Галина СЕРГІЄНКО їздить Корюківкою на триколісному велосипеді. Вона асистентка вчителя в інклюзивному класі в ліцеї №3. Велосипед ні в кого з дітей не відібрала. Він у Галини «дорослий», жіночий. Просто коліс не двоє, а троє.
Стоїть красень «Ардіс» у четвер під корюківським «АТБ» не прип’ятий, на ланцюг не посаджений. Замків нема.
— Його непомітно дуже важко вкрасти, — Галина Сергієнко виходить з супермаркета з пакетами. Ставить їх у багажник між двома задніми колесами. Сумочку кладе в менший багажник на передньому. — Уже три роки їжджу.
Чому троє коліс?
— На двоколісному не навчилася. Я хотіла, пробувала — але не виходить. На бік падаю, і все. А коли стала дорослою, то вже страшно на двоколісному. Кому не кажу — усі дивуються, — сміється Галина. — В інтернеті побачила, що є такі велосипеди, — гладить долонею м’яке, обшите тканиною сидіння. — Коли не стало чоловіка, мені знадобився помічник.
Андрій Сергієнко, чоловік Галини, загинув на війні. У листопаді 2022 року. Біля села Велика Новосілка Волноваського району. До війни був заступником начальника управління соціального захисту Корюківської РДА. Воював дев’ять місяців.
— Вважаю, що помічника я знайшла, — Галя посміхається. Щокою зрадницьки котиться сльоза.
— Де купували?
— У Корюківці, три роки тому. У магазині біля ліцею №1. Точну ціну вже не назву. Здається тисяч 13. Тоді я порівнювала ціни в інтернеті і в нас — були однакові.
— Правила руху вчили?
— У мене тато водій, він розказав. Як їхати, коли повертати.
— Їхав за вами перший раз?
— Ні. Мати у вікно дивилась, перехвилювалася. І я дуже переживала. Але нічого, поїхала. Спершу біля дому — у нас там не дуже жвавий рух, машин небагато. У дворі покружляла.
На рамі — два велосипедних дзвінки.
— Це поставив тато. Але вони чомусь обидва не працюють. Гальмо тільки переднє.
— Кричите: «Розійдись!»?
— Їжджу дуже обережно. Можу, не злазячи з велосипеда, загальмувати і зачекати, доки хтось проїде. Багажник витримує багато. Вожу в ньому воду, клумби поливати. Набираю з річки в бідони. Багато вожу. Кошик з металевої сітки розпався, тато скрутив його.
Триколісний велосипед широкий, близько метра.
— Корчами, вузькими стежинками не проїдеш?
— Їжджу велосипедною доріжкою. Від магазина до магазина, тротуаром, теж нормально проїжджаю. Зручніше, ніж його за собою тягти. Незнайомою місцевістю мало їжджу. Зазвичай по центру, від роботи до дому.
— Ви, мабуть, одна така на всю Корюківку?
— Я бачила принаймні двох жіночок на таких велосипедах. Один чоловік сам собі зробив. Тільки в нього двоє коліс спереду, одне ззаду.
Триколісний велосипед дуже зручний. У багажник можна завантажити пакети з продуктами. Син закінчує дев’ятий клас. Уміє їздити на звичайному двоколісному велосипеді.
Колеги пробували їздити. Сусіди у дворі. Їм важко. Чомусь у них кермо в один бік вивертається і по колу їдуть. А я зразу сіла і поїхала.
На ньому я теж падала. Так, на триколісному теж можна перевернутися. Тому що він дуже важкий. Якщо нерівність або ямка, може одне колесо піднятись. І, не втримавши рівновагу, перевертаєшся. Падаєш — він тебе ще й зверху привалює. Синці були.
А рівною дорогою дуже легко. Якщо нагору заїжджати — складно. Коли гора висока, я з велосипеда злажу і його за собою тягну. За двоколісний він, звичайно, важчий.
— Теж не вмію на двоколісному, — зізнаюся нарешті і я.
— Спробуйте, — пропонує Галина.
— Правда? — тремтячи від радості і передчуття нових вражень, кидаю в сумку до біса камеру, диктофон, стедікам і лізу за кермо. — А він точно не перевернеться?
Пробуємо за магазином «АТБ», де менше машин і руху. А асфальт є. Й одна калюжа. Вона моя! Сіла колега. Давно й активно ганяє на двоколісному «коневі».
— Справді, кермо в протилежний бік викручує! — просто на чиєсь авто поїхала. На останніх секундах таки вивернула в калюжу. Досвід!
Галина під час поїздок переживає і хвилюється за нас. Як за малих дітей. А, може, за велосипед.
— Я колись на ньому в кущі заїхала! Перевернулася і впала туди, — киває руками. — Штани порвала. — Цей велосипед — мій друг, — забирає триколісного Галина. — Я до нього як до живої істоти ставлюся. Припаркую, поплескаю. Кажу: «Стій тут, чекай мене».
Купила йому чохол. В інтернеті замовляла, гривень 500. Накриваю. Улітку він стоїть у загальному дворі. Живу в багатоповерхівці. А на зиму в гараж до тата завожу.
— А під магазином не прип’ятим покинули… — дорікнула хазяйці.
— У мене є величенький ланцюг, отакий, — демонструє Галина. — Міцний. Приковую його, щоб ніхто не вкрав.
У дворі — обов’язково на ланцюг і замикаю. Бо були випадки — у нашому дворі — у сусідів украли велосипед. А під магазином — я ж швиденько. Туди й назад.
Джерело: "Вісник Ч", авторки Олена ГОБАНОВА, Ольга САМСОНЕНКО. Фото Олени ГОБАНОВОЇ
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Чернігівці на велосипедах: наскільки зручне місто для роверів?
- На Чернігівщині водій легковика збив малолітню велосипедистку – дитина госпіталізована
- Електровелосипед для фельдшерки: скинулись громада та бізнес
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
