19 квітня відбувся черговий обмін полоненими. Наших передавали на Чернігівщину з території Білорусі. 246 звільнили в рамках обміну. Більшість після 2000 року народження. Оборонці Маріуполя, нацгвардійці, військові моряки, тероборонівці, штурмовики. Із них лише дев’ять офіцерів. Решта — солдати та сержанти. Ще 31-го захисника вдалося визволити поза обміном. Це тяжко поранені і покалічені в полоні. Їх везли швидкими допомогами. Серед них і наш земляк, навідник танка Т-64 58-ї окремої механізованої бригади 37-річний Артем Шведченко з села Жуківка Куликівської громади. Екіпаж танка потрапив у полон на Донеччині.
— Число 19 стало знаковим у житті сина. 19 квітня 2023 року пішов до війська, 19 вересня 2024 року потрапив у полон. 19 квітня 2025-го звільнили. Якби дізналася раніше, зустрічала б. Я ж після кожного обміну Артема чекала, — не стримує радості 56-річна Альона ЩЕРБА, мати. — Читала в інтернеті, надіялася.
О 18.00 мені прийшло повідомлення з Координаційного штабу: «Вітаємо, Шведченко Артем Володимирович звільнений». Тільки прочитала, і тут дзвінок зі штабу. Плакала від радості.
Не встигла б побачитися з сином у Чернігові. Доки б доїхала. Хлопці швидко помилися, їх перевдягли і повезли далі. Волонтери дали їм мобільні телефони. Уже дорогою до Києва Артем зі швидкої допомоги написав у месенджер: «Мамо, привіт, я вже вдома». А згодом і номер телефону прислав. Коли почула голос сина, це була найщасливіша мить у житті. Розповів, що їм зав’язали очі, скотчем стягнули руки і вивели з камери. Перевозили вантажним літаком. Доставили в Ростов-на-Дону. А звідти — у Гомель.
— Чому його везли у швидкій допомозі?
— Він не був поранений, коли взяли в полон. Їх із зав’язаними очима і зв’язаними руками чотири доби тримали в ямі. Не годували. Потім відвезли в Кіровський СІЗО на Донеччині. Там щодня страшенно били. Старалися цілити в одні й ті самі місця. Щоб побої нагноювалися, і людина з часом ставала калікою. Артему повибивали колінні чашечки. Тепер йому важко ходити, навіть довго стояти. Тому і везли у «швидкій». Він слабий, блідий, схуд.
— Ви, певно, йому торбу смаколиків наклали: пасочок, крашанок?
— Їхали до нього в київський госпіталь, сказав: «Нічого не треба». Їм волонтери і воду упаковками завезли, і холодильник продуктами забили. Тільки ось медики застерегли: наїдатися не можна. Бо будуть проблеми. Адже хлопців у полоні тримали голодними.
— Коли приїде додому?
— Десь місяця півтора буде в госпіталі. Потім ВЛК, реабілітація. Головне, що син в Україні. А механіка-водія, котрого захопили разом з Артемом, не обміняли. Їх як розділили в Ростові, відтоді нічого невідомо.
Із Артемом у камері був чоловік з Корюківщини. Дай Боже, щоб і його рідні змогли обійняти найближчим часом.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА. Фото надане Оленою ЩЕРБОЮ
Ця стаття стала можливою за підтримки програми “Голоси України”, яка реалізується Лабораторією журналістики суспільного інтересу спільно з Європейським центром свободи преси та медіа. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Що сказав полонений чернігівець у останньому слові на суді в рф
- СБУ ідентифікувала ще двох російських військових - катували полонених на Чернігівщині
- Боєць з Чернігівщини у полоні схуд на 25 кілограмів
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
