Олександр КОРНІЄВСЬКИЙ з Мени на батьківському подвір’ї облаштував равликову ферму. Цього року. Скуштувати делікатес пропонує менянам, відправляє поштою по Україні. Продає за кордон, в Іспанію.
70 євро за кіло малька
Родина Корнієвських — підприємці. Тримали магазини. Продають вишиванки на базарі, ще в них є виїзна торгівля. Вирішили зайнятися вирощуванням равликів.
— Зараз збір урожаю, — каже Олександр Корнієвський. — Працюємо всією родиною. У 2013 році на вишиванки був попит, — каже про бізнес і як прийшли до вирощування равликів.
Тоді почали торгівлю. Після повномасштабного вторгнення багато хто виїхав. Не до вишиванок. Почали шукати інший дохід, підробіток.
Ця ділянка — мій спадок. 20 соток землі з будинком і деревами.
Дім 1954 року. Використовуємо його як підсобне приміщення. Ділянка пустувала. В інтернеті і мені, і дружині Ларисі вискочила інформація про равликів. Рік тому. Вирішили спробувати.
Ділянка була не підготовлена. Сад з деревами корчували. Знесли гараж, сарай. Пробили свердловину, щоб була вода. Равлики — не картопля. Посадив і росте.
Перед тим як завести, пройшли навчання. В Україні кілька підприємств, що на цьому спеціалізуються. Вчать і консультують упродовж процесу вирощування.
Малька, з якого виростає равлик, купували на фермі під Києвом. Територія там десь шість гектарів. 70 євро коштує кілограм. В Україні вирощують два види їстівних. «Хелікс Асперсо Мюлер». Такий у нас. Їсти можна все, що в мушлі. Приправляєш соусами, дістаєш зубочисткою. Інший сорт — «Хелікс Асперсо Мюлер Максима». Нам випадково попався, — шукає між сотні інших равликів. — Примітив його давно. Більший за розмірами. Його не їдять повністю. Витягають з мушлі, відрізають ногу, якою він повзає. Шлуночок залишають. З цього виду готують ескарго. М’ясо маринують різними соусами, повертають назад у мушлю. І запікають у духовці. Вага його до 30 грамів. Звичайний удвічі менший.
Равлики — гермафродити, у них набір чоловічих і жіночих статевих органів. Спарюються між собою. Ікру відкладають у землі. З неї і виростає мальок.
65 тисяч равликів на 20 сотках
Завезли равликів у Мену весною.
— Живі істоти. Було їх у нас 65 тисяч штук. Щоб вирости, їм треба чотири місяці, — продовжує Олександр. — Треба було швидко привезти і заселити. 650 щитів, на яких вони сидять, закупили на 50 тисяч гривень. Не рахуючи цвяхи і роботу дітей.
— Батьки платили тоді п’ять гривень за збитий щит, — уточнює Тимур, син.
— Перед заселенням висіяли суміш ріпаку й редьки, — продовжує чоловік. — Вони їдять таке. Зараз у нас уже дорослі равлики. Уже почали спарюватися і відкладати ікру. Копають ямки. Може, уже хтось є? — підіймає піддон на городі, під яким сидять равлики.
— Коли спарюються, на правій губі, якою повзають, виростає білий прищик, — описує процес Тимур.
— Цей прищик — статевий орган, — пояснює батько. — Морква для них, як афродизіак. З’єднуються між собою шиями, починають дружити. Це сигнал, що їх уже можна збирати. Після спарювання в них нема сил, можуть загинути. Їсти їх одразу не обов’язково. У прохолодному сухому місці можуть жити довго.
У равликів є рот, чорний язик. Залежні від води. Коли сухо, «пакуються», ховаються. Можуть сидіти так тижнями. Як тільки багато води, починають активізуватися. Особливо, коли йде дощ, кудись лізуть. На дерева, паркани.
— Якось півтори тисячі з паркану зібрав після дощу, — каже Тимур.
— Кожного дня їм треба до восьми кубів, — продовжує чоловік. — Кожного вечора годуємо. Даємо комбікорм. До його складу входить кукурудза, соя, пшениця, соняшниковий шрот. Білкові добавки, крейда. Щоб мушля була міцна.
— Такі махінації тут проводимо, — жартує Тимур. — Оце все змішуємо руками. Два мішки комбікорму, два черпачки шроту, кальцію.
— Їдять вони добре, — продовжує Олександр. — Коли ростуть, на день треба до 70 кілограмів корму. Їжу розкладаємо на полі.
Вирощування равликів можна порівняти з сільським господарством. Горобці, голуби, ворони, лелеки прилітали. Кроти не їдять, — каже про тих, хто ще любить ласувати равликами. — У нас з’явилися пацюки. Під землею поробили ходи під дерев’яними щитами, на яких сидять равлики. Прогризають мушлю. Два дні тикали у всі їхні нірки отруту.
В Україні — 300 гривень. За кордоном — три євро за кіло
— Скільки коштує кілограм равликів?
— Продаємо їх у сітках, — підіймає вже підготовлені до продажу сітки, що сохнуть на вулиці. — Помитий, перебраний, але ще не охолоджений. На ньому з’являється плівочка, впадає в сон. Просидіти в такому стані може до весни.
Ми наймаємо жінок, які їх перебирають. Цей процес схожий на настільну гру. Чотири дні вимиваємо. А ще треба прибрати випорожнення. Роботи тут ще до кінця вересня точно.
В Україні ціна — від 200 до 300 гривень за кілограм. Якщо говорити про гуртові ціни, купує Іспанія. Ціна була близько трьох євро за кілограм (приблизно 144 гривні). Равликів вирощують і поляки. Зараз наші скидають ціну. До 2,3 євро за кіло. Ми розраховували хоча б на 2,7 євро. Великі равлиководи на заході України дивляться товар. Є перший і другий сорт. У другого кінець мушлі закручений. Ціна на нього нижча.
— Меняни їдять?
— Дзвонять. Жіночка жила за кордоном, там їла. Хоче наших спробувати.
Коли починали цей задум, знали, що в киян повний цикл перероблення. Готують їх зі всілякими соусами, продають. Сет з 12 равликів. Взяли партію. Продали чи п’ять, чи шість сетів. Один коштує до 300 гривень. Приїхала кума з Києва, забрала друзям на подарунки.
Ми теж їх їмо. Перші почали пробувати місяць тому. Соус готували — експериментували. Не дуже зайшло. Удруге вже начитався про соуси. У казані, на вогні приготували. Додав чорного перцю, червоного гострого, лимона. Чим заправив равлика, такий смак у нього й буде.
Для іспанців равлик, як для українця сало. Влаштовують фестивалі. Готують у казанах з різними соусами, пастою.
Холодильників для зберігання поки нема. Головне, щоб були сухі. Зберігаємо в сухій кімнаті. Є осушувач повітря. Температура близько 15 градусів. На зиму в нас нічого не повинно залишитися. Усе відправляємо в Іспанію. Наступного року будемо купувати нового малька.
Макс з городнянського інтернату прожив у Польщі три роки. Тепер у Мені
Тимуру, найстаршому сину, 14. Марті сім. Взяли прийомного сина Макса. У нас уже три місяці. Йому 15 років. Маленький, на свій вік не виглядає. Взяти прийомну дитину — ідея дружини. Теща сирота. Що це таке, дружина знає з розповідей. Хотіла щось зробити для знедолених діток.
До цього Макс жив у городнянському інтернаті. Під час повномасштабного вторгнення росіяни зайшли в Городню. У цей день ми якраз туди їхали торгувати, — згадує перший день вторгнення. — Наче і новини почитали, але їхали. Дорогою була паніка, черги на заправках.
Макс розповідав, що їх загнали в підвал. 30 чоловік було. До них приходили росіяни. Після деокупації їх вивезли до Польщі. Три роки вони там жили. І зараз там 12 чи 13 діток живе. Хтось уже виріс, когось забрали. Хтось залишився там навчатися. Умови в них були класні.
— Щоб взяти дитину, проходили навчання, — каже Олександр Корнієвський. — З Максом спілкувалися спочатку онлайн. Тоді поїхали знайомитися. Тчев під Балтійським морем.
Коли приїхали в Мену, два тижні був наче закритий. Зараз адаптувався. Зайнялися його лікуванням. Медична картка була. За показниками, здоровий. Але 12 зубів треба лікувати. Дитячого стоматолога в Мені нема. Возимо в Чернігів. Залишилося ще дві-три пломби. У нього аденоїди. Хропе, коли спить. Займаємося цим питанням.
Перші три-чотири тижні його родина була дуже активна. Дзвонили, розпитували. Мати Макса померла. Є батько. Теж добрий, але проблема — алкоголь. Є старший брат і сестра. Тітка є, теж хороша жінка.
Олександр Корнієвський, Тимур, дружина Лариса, Максим та Марта в менському зоопарку
Електропастух, як для корів
Макс вчиться в менській школі на дистанційному навчанні. Через постійні тривоги.
— І я буду бігунів збирати, — під’їжджає під двір на велосипеді. Заводить велосипед у двір, одягає рукавички, з ящиком іде шукати равликів. — Не скучно, весело. З однокласниками познайомився, але не з усіма, — каже хлопець про навчання.
— Ми ж у спортзал ходимо, — додає Тимур.
— Качаюся.
— Паверліфтингом займаєшся, — підказує малому Олександр.
— Максе, тут їх уже нема, на іншому полі.
— Інколи попадаються, — стоїть на своєму хлопець.
— Треба встановити електропастух по периметру поля, — каже чоловік. — Принцип такий самий, як і на полі для корів. Равлики долазять до дротів, б’є струмом. У равликів трохи є пам’яті. Розуміють, що туди не можна. Хоч і кажуть, що повільні. А пролазять сім метрів за годину.
— До сусідів не залазять? Капусту не їдять?
— Інколи тікають. Люблять хрін.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки та з сімейного архіву
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Отруту не використали: «Жука влітку не бачили на городах, а тепер є»
- Продає цибулю: вродила з лишком
- Малину пізніх сортів купують на пастилу
