Стаття у американському топовому ньюсмейкері The Washington Post «Битва за Київ» наробила багато шуму 24 серпня, коли видання опублікувало матеріал. Так, там знову автори згадали про роль Чернігова у захисті столиці. І не лише про це.
Як з‘ясувалося, американці були вражені звитягою та швидкістю, а ще воєнним і тактичним генієм чернігівських військових.
Командувач військами, які стояли у лютому на захисту Києва Ігор Сирський при плануванні оборони столиці врахував розташування путінських військ вздовж кордонів України.
Сирський визначив, що якщо росіяни нападуть на Київ, то їхні колони будуть просуватися вздовж двох або трьох основних автомагістралей (одна з яких саме чернігівська - див.карту), щоб, як вони передбачали, швидко обезголовити урядовий квартал у Києві, пише The Washington Post.
Кремлівський план бою припускав, що місто захищатимуть лише слабкі українські сили, які дезорієнтовані політичним хаосом, викликаним втечею Зеленського та його міністрів.
Для захисту міста Сирський організував два кільця військ, одне у зовнішніх передмістях та одне усередині столиці. Він хотів, щоб зовнішнє кільце знаходилося якнайдалі від внутрішнього, щоб захистити центр міста від обстрілів і утримати росіян від боїв на підступах до Києва.
Полковник Леонід Хода, командир 1-ї Сіверської танкової бригади, перебував на північний схід від столиці в Гончарівському. Коли перша російська ракета влучила в базу вранці 24 лютого, Хода був готовий до найгіршого.
Він наказав перенести боєприпаси, пальне та їжу в замасковані безпечні райони та розосередив своїх солдат подалі від будівель в полі. Він обговорював зі своїми заступниками, як вислизнути і створити підпільний опір. Він готувався востаннє попрощатися з дружиною.
Леонід Хода
Через кілька годин війни здавалося, що справджуються найгірші прогнози.
Російські війська, чисельність яких наближалася до 30 тис. осіб, перетинали кордон з трьох напрямків до міста Чернігів на півночі України. За словами українських чиновників, план ворога полягав у тому, щоб протягом 3 днів швидко взяти місто з населенням 280 000 людей і натиснути на південь уздовж східного берега Дніпра до Києва. Разом із військами, які висадилися в Гостомелі та поширилися на західну сторону столиці, вони мали сформувати кільце навколо Києва.
Між росіянами та східним флангом столиці стояв Хода та його бригада з приблизно 2000 військових.
«Це психологічно важко сприйняти, коли чуєш, що йде колона з 10 танками. Наближається ще одна колона з 30 одиницями бронетехніки. За ними йде ще одна колона з 12 машин», – сказав Хода. «Ці хвилі були».
Хода покинув розташування та помчав на північ до Чернігова, щоб створити передовий командний пункт. Чекаючи біля шосе на північ від міста, його роти влаштували засідку та знищили першу російську колону, обстрілявши формування з артилерії з такої короткої відстані, що росіяни не встигли зреагувати. Так само впала друга російська колона.
Атака зупинила наступаючі сили та дала українцям критичний час для зведення оборони та збору власних військ.
Протягом наступних 5 тижнів тривали запеклі бої проти росіян, яка мали відіграти ще одну вирішальну роль у перешкоджанні Москві здійснити «блискавичний удар» по українській столиці.
Українці намагалися витиснути російські війська на вузькі ділянки місцевості — ґрунтові дороги, які були непрохідними, вкриті талою водою поля чи болота, які б полонили транспортні засоби та змусили їх споживати більше пального. Машини, які стояли на асфальті, потрапили під приціл швидких українських військових. Мости та переправи були заміновані та заблоковані.
«Ми б змусили їх пройти певними маршрутами, де потім підірвали б їх і відрізали», — сказав генерал-майор Віктор Ніколюк, головнокомандувач українських сил на півночі країни.
Стратегія викликала захоплення в Пентагоні.
«По цьому шляху підходу було близько 30 бойових груп. Їх зупинила одна українська бригада. Я не знаю, ким був цей командувач, але він зупинив їх на шляху», — пізніше сказав генерал Марк А. Міллі, голова Об’єднаного комітету начальників штабів.
«Вони не могли з’їхати з дороги. Їхні молодші офіцери не проявляли жодної ініціативи», – сказав Міллі про росіян. «Цей хлопець (Ніколюк - ред.) був схожий на пилку, просто розрізаючи їх».
Віктор Ніколюк
За словами Ніколюка, старий радянський спосіб ведення війни, коли командири надавали офіцерам мало свободи дій для прийняття рішень і намагалися перемогти ворога, надсилаючи величезні маси сил, залишався характерним для росії.
Росіяни не рахувалися з втратами власного особового складу.
«Ми вбивали двох-трьох людей, а на їх місці з’являлися інші. Перші ще лежать, а нові хлопці вже наступають», – сказав він. «Просто 1941 рік, коли для командирів життя особового складу нічого не означає. Проблема [також] полягає в тому, що вони впевнені в собі. Вони вважають, що Україна маленька. «Ми просто переїдемо їх», — продовжив Ніколюк. «Ми проїдемо танками і все».
З українського боку, командири, які керували військами на сході країни з 2014, навчилися від західних партнерів тактиці передачі повноважень: щоб рішення приймалися вниз по ланцюгу командування та забезпечити так, щоб офіцери нижчого рівня знали, як вони повинні діяти відповідно до того, що відбувається в даний момент, без нагадувань зі штабу.
Ініціатива, в усякому разі, була передана офіцерам.
Це стало в нагоді, коли на захід від Києва росіяни повністю заглушили зв’язок і супутникові мережі українців, залишивши Ходу та інших без зв’язку з солдатами на передовій. Українські командири розійшлися по позиціях своїх військ, щоб спілкуватися та віддавати накази.
"Військові комунікації були повністю паралізовані", - сказав Хода, зазначивши, що його сили також спиралися на місцеве населення. «Доводилося працювати через інформаторів. Я не збираюся викладати всі карти на стіл, але ми з 95-відсотковою точністю знали навіть їхні найменші рухи іншими способами. Це все були місцеві».
Українська воля боротися всупереч усьому спрацювала особливо яскраво на пагорбі на північний схід від Чернігова, з якого відкривався чудовий вид на місто та околиці.
«Тримайте цей хребет», наказав Хода солдатам, бо інакше у росіян Чернігів буде «на долоні».
Протягом кількох днів українські бійці захищали або боролися на вершині пагорба, незважаючи на жорстоке російське бомбардування з танків, реактивних систем залпового вогню та, зрештою, фугасних бомб ФАБ-500, які знищили більшу частину самого пагорба, сказав Ніколюк.
За словами генерала, майже всі учасники бою загинули і були знайдені пізніше в імпровізованій могилі з хрестом на вершині, загиблі, але нескорені.
«Ви розумієте, що люди готові захищати те, що їм належить, і шляху назад немає», – сказав Ніколюк. «Коли ти це бачиш, ти розумієш, що вже не маєш морального права діяти інакше».
Багато із загиблих були у складі Сил територіальної оборони України — добровольців, які записалися тисячами в перші дні війни. Хоча більшість були недосвідченими бійцями, вони взяли на себе вирішальну й небезпечну роль, забезпечуючи критично важливу додаткову живу силу.
Згідно з офіційними заявами України, за шість місяців Україна втратила близько 9000 військових і більше 7000 зникли безвісти, хоча цифри можуть бути вищими. Росія втратила понад 15 000 військових, згідно з коментарями наприкінці липня глави ЦРУ, який сказав, що важко визначити точну кількість.
Хода сказав, що рішення Зеленського залишитися в Києві мотивувало війська.
«Уявіть, що йде війна, і вам кажуть, що президент кудись втік… це деморалізує».
Російська авіація спочатку панувала в небі над Черніговом. За словами Леоніда Ходи, лише в середині березня його бригада отримала переносні зенітні ракети «Містраль» і «Стінгер» від Сполучених Штатів і європейських союзників, що нарешті дозволило їм збивати російські літаки.
За допомогою грубої сили та великої чисельності росіянам на той час вдалося пройти на південь від Чернігова й майже оточити місто. У бій вступила українська 58-ма мотопіхотна бригада, яка просувалася під містом на допомогу 1-й танковій бригаді.
Кульмінацією битви за Чернігів стало село Лукашівка.
Росіяни зібрали цілу батальйонну тактичну групу чисельністю близько 750 військовослужбовців і склали боєприпаси між білими стінами старої православної церкви, сказав Хода. За його словами, село наводнила російська бронетехніка — 7 танків, 19 БМП і 12-13 БТРів, не рахуючи вантажівок.
Якби українці не відступили під Лукашівку, вони ризикували втратити останню «дорогу життя» в Чернігів та з Чернігова.
Але рішення росії скупчити війська в одному місці було помилкою. За словами Ходи, Лукашівку відокремлювали відкриті поля та клаптики крихітних струмочків від сіл, які утримували українці, залишаючи росіян відкритими.
"Невеликими групами ми вийшли і знищили один-два танки, одну БМП, частину особового складу — і просто потроху почали відрізати їх матеріально-технічне забезпечення», — сказав Ніколюк.
Решту зробила артилерія. Велика частина російської техніки була спалена.
У той момент, сказав Хода, він знав, що росіяни зазнають поразки. Вони втратили надто багато людей, танків і бойових машин — і вже не мали достатніх сил, щоб просунутися до самого Чернігова. Їх логістика була перенапружена контратаками, часом і відстанню.
Тож росіяни були змушені діставатися до східного краю Києва іншим шляхом.
Читати також: Підсумки півроку російсько-української війни з Михайлом Жироховим
