Один з українських розвідників, який на початку повномасштабного вторгнення служив на Чернігівщині, розповів про деякі деталі підготовки Курської операції, а також те, якою він побачив велику війну та росіян на Чернігівщині. Про це він розказав європейському російськомовному виданню The Insider.
Позивний «Кеп» - командир групи розвідки окремого загону спеціального призначення ГУР МО України.
Чоловік розповів, що є кадровим військовим, прослужив майже 20 років у розвідці, однак у 2018-му розчарувався «у нашій владі» та пішов на пенсію з посади командира роти розвідки. 17 лютого 2022 йому зателефонував один із друзів і сказав, що буде повномасштабне вторгнення, тож наш герой вирішив, що повернеться до армії.
«На той момент усі вже все чудово розуміли — у нас є спеціальні підрозділи, які займаються перехопленням розмов. Є оперативні підрозділи, які бачили, що підтягувалася техніка залізницею до кордонів із Чернігівською, Сумською та Харківською областями. Усі розуміли, що це не навчання», - говорить Кеп.
У ніч проти 24 лютого вся родина була вдома. Коли пролунали перші вибухи о четвертій ранку, його дружина встала з ліжка і сказала: «Напевно, почалася війна». Військовий знав, що вона без нього нікуди не поїде, і вирішив трохи схитрувати, тож запропонував поки поїхати до друзів під Київ. Добу родина була там, а потім, 26 лютого, чоловік повернувся додому — нібито забрати мисливську рушницю, щоб захищати сімʼю. А сам повернувся у розвідку.
«Спершу моя група працювала на Чернігівському напрямку. Нашим головним завданням було виявляти скупчення ворожих сил та відстежувати їх переміщення. Працювали потай: у бойові зіткнення вступати заборонено, потрібно лише збирати та передавати інформацію вищому начальству. Декілька разів ми знаходили російські колони техніки. Наприклад, помітили колону неподалік селища Лісове, це Чернігівська область. Ми передали інформацію та негайно відійшли на кілька кілометрів. А коли спрацювала авіація, ми повернулися на те місце, щоби підтвердити «ураження броні», - згадує захисник.
Іноді завдання було "взяти язика". Від таких полонених розвідники дізнаються, який підрозділ і скільки людей знаходяться в конкретній зоні, де їхній штаб, скільки є груп швидкого реагування, а також де і скільки найближчих сил допомоги. На жаль, співрозмовнику та його побратимам не траплялися високі чини, які могли б розповісти більше.
Підготовка до Курської операції розпочалася ще у березні 2024-го.
«Найцікавіше було, коли ми вийшли до кордону України з Бєлгородською областю неподалік населеного пункту Журавлівка. Коли перед тобою 300 метрів відкритого замінованого поля, які треба пройти так, щоб дрони-розвідники не побачили, треба робити це дуже повільно та ретельно. Це дуже кропітка робота», - говорить Кеп.
Однак пройти мінне поле вдалося, знайшли кілька безпечних доріг, зайшли на територію рф, дійшли до Журавлівки і повернулися назад — проклали маршрути для штурмових груп, щоб вони зайшли та зробили там «великий шухер».
Наступного дня розвідники завели на територію росії дві штурмові групи, а самі залишилися прикривати. Їхнім головним завданням було провести розвідку боєм, виявити вогневі точки та розпочати активну фазу, поки по вогневих точках працювала українська артилерія.
«Наші штурмовики повинні були відтягнути на себе російські групи швидкого реагування в цьому секторі, щоб забезпечити прорив на північ, у Курській області.
Ми діяли дуже повільно, щоб у росії навіть не подумали, що тут є якесь скупчення українських підрозділів. До того ж, за цей час було кілька вилазок білоруського батальйону, легіону «Свобода Росії» та інших. Кожен із них на себе брав якусь частину відволікання, щоб противник не вдивлявся у Сумську область, де якраз зосереджувалися всі сили. Тож у районі міста Суми була цілковита тиша, і вони не бачили там жодного активного руху».
Одного разу підрозділ Кепа знищив цілу групу пітерських дронщиків. Завдання було вести спостереження, але під час виходу на позиції українці помітили роботу групи безпілотників. Та й вирішили взяти на себе відповідальність і без команди ліквідували цю групу у повному складі. Підійшли, знищили та пішли. Їх ніхто і не побачив.
З тікток-військами кадировців Кеп вперше зустрівся в Іловайську. Розпізнати їх було не важко - вони голосно кричали "Аллах Акбар".
«Ми тоді допомагали іншим підрозділам зачистити Іловайськ, а вони намагалися відбиватися від нас. І одного разу вранці мій спостерігач (він загинув, на жаль) розбудив мене і сказав, що помітив рух малої групи до нашого боку. Я підняв двох кулеметників, але кадировці до нас так і не вийшли. Вони пішли у напрямку основних сил і відкрили вогонь по них. Тоді я взяв цих двох кулеметників і одного автоматника, і ми просто обійшли їх зі спини. Ніхто не дивився назад, не контролював спину. Їхні гучні крики «Аллах Акбар» просто заглушили наші кроки. Ми просто тихо підійшли та просто спрацювали. Їхній вогонь був швидко пригнічений».
На власному досвіді співрозмовник оцінює, що втрати російських військових величезні.
«Під час кожної операції ми бачимо, що якщо у нас гинуть двоє людей, у них гине 14, а то й 20 хлопців із підрозділу. Справа в їхній недосвідченості. Їх кидають воювати без належної підготовки, вони, як гарматне м'ясо».
Якщо українці підготовці приділяють величезну увагу, і військові можуть стажуватися в різних країнах, де отримують багато навичок, то росіяни місяць побігали, три постріли зробили, і все — до окопу можна заходити.
"Час Чернігівський" писав про таке:
