19 квітня у Носівці прощалися з 25-річною Аліною Миколаєць, лейтенантом, інспектором відділу реагування патрульної поліції Чернігівського райуправління. Служила з червня минулого року.
Загинула 17 квітня під час ракетного обстрілу Чернігова. Аліна була єдиною дитиною Оксани Миколаєць, директора ТОВ «Формстиль» (носівської швейної фабрики). Приїхало керівництво Головного управління Нацполіції області. Сотні носівчан і поліцейських створили живий коридор.
— Донька так пишалась, що поліцейська. Казала: «Мамо, я щаслива! Поліція — це справа мого життя, моє покликання. Я знайшла себе!» — говорить 49-річна Оксана МИКОЛАЄЦЬ, мати. — Закінчила філологічний факультет Національного авіаційного університету. Отримала диплом перекладача. Знала англійську, іспанську, німецьку мови.
Проте їй хотілося захищати людей, тому вирішила йти в поліцію. Спочатку подала документи в патрульну. Коли здавала фізпідготовку, до нормативів не вистачило секунди. Та Алінка не здалася. Тренувалася, бігала, підтягувалася, віджималася і подала документи вже до Національної поліції. Там вклалася у нормативи.
Пам’ятаю, як дзвонила і плакала від радості, що успішно склала ФІЗО. Потім були психологічні тести і співбесіда з суворою комісією. Там спитали: «Ти ж перекладач, навіщо тобі поліція?». Відказала: «Хочу служити народу, приносити користь». Всі завдання служби схоплювала на льоту. Керівництво помітило її старання і відправило на навчання до «Академії поліції» у Кропивницькому. Я їздила на випуск. Лише Аліні з усього потоку довірили виступ, вручили грамоту. А викладачі просили: «Покажіть маму, яка виховала таке старанне дитя». Дочка ж на стрільбі вибивала «дев’ятки» і «десятки». Розповідала про службу: «Вони там такі вишколені, суворі і я такою стану».
На вихідні завжди спішила додому в Носівку. Чим би не їхала — електричкою, бла бла каром — завжди її зустрічала. Доводилося виїздити в Кіпті, до Ніжина. Дитина була сенсом мого життя. Все заради неї, як би важко не доводилося. Її батько пішов з сім’ї, коли Аліні був рік і вісім місяців. Я особисте життя не влаштувала, бо завжди думала лише про доньку. Старалася дати хорошу освіту. Гімназія, ліцей з поглибленим вивченням англійської мови при Ніжинському університеті, столичний виш.
У нас з нею був сильний енергетичний зв’язок. Хоч і доросла, бувало приїде і просить: «Мамо, пусти під твою ручку. Мам, твоя любов сама тепла». Притулиться, обніму і нам так добре. Коли її питали, хто твій тато, відповідала: «Оксана Григорівна. Вона мені і батько, й мама». Не минало дня, аби не зідзвонювалися, чи не списувалися.
В неділю провела її на Чернігів. В понеділок дзвоню, а донька захворіла. В горлі пече,сльози, нежить, погано почувається, а на службі. Керівник сказав. щоб йшла лікуватися, аби вірус на колег не перейшов. Відмовилася. Мені сказала: «Мам, ну я ж нещодавно була п’ять днів на лікарняному, треба працювати. Накуплю пігулок, чаїв антигрипозних». Так і ходила. Ввечері наступного дня бачу, немає у мережі. Подумала, мабуть, полегшало. заснула, не турбуватиму.
— Оксано Григорівно, офіційно пишуть, що була на лікарняному і того ранку її хлопець мав везти Аліну до лікарні. Сиділи вже в машині, коли прилетіла перша ракета, натиснув на газ, щоб виїхати на трасу. А тут друга ракета.
— Не знаю, мені озвучували багато версій. Аліна винаймала квартиру на Бойовій, там тихий район. Хлопець-військовий знімав квартиру в районі політеху. Приїхав в місто на три дні. Зранку в середу 17 квітня душа боліла у передчутті чогось страшного. Навіть колега, коли зайшла до кабінету, перепитала: «Все гаразд, бо на вас лиця нема?». Я думала, щось з меншим братом, він зараз на передовій під Покровськом, у самому пеклі.
О 8 годині 30 хвилин доця написала: «Доброго ранку!» і прислала сердечка. «Доброго ранку, донечко!». Потім запитала: « А чому, мам, ти вчора не набрала?». І сердечка зі сльозами. А я їй: «Думала, що ти хоч на трішки заснула і побоялася тривожити». О 8.36 були останні слова. А потім дізналася про вибухи в Чернігові. Пишу — не відповідає.
Я на Чернігів, дорогою думала, спасу, якщо поранена рука, нога, витягну. Осколок пробив дах машини і зрикошетив Аліні в скроню, пройшов крізь мозок. Її у стані клінічної смерті привезли до чернігівської райлікарні, намагалися реанімувати. Під час реанімації і померла.
Вдячна кожному поліцейському: і начальникам, і рядовим, хто прийшов вшанувати її пам’ять і організував прощання, бо я була розбита. У церкві стояла і думала: «Я тут тихенько помру». Знепритомніла. Відкачали, знову втратила свідомість. Кілька разів приводили до тями. Коли почула, що повезуть в реанімацію, попросила: потягніть мене до доньки.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Валентина ОСТЕРСЬКА
