Відомий столичний незалежний ресурс «Babel» вирушив разом з волонтерами у деблоковану Чернігівщину - щоб показати своїм читачам як нині виглядає регіон через два місяці після звільнення від росіян.
Наш регіон сильно постраждав внаслідок російської агресії: зруйновані близько 3 500 будинків, з них майже всі — житлові. Окупанти вбивали цивільних і мародерили. У селах, що опинилися в епіцентрі бойових дій, уцілілих будинків не залишилось.
Журналісти та актор шоу «Ліга Сміху», учасник команди-переможця «Воробушек» Василь Байдак вирушили на Чернігівщину спільно із волонтерською ініціативою Repair Together, яка допомагає постраждалим — відновлює деякі будинки та залучає добровольців розбирати завали, влаштовуючи у вихідні благодійні толоки.
Редакторка «Бабеля» Юліана Скібіцька та фотограф Андрій Бойко побували на одній з таких толок. Вони прибирали розтрощені будинки, а місцеві розповідали, як росіяни шукали горілку, виводили на розстріл і забирали труси та шкарпетки. Побували у Ягідному та Лукашівці, як двох найбільш сумновідомих селах Чернігівщини.
У Лукашівці немає жодного вцілілого подвірʼя. Деякі розбомблені настільки, що за два дні їх не прибереш.
Росіяни окупували Лукашівку 9 березня. Зайшли до двору, де ховалися родини місцевих жительок Люби та Люди, питали, де їхні сини, пише Скібіцька. Люда відразу відповіла, що в них дочки. Люба не сказала нічого — її старший син зараз воює на фронті.
— Вони [російськи окупанти] ходили однією тією дорогою, — каже Люба. — Два рази ходили он там городами — так обидва рази і підірвалися, на своїх же мінах.
Ми сміємося і жартуємо, що росіяни хоч щось зробили корисне.
Я питаю, чи мародерили тут росіяни. Люба ствердно хитає головою.
— Вони калі їхали [із села], то навіть картошку повивозили! Особливо їх горілка цікавила.
За кілька годин компанія волонтерів і журналістів прибрали ґанок, завалений цеглою та трухою. Люба просить хлопців ще застелити дах — і тоді її родина навіть зможе повернутися додому. Люба приносить руберойд і каву. Поки ми куримо та відпочиваємо, вона охоче продовжує розповідати про життя в окупації.
— Зайшов якось …бурят у двір. Пʼяний, ледь на ногах стоїть, — каже Люба. — І шкет такий — низенький, автомат по землі волочиться. Ходить і кричить: «Не верите — пристрелю!»
— Вони казали, що прийшли нас рятувати, — продовжує Люба. — Ми кажемо: «Да ад кого нас рятувати!» Вони: «У вас тут русский запрещают». Я кажу: «Отродясь у нас російську мову не забороняли». Вони знову: «Да нет, это вы старшие, а дети уже русского не знают». Але ж це неправда. Он у нас і в Чернігові в садочках діти російською теж говорять.
Увечері кияни вирушили до Ягідного, що за 20 хвилин від Лукашівки. Воно ближче до білоруського кордону, тож і захопили його швидше — окупували уже 3 березня. Росіяни зігнали всіх мешканців, які залишилися, у підвал місцевої школи та тримали там 28 днів. Одинадцять людей з тих 350, які жили в підвалі, померли.
Волонтери у Ягідному розбили наметовий табір. Василь Байдак розважав місцевих та ТРОшників своїми дотепами так, що ті не хотіли його навіть відпускати. Проте самому артисту від побаченого у селі було геть не весело.
Свої враження від відвідин знаменитого моторошного підвалу у Ягідному Байдак виклав у своєму профілі в інстаграмі. Разом зі світлинами.
“я спускаюсь у підвал.
нижче.
нижче.
повітря сперте. вологе. я дихаю не на повні груди. не хочеться.
- тут десь жило 400 людей, не знаю. то нові, то помирали. озьо список тих, хто помер тут.
- від чого?
- від чого! задуха. ну і старі. та й холодно.
- я думав, може вбили.
- так от список тих, шо вбили. розстріляли.
я дивлюсь на дитячі малюнки. яскраві у пітьмі. вони міксуються з календарями і прізвищами. «31.03 - наші прийшли!»
- отут я спав, - чоловік показує рукою на матрас на картонних листах, - а тут дитя місяців з три.
- то ви тут теж були?
- а де ж!
- а скільки часу?
- який час! місяць!
місцевий діалект виставив мене дурнем.
- нас всіх зігнали сюда. тримали як заложників, шоб ми нікуди не пішли і нічо не казали нікому. а отут люди спали, а зверху ж над ними туалет на першому поверсі. то коли росіяни ходили туда, то текло, капало. то вони оно як.
під трубами висять пляшки і відра. я вдихаю ще менше повітря.
- озьо гачки, це шоб місця більше. а цей метеорит на дом летить - це так діти малювали коли бахкало. тут і собаки були. і котики тоже.
голос чоловіка залишається позаду.
нагору.
нагору.
я вдихаю чисте повітря на повні груди.
- місяць… - шепоче в голові.
******
- я можна з вами сфотографуватись!
- звичайно!
- я теж була в тому підвалі. це ужас! але вже нормально, - дівчинка посміхається, - дякую!
*******
- я ж двухсотих наших мєсних вивозив. от в цій, я її зібрав.
я дивлюсь на яскраво-салатовий мікроавтобус.
- а у нас родичка покійної сестри папи мого в Скорінці, що тут поряд, померла. її вбили.
- а дак я її вивозив в Чернігів.
- так??
- старий дом разрушило?
- так, так, попав снаряд…
- ну от, от! вона біля вікна була, а рускі побачили, шо шторка двигається, то вони видно подумали, шо наводчики на техніку їх. дак вони два рази в дом, її вбило осколками, навіть в серце один, сина ранило. її в дворі поховали, а потом відкопали ж і я її в Чернігів завіз. а дом, дак там навіть несущу стіну знесло. а кухні геть і нема.
пам’ятаю, як там малим грав в тій кімнаті. великий стіл, велика сім’я.
- дякую.
село Ягідне, Чернігівська область. 20.05.22”
Окупанти вели всіх у підвал місцевої школи. Житель Ягідного Руслан каже нащо їм це було потрібно.
— А повиносити все? Ми тільки за порог вийшли, воно вже несе все з будинку. Труси мої забрали, усі труси винесли! Шкарпетки!
— А нафіга їм ваші труси? — дивується хтось із хлопців.
— Ха-ха-ха, нафіга! А як ти думаєш, хто тут був? Думаєш, кацапи? Нє, з Туви! А шо вони бачили в той Туві? Це ж найбідніша їхня республіка. Вони в житті світла, асфальта не бачили. Ходили тут, дивилися — а що це таке. Воно стоїть — мале, брудне, у цих резинових чоботах. І наші коли зайшли — високі, красиві.
Юлія Скібіцька запитує в Руслана, чи співпрацював хтось із місцевих з росіянами. Чоловік, здається, щиро здивований запитанням.
— Ніхто! Жодного, хто б з ними щось там якось, не було такого…
Волонтерська ініціатива Repair Together займається кількома напрямами. Допомагають людям у селах відновлювати будинки — встановлюють нові вікна, привозять гуманітарку і влаштовують толоки. Гроші збирають донатами — планують, що зможуть повністю відмовитися від українських донатів і збирати тільки західні гроші. Ця толока — четверта. Перші дві були без ночівлі, але організатори кажуть, що такий формат не дуже зручний, бо багато часу забирає дорога з Києва.
Читати також: Встановлено прізвища росіян, які катували людей у Ягідному
