Наталія ГРИЩЕНКО нарешті зможе ставати на ногу. На одну, праву. Ліва відірвана. На жінку впала стіна власного будинку. Внаслідок бомбування. Шматочок скла не давав Наталії загоїти праву ногу. А хірург Ігор Садовський зробив операцію
Права нога стала заживати після операції. 27 січня зробили в Ніжинській центральній міській лікарні імені Миколи Галицького. Оперував хірург Ігор САДОВСЬКИЙ. Допомагала медсестра Наталія Примушко.
До операції три місяці старалися гоїти — не заживало. Робили рентген — нічого не показувало. А все тому, що в правій нозі, у підошвенній частині, був шматочок скла. Непомітний.
Запалену частину хірург висік. І знайшов те скло. Усе висічене, разом зі знахідкою, викинув. І наклав шви. Рана стала гоїтися.
— Температура нормальна, — каже пацієнтка на другий день після операції. — Знеболювальне п’ю, бетадином (антисептиком) обробляю. Перев’язки роблять.
Хірург Ігор Садовський
Медсестра Наталія Примушко
«Скло не рентгенконтрасне. Його не видно»
Наталія Грищенко — переселенка. Нещастя сталося 14 листопада. У селі Ганнівка Курахівської громади Покровського району. На Донеччині.
— КАБ упав (керована авіабомба), — згадує Наталія Грищенко. Розмовляємо в Ніжині. — Усе постраждало: дім, гараж, господарчі споруди. Мене привалило. Я сама жила. Лежала біля глухої стіни.
— А вікно там, де ноги, — додає Андрій ГРИЩЕНКО, односелець, однофамілець, кум. — Вікно — за метр. Крісло стояло. Стінка падала — цегла, шлакоблок сипалися. Кума вся синя була. Перекриття, що над вікном, залізобетонне. Воно впало, перерубало ногу.
22 листопада Наталія Грищенко переїхала в Ніжин. Допомогли куми. Вони прибули сюди раніше, 2 вересня.
Треба було рятувати ногу. Вона все не заживала. Чому, ніхто не казав. Хоча рентген робила не один раз.
— Скло не рентгенконтрасне. Його на рентгені не видно, — каже Ігор Садовський. — Я запропонував операцію, — продовжує. — Висікти з рани все. З тим стороннім тілом, яке там.
Думаю, що буде все нормально, — подає надію. — Перев’язки робитиме вдома. А до нас приїжджатиме кожні 10 днів. Мені треба контролювати. Шви не зніматимемо впродовж днів 20. Бо це підошвенна поверхня ноги. Довго затягуватиметься. Тим паче, що була контузія м’яких тканин. І висічення м’яких тканин з натяжінням. Важко заживає, бо великий натяг, — пояснює. — Я зрівняв, послабив боки, щоб накласти вторинні шви. Усе тепер направлено на те, щоб рана загоїлася. Заживе — можна буде ставати на милиці. А згодом — і на протез.
«Ранка невеличка. Як дві гривні. А три місяці не затягується»
Можливо, час віддалить біль пережитого. А воно було таке.
З Ганнівки постраждалу перевезли в Гаврилівку. На стабпункт. Стабілізаційні пункти розташовані поблизу лінії фронту.
— Військові допомагали вивозити, — згадує Наталія Грищенко. — Вони й першу допомогу надали.
Зі стабпункту — у Запоріжжя. У травматологію Запорізької обласної лікарні. Там 15 листопада прооперували. Сформували куксу на відрізаній нозі. 22 листопада, через сім діб, виписали.
— Не могла стати на ногу, — співчуває Андрій Грищенко. — А в Запоріжжі сказали, що подряпане. Нібито нічого й нема. Милиці купили, щоб ставати. Стане — біль відчуває. Ранка невеличка. Як дві гривні. А не затягується.
У Ніжині, перед операцією, «Карітас» (благодійна організація) допомогла. Вийшли на сімейного лікаря з амбулаторії. Приїжджала. Хірурга треба було — хірург приїжджав. Іванна Лях з поліклініки. Оглядала. Зняла шви з ампутованої ноги.
Виїхати допоміг Михаїл Якубів, настоятель Покровського храму
У Ніжин Наталії Грищенко допомогли переїхати волонтери.
— Машиною спеціальною везли, — каже Андрій Грищенко. — Щоб лежати могла.
Виїхала в чому була. Без речей.
— Бриджі (укорочені штани) на мені, футболка, — каже жінка. — І документи. Відкопали сумочку. У ній два паспорти. Український і закордонний. І трудова книжка. Я працювала санітаркою в лікарні.
Подружжя Грищенків переїхало в Ніжин теж майже без речей.
Теж домовлялися з волонтерами.
— Виїхати допоміг Михаїл Якубів, настоятель Покровського храму, — каже Андрій Грищенко. — Приїздив до нас як волонтер. Разом планували вибратися.
Наготували речі. Навіть ліжко. Та не змогли взяти. Не змогла машина під’їхати.
— Над селом дрони висіли, — згадує Андрій Грищенко.
Не хотілося рушати з дому.
— Думали, а може, воно зупиниться, — журиться. — Понад два роки тримали наші хлопці лінію фронту. Прильоти — це була звична справа. Пригнешся. О, там дим. Там дим. У селі все розбите. У кого вікон нема, у кого даху. А в когось і стін. Було в нас усе, а стали бомжами.
Живуть переселенці — подружжя і кума — в одному домі. Його запропонував військовий. З Ніжина. Тоді в Ганнівці було багато українських бійців. Жили в порожніх хатах. Спілкувалися з місцевими. Тепер Ганнівка окупована росіянами.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Тамара КРАВЧЕНКО. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке: ʼ
- Акторка з Чернігова розказала, що її чоловіка-військового прооперував один із найвідоміших хірургів Ужгорода
- Дітей з вадами серця у Чернігові оглянули лікарі Національного інституту хірургії
- Провів тисячі операцій, витягав «з того світу»: лікар-нейрохірург з Чернігова став «заслуженим»
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
