Дмитро – протягом березня вивіз з друзями на автомобілях та мікроавтобусах більше 3 тисяч чернігівців з оточеного міста. Возив людей до переправи на Десні. Потрапляв під обстріли, але дивом залишився неушкодженим.
Рідні просили його не ризикувати життям, але чоловік не міг просто сидіти вдома, бо знав, що людям на військовим потрібна допомога.
Після того, як рашисти підірвали автомобільний міст, Дмитро возив до Чернігова гуманітарну допомогу, яку потім переправляли човнами в оточене місто.
Дмитро волонтер-перевізник, пряма мова:
Десь 28-го числа начав знайомі просили допомогти виїхати. Із другом Льохою спочатку легковими, потім виганяли маршрутки з міста. Потім Саня Момот зробив переправу. Кожен день возили. Кожен ранок - і їздили до пізнього вечора.
Їхали легковими машинами, оставляли їх у парку і брали Газелі. Перед війною заправляли до повного. Брали Газелі, хватало їздити 1-2 рази. Там у Куликівці ховали, де можна було.
Збирати людей починали з Бойової, Градецький, площа. Телефони просто роздавалися швидко. Люди один одному розказували. Возили на переправу в сторону Сосниці, Мени, до Березного до переправи. Двома човнами залізним і дерев’яним людей по черзі із сумками переправляли. А там стояли буси стояли і забирали людей.
Саме більше за один раз вивезли 96 людей у два автобуси. у місті могло влізти і більше, але усі з сумками. 45 людей в машину "Руту" були.
По записам вивезли з Льошою тільки 19 газелями три-три з половиною тисячі людей. Була така ситуація, і були вагітні, скупчення велике з сумками. Я на легковій машині тримав місце для вагітних. Самому маленькому, якого я вивіз було 2 дні. Це жінка з бойової їхала.
Були дні ні такі, що запам’яталися. На Градецькому прильот був, що в ушах заложило, на Рокосовського машина підстрибувала. В Анісові по полю в 10-15 метрах три міни прилетіло. Був на легковій і ззаду дві маршрутки. Кричу бігом далі. Їхали і жінка втратила свідомість. Пересадили до вікна, і тільки вперед.
У Куликівці познайомився з Вовою загрузив медикаменти. І те, що швидко псується, тушонки в бус. Вова вів колону. 7-9 машин в день пропускали, якщо більше, то йшов обстріл. По 3 машини, розрив 1 км, швидко розвантажувалися, і човнами переправлялися. Генератори на обласну лікарню, квадрокоптери, на першу танкову – тепловізори, берці.
Батько і мати були проти. Кажуть, що досить їздить, бо доїздишся. Я не міг сидіти на місці. Я знав, що треба допомагати людям, військовим. Вони самі не справляться.
"Час Чернігівський" писав про сміливого жителя із приміського села: Кожен виїзд «дорогою життя» з Чернігова міг бути останнім: історія анисівського перевізника Дмитра.
