Геннадій Дегтяр долучився до прикордонного загону у 2022 році. Став санінструктором. Разом з побратимами брав учать у важких боях поблизу Красногорівки та Мар’їнки. Рятував і евакуював поранених.
Геннадій Дегтяр, ветеран війни, прикордонник:
За час, коли я був в 105-му прикордонному загоні, ми долучалися до виконання завдань на Чернігівщині, Сумщині, Донеччині, а саме лінія Красногорівка-Мар’їнка. Було страшно, було щось нове, були умови не зовсім звикли до них, треба було адаптуватися швидко, не було часу на страхи, роздуми. Бачиш проблему треба вирішувати. Вирішували з бк їжею, спостереженнями, з іншими підрозділами. Посада санінстурктора не передбачає, що ти тільки санінструктор, ти і стрілець, гранатометник, кулементник і помічник. Завдання всі виконуєш. У разі , якщо хтось не може, то виконуєш ти, кожен має знати різну роботу.
Під час надання допомоги хлопцям сам отримав важке поранення. Втратив ногу, але зміг відновитися. Живе повноцінно з протезом. Допомагає побратимам.
Геннадій Дегтяр, ветеран війни, прикордонник:
Кілька побратимів отримали поранення. До нас прийшов наказ вийти і забрати поранених. Забрали двох. Один був легкий, пересувався. Іншому з відірваною кінцівкою я надавав допомогу, стабілізував і евакуювали. Трохи пізніше прийшла інформація, що знайшли ще 2-х поранених і їх треба евакуювати. Під час другої евакуації зі спасіння потрапили під обстріл і отримала поранення наша евакуаційна група. Я отримав контузію сильну, поранення лівої і правої ноги, лівої руки. Самостійно наклав турнікети на ноги. Права ступня пекла і розумів, що буде щось погане. Надав першу допомогу. Доповів, що 300 і очікував на евакуаційну групу... Тобі відрізали ногу і тебе лишають на одинці. Далі куди і як? Мені допомагала дружина, яка дивилася форуми, чати, а також допоміг реабілітолог з нашого госпіталю. Через певний час знаходиш людей, складаєш інформацію і шукаєш виходи самостійно. Багато хлопців цього не роблять, закриваються в собі, не можуть сприймати своє тіло, залишаються на возику. Хлопців треба адаптувати. Ми звичайні люди тільки з невеликими вадами. З протезом у тебе змінюється трошки процес руху, але він лишається. Все залежить від тебе і від людей, які допомагають. Все буде добре.
Під час реабілітації за кордоном був здивований, як там з повагою ставляться до поранених. В містах створюються належні умови для пересування людей з інвалідністю. Каже, що українцям треба багато вчитися, як треба правильно працювати з пораненими, а також тими, хто пройшов жахи полону.
Геннадій Дегтяр, ветеран війни, прикордонник:
Це у нас був перший склад комендатури швидкого реагування. Люди були звідусіль. Була задача згуртуватися, сформували команду, щоб розуміли, що від кого очікувати у в бойових ситаціях. Пройшли випробування і тому зараз підтримуємо зв’язки, один одного...Від держави і суспільства дуже багато чого очікуємо, вимагаємо, долучаємося до вирішення проблем. Поки війна - це важко робити. Поки є час, поки повернуться, хтось і з пораненнями, поки є час і досвід інших держав, організацій, треба прийняти, вивчити і проваджувати...Зараз не час для квітів, бруківки. Зараз війна, час працювати з пораненими, полонені повертаються. Тонка справа з ними. Люди пережили жахи, треба вести роботи зараз і не чекати, щоб вирішувати потім. Був я за кордоном, реабілітувався, був в шоці від поваги і уваги. Коли виходиш в місто на протезі, тобі віддають честь, вклоняються незнайомі люди, запропонують каву, відкриють двері, адаптивно вбиральні, дороги. Пересуватися легше.
Автори: журналіст Юрій Михуля, оператор Олександр Довбенко
"Час Чернігівський" писав про таке:
