Росіянка з Самари Анна Данилова розшукує на Чернігівщині свого чоловіка - 48-річного Олександра Ярославцєва, військовослужбовця 15-ї бригади.
Він - досвідчений військовий. У минулому брав участь у складі російського контингенту у Нагорному Карабаху. Однак, тільки зараз родина усвідомила, що війна та найманництво - приносять кров, біль та суцільні страждання.
Жінка стверджує: її чоловік навесні брав участь у бойових діях на території України, зокрема, на чернігівському напрямку біля села Нова Басань. 31 березня ЗСУ звільнили цей населений пункт. Аби розшукати чоловіка - росіянка звернулася до української редакції «Крим.Реалії» по допомогу, тож, журналісти направили запити до офіційних органів України, щоб з'ясувати, чи є Ярославцєв у списках військовополонених чи загиблих.
23 лютого чоловік сказав Анні, що їхню частину заводять на навчання в Україну і що вони стоятимуть там між двома конфліктуючими сторонами, як колись були в Нагірному Карабаху, розповідає жінка. Вона здивувалася, що у чоловіка забрали документи, залишивши лише кнопковий телефон.
«А потім він зателефонував мені 3 березня. І сказав, що тут усе не так і не слухай, що там кажуть. Я зрозуміла з розмови, що взагалі все не так і вони не там, де вони мають бути. По телефону нам не можна довго розмовляти», – каже вона.
Наприкінці березня російські війська вийшли з територій Київської та Чернігівської областей. 31 березня з важкими боями Нову Басань звільнили.
У військовій частині чоловіка Анні сказали, що внаслідок бою на Чернігівщині військовослужбовці з їхньої частини «усі згоріли, збирати нічого».
Однак 4 квітня росіянці зателефонували з українського номера та сказали, що її чоловік вижив, але дуже поранений. Повідомив її про це воїн ЗСУ на ім'я Влад. Сказав, що у речовому мішку Ярославцева знайшов телефон і в ньому є номер Анни. На підтвердження дружині надіслали фото телефону її чоловіка та шевронів.
Однак після 6 квітня Влад більше не телефонував Анні. Вона вирішила дзвонити у Нову Басань, щоб з'ясувати, де її чоловік.
«Я дізналася, що наші поранені, хто встиг, втекли, хтось пішов, когось взяли в полон. Багато було загиблих. І коли місцеві жителі пішли збирати тіла, то побачили, що він живий і відвезли його до лікарні. Я почала дзвонити по православних храмах Чернігівської області. В один, інший зателефонувала, десь гидоту говорили, всіляко люди реагують, потім один батюшка погодився».
Від одного зі священиків Анна Данилова отримала підтвердження, що її чоловік поранений і перебуває в лікарні. Від лікарів вона дізналася, що у чоловіка пошкоджені пам'ять та зір, і він не може говорити. Востаннє священик зв'язався з Анною 1 червня, повідомивши, що її чоловіка забрали з лікарні люди у військовій формі.
Однак наприкінці квітня ще один воїн ЗСУ Михайло зв'язався з братом Олександра Ярославцєва Сергієм і повідомив йому, що 15 російських військовослужбовців вбиті під час бою та поховані в селі Нова Басань на виїзді у бік Перемоги.
Редакція зателефонувала Михайлу. Він підтвердив, що був у Новій Басані у складі ЗСУ і бачив загиблого російського солдата Олександра Ярославцєва та його документи. Він повідомив родичів, де саме того поховали.
Пізніше у місцевих жителів Анна дізналася, що у селі є 4 поховання російських солдатів. Вона намагалася писати до українських органів влади, але каже, що листи повертаються. Додзвонитися в Україну вона також не може.
У військовій частині чоловіка Ганні Данилової сказали, що не можуть нічим їй допомогти - Ярославцев Олександр перебуває в списку зниклих безвісти. Окрім того, вона сама мусить довести, що її чоловік живий.
«У них немає офіційних повноважень робити запити до України, я маю все це довести сама. І одразу ж з мене взяли підписку в прокуратурі, що якщо я спілкуюся з Україною, то мені загрожує 7 років (в'язниці – ред.)», – розповідає росіянка.
Анна Данилова та ще кілька жінок їздили до Москви реєструвати звернення до путіна. Понад 100 сімей російських військовослужбовців вимагають знайти своїх родичів, які перебувають у зоні бойових дій в Україні. Від відомств та міністерств російські родини отримують лише відписки.
Ганна каже, що на нервовому ґрунті у неї відмовили ноги. Вона сильно хворіє і схудла:
«Мені нема чого втрачати. Я просто повільно вмираю, напад був, просто падаю та відключаюся. Я благаю бога, щоб щодня давав мені сил. Щоби були сили знайти. Я просто не знаю, як мені ще доводити. На які телефони телефонувати, куди писати, кому як кричати».
Територіальна оборона під керівництвом Владислава взяла 6 полонених, серед яких був і росіянин Ярославцєв, але далі вони їх передали ЗСУ
Світлана Стадник повідомила редакції, що її син Владислав загинув у травні, захищаючи Україну в боях на донецькому напрямку. Вона поділилася відео, яке було у його телефоні, де якраз і упізнали чоловіка Анни Данилової, він був головним групи росіян.
На відео на запитання, чому він опинився в Україні, той відповів, що їх відправили на навчання.
Однак, у Національному інформаційному бюро, яке веде реєстр військовополонених, виданню повідомили, що «інформації про Ярославцєва Олександра Петровича 1974 року народження у реєстрі військовополонених ворогів немає».
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими відповів, що у них також немає інформації щодо Ярославцєва.
Служба розшуку товариства Червоного Хреста повідомила, що Анна Данилова до них не зверталася.
У Новобасанській громаді редакції повідомили, що у вересні всі тіла російських солдатів, які були закопані на території села, ексгумували слідчі органи. Чи був серед цих тіл цей росіянин, невідомо.
На усі закиди щодо російської агресії Анна Данилова запевняє, що не підтримує військових дій, які розв'язала рф в Україні. І ті, хто повернувся з їхньої частини, звільнилися зі служби в армії.
«Я в жаху від цього. Виправдання цьому немає, і я не розумію наших російських людей, які кричать: давай, уперед – це все. Ми не хотіли нічого цього (війни – ред.), у нас усі, хто повернувся звідти, кому пощастило – дуже мало повернулося з цієї Нової Басані – всі звільнилися. У нас більше нема частини. Тому що всі були шоковані. Нема виправдання таким діям».
Анна також розповіла, що в дитинстві жила в Криму, а в шкільні роки їздила влітку до Миколаївської області в гості до бабусі. Добре розуміє українську мову. В одному з повідомлень сказала, що після того, як вона розпочала активні пошуки чоловіка на території України, її переслідує ФСБ.
"Час Чернігівський" писав про звірства російської армії на Чернігівщині: Березнева трагедія у Носівській громаді: росіяни розчавили авто із цілою сім’єю.
