - нові машинки і сушарки. Хто купив
- Зростає попит на послуги соціальної пральні: яка їх вартість
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
