Уродженець Носівщини з села Ставок повернувся додому через понад півтора року після російського полону.
55-річного Віктора Гука у липні зустріли вдома.
Урочисту зустріч підготували у Носівці, повідомила міська рада.
12 червня 2025-го чоловік ступив на рідну українську землю в результаті чергового обміну полоненими.
В липні минуло якраз два роки, як Віктор Гук був мобілізований. Після проходження навчання, він у складі свого підрозділу потрапив на один з найгарячіших напрямків - під Авдіївку. Власне тут після одного з боїв, вони з ще одним побратимом потрапили в полон. Це було 18 січня 2024-го. Перший місяць ніхто з рідних не знав, що з ним і де він, лише у лютому повідомили, що Віктор вважається безвісти зниклим.
«І тоді почалися довгі митарства по всіх організаціях, які б хоч якось прояснили ситуацію. Цю непросту ношу взяла на себе племінниця, Наталя Філь. Майже пів року рідні жили у важкій невідомості, де біль чергувався з надією і навіть коли вже ставало несила, надія - перемагала. Коли говоримо тепер з мамою, Ольгою Іванівною, вона вже не хоче згадувати той непростий шлях до повернення сина, бо вже два дні вся родина – щаслива від того, що разом, що можуть обійняти сина, чоловіка, брата…», - зазначили у пресслужбі.
Родина постійно згадує той день, який став новим днем народження Віктора - 12 червня, коли рідним зателефонували з Координаційного центру і повідомили, що військовий – вже в Україні.
Віктор пройшов медичну та психологічну реабілітацію і тепер вже повернувся додому. Повертається до звичного свого життя, будує нові плани, щирий, відкритий і по-справжньому щасливий, бо повернувся у свій дім, до рідних людей.
Віктор Гук вельми неохоче розповідає про пережите у полоні. Найбільше запам’ятався перший день, коли при огляді зняли хрестик, забрали іконки-обереги і молитву, яку рідні дали йому з собою.
«Наче ж теж християни, а такі безбожники…».
Спочатку він потрапив до виправної колонії № 33, на Донеччину. Там було пекло, яке створювали росіяни і так звані денеерівці. Знущання, побої, електрошокери, їли за дві хвилини, милися також – зайшли й вийшли, вивчення гімну країни агресора, російських пісень, вимога розмовляти російською і на кожному допиті пропозиція перейти на бік росії, інакше – страшилки і залякування.
«Він відмовився одразу, бо мав на меті повернутися у свою країну і було не страшно, бо за час перебування у катівнях спочатку на Донеччині, а потім в російському орську, він бачив все і відчув справжню дружню увагу від «братів», як вони себе називали», - розповіли у Носівській міській раді.
Що його тримало? Молитва і родина. Віктор був впевнений, що його чекають. І дочекалися… Мама, дружина, сестра, всі рідні, які вірили, що він живий і повернеться.
Традиційно, громада урочисто зустрічає своїх захисників, які повертаються з полону. Теплі вітання, обійми прапором, квіти, обереги і щирі слова вдячності за витримку, силу і неймовірну жагу до життя.
Віктор вже будує плани. Після законної відпустки, планує повернутися на роботу, жити далі вже цивільним життям з вірою, що Україна таки переможе російського ката.
"Час Чернігівський" писав про таке:
