56-річна Світлана УДОД з селища Макошине на Менщині. Вісім років тому почала займатись "солодким" хобі - робить зефір. І букети з нього.
«Везе мені на близнюків»
— У 1984 році на танцях познайомилася з Миколою. Кілька разів провів додому. Та й поїхав у рейс. А я ж не знала, що в нього є брат-близнюк, — сміється Світлана. — Іду селом — знову він стоїть. Не вітається до мене. Кажу: «Чого не вітаєшся?» У відповідь: «Я вас не знаю». Розговорившись, з’ясувала, то був його брат Віктор.
Мені 16 років. Хлопці старші від мене на дев’ять років. Обидва були матросами. Микола служив у Новоросійську, Віктор — в Одесі.
З Макошиного їхній дід по батьку. А хлопці народилися і до дев’ятого класу жили в Івано-Франківській області. У місті Долина.
Зустрічалися з Вітею п’ять років. Одружилися. Виховали двох синів. Костянтину 32 роки, працює на зоні. Має двох синів. Миколі — 27. Неодружений. Служить пів року. Забрали з пороком серця на війну. У мирному житті був програмістом. Знадобилась його професія і на фронті. Зараз на запорізькому напрямку.
— А що ж Микола?
— Уступив брату. Микола теж потім оженився. Розлучився. Дітей так і немає. Живе зараз у Росії. Хотів перед вторгненням приїхати до нас, оформити посвідку на проживання. Там нікого з рідні в нього немає. Має квартиру в Макошиному і квартиру в Чернігові.
— Не заздрили вам, як дружині моряка?
— Не помічала. Лише якось продавчиня в магазині обмовилася: «Везе тобі. Поїде твій моряк. Привезе мішок грошей». На що я їй відповіла: «Так відправ і ти свого чоловіка моряком. Чекай роками. Так само і тобі привезе мішок грошей».
Вітя міг й 11 місяців не бути вдома. Знав кілька мов. Працював на італійців. Було мені важко. Сама собі хазяйка. Дітям і за матір, і за батька. Часто бували сварки, коли приїжджав. З’ясовували, хто в хаті головний.
Лікарі, операції
— Віктор осів удома після операції, — продовжує Світлана. — Робив хатні справи. Тримали качок, гусей. Мав проблеми зі спиною, грижу. Додався згодом інфаркт. За ним — інсульт. Був у реанімації.
Після інсульту чоловік рік не вилазив з лікарень. У Києві в інституті серця нам назвали суму за операцію — 256 тисяч гривень. Величезні гроші! У 2016 році знайшли лікаря, який прооперував Вітю за 90 тисяч гривень.
Після операції прожив лише п’ять місяців. Помер раптово 10 травня, сім років тому.
Поверталася додому від матері. Купила в магазині Віті ковбаси. Він полюбляв зранку бутерброди їсти. І спортивні штани взяла. Під’їжджаю на велосипеді. Чоловік лежить мертвий посеред двору. Очі відкриті. Упав зі стільця. Бік голови був зчесаний. Відірвався тромб. Кричала так, що чуло все село. Прожили разом 26 років. Казали, у дворі купа поліції була. Спочатку розслідували як вбивство, бо незрозуміла смерть. Важко пережила. Пів року була як у трансі.
Додалися проблеми зі здоров’ям у матері. Порок серця, ставили клапан. Збіглося, що оперували в один день з Вітею. Через три тижні з’ясовується, що в неї рак підшлункової залози. Лікарі дали прогноз: проживе максимум три-чотири місяці. Приховувала від неї страшний діагноз. Посадила її на дієту, готувала все на пару. Ні молочного, ні консервації, ні підсмажки.
Коли приїжджали в Чернігів на перевірку, лікарі дивувалися. Рак трохи відступив, пішла ремісія. Мати пережила Вітю на рік. Померла 70-річною. Так і не дізналася, що в неї рак.
«Валера сам до мене приклеївся»
— Микола, близнюк чоловіка, другий рік зі мною не спілкується, — підрахувала Світлана. — Тему війни в розмовах не підіймали. Не міг прийняти те, що я знайшла собі другого чоловіка. Ну, як знайшла, Валера сам до мене приклеївся. Місцевий. Теж з близнюків. Молодший на 17 років.
Дуже довго за мною увивався. Закохався в мене, коли йому було 17. У молодості любили з подругами ходити в місцеве кафе «Тарасик» на танці. Валера і був моїм партнером.
Своєї родини він так і не створив. Чекав мене. Після смерті чоловіка дуже підтримав. Підставив своє плече. Допомагав мені в усьому.
— Сини проти не були? Майже їх одноліток.
— Підтримали. Сказали, аби мені добре було. Живемо в цивільному шлюбі. Валера зараз теж у війську.
Працювала по сусідству з Порошенком і Ляшком
За спеціальністю Світлана «Товарознавець-комерсант». Та довелося працювали хатньою робітницею. Такою, що готує їсти, прибирає, пере, доглядає дітей. Тобто робить усю ту роботу, що й звичайна жінка, тільки за заробітну плату.
— 10 років працювала в багатих людей. За роботу завжди платили вчасно, після закінчення зміни. Зміни по-різному: два-три-чотири тижні. У кожному домі свої вимоги. Доводилося і 18 годин на добу працювати. Іноді понад добу не спала.
Першою родиною в мене були Хорошайлови. Сергій — головний аграрій при Кучмі. Жили в центрі Харкова. Там у них дев’ятиповерховий будинок.
— Дев’ятиповерховий? — перепитуємо.
— Так! На першому поверсі було кафе та стоматологія. Восьмий та дев’ятий поверхи — їх квартира. Інші здавали під офіси. На даху — літня тераса. Альтанки, дерева, кущі.
Працювала в них три роки. Два тижні через два. Дуже вдячна цим людям. Ставилися, як до члена родини. У Харків добиралася потягом, що йде через Макошине. Звільнилася через хворобу чоловіка. Вирішила шукати роботу ближче до дому. Попередила заздалегідь. Місяць готувала на своє місце людину. Важко було знайти заміну. Бо треба було ще наглядати за двома дітками трьох та п’яти років. Наташа, дружина, навіть проводжала мене, коли я їхала назовсім.
Після Харкова знайшла роботу керуючої в Конча-Заспі та селі Рудики Київської області. Агентств зараз безліч. Реєструєшся, пишеш резюме. Підшукують роботодавця. Ідеш на співбесіду. Перше питання, яке задають: «А чого ви пішли з попереднього місця роботи? Що вас не влаштовувало?» Хто ж скаже правду.
Трохи в Миколи Новікова, дипломата, трудилася. Також працювала два тижні хатньою робітницею в заступника губернатора Харкова. Прізвище забула. Літав кожен день на роботу з Конча-Заспи на гвинтокрилі.
Найдовше працювала в родині власника заводу вентиляційних систем з філіями в 76 країнах світу. Сергій мав 15 квартир у Києві. Усе влаштовувало, мінімальні запити. А от дружина Вікторія з тяжким характером. Постійно доводила весь персонал до нервового зриву. Так, наприклад, постільну білизну на ліжку треба було міняти щодня.
Але я вдячна цій родині. Вікторія щедра. Допомогли матеріально з Сергієм на операцію для чоловіка. Дали, без повернення, 90 тисяч гривень.
Політиків не бачила. Але жила поряд з Петром Порошенком та Олегом Ляшком.
— Що готували багатіям?
— Звичайні домашні страви. Меню наперед не складала. Що приготувала, те і їли. Хорошайлов постійно нахвалював мою кухню. Любив фаршированого кролика. У його домі часто були гості.
— Чи віддячували за роботу чимось, окрім зарплати?
— Вікторія купила мені смартфон. Як тільки почали з’являтися сенсорні телефони. Тоді він коштував близько трьох тисяч гривень. Звільнилася з роботи 25 вересня 2021 року. Втомилася. Останні роки я живу кондитеркою.
Солодкі квіти з зефіру
Полуничний, смородиновий, вишневий та ще з десяток різних видів зефіру створює Світлана. «Солодким» хобі зайнялася вісім років тому.
— Зефіром на продаж займаюсь років п’ять. До того робила лише для родичів та друзів. Потроху почала виставляти свої роботи в інтернет. Пішли замовлення, — згадує жінка.
На кухонному столі дві таці з білими, червоними та рожевими зефірними тюльпанами. Зеленими листочками.
— Знайомі замовили букет з тюльпанів на 65-річчя. Цей діаметром 24 сантиметри. Коштує 1300 гривень. Упаковку до букета теж збираю сама, — розправляє яскраву обгортку Світлана. — Щоб скласти такий букет, мені потрібно мінімум два дні. То відповідно і замовлення беру не менш ніж за три дні до необхідної дати.
Підбираю за кольором бутони. Ставлю їх на шпажки. Якщо не влазить, трохи підрізаю боки. У пробіли між квітками вставляю зефірні листочки. У цих бутонах серцевина з вишневого або смородинового пюре. Сама квітка з яблучного пюре.
Дуже смачний зефір з желе всередині. Роблю також зефір у шоколаді.
Найходовіший розмір зефірних букетів — діаметр 20 сантиметрів. Це 800 грамів готового. Продаю зефір і на вагу — 400 гривень за кілограм. Складаю у святкові коробочки.
— Чим фарбуєте квіти?
— Використовую натуральні барвники на основі кукурудзяного крохмалю. Зефір сам по собі липкий. Присипаю солодкою пудрою.
На кухні у Світлани Удод купа коробочок з різним декором, насадками. Поряд помічники — потужний професійний блендер, міксер. А також пакувальний папір, стрічки тощо. Усі пропорції жінка вираховує до грамів.
Частина інгредієнтів — з власного саду.
Окрім виготовлення зефіру, Світлана Удод пече на продаж торти.
— Які незвичайні торти доводилося випікати?
— Рука, що тримає член. Чоловік-поет замовив своїй дружині. Довелося в інтернеті полазити. Забула, як він виглядає, — сміється Світлана. — За вагою найбільший торт пекла на 14 кілограмів.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Ольга САМСОНЕНКО, Марина ЗАБІЯН. Фото Ольги САМСОНЕНКО
"Час Чернігівський" писав про таке:
- Якщо хочеться солоденького: як працює кондитерська "Dolce club" у Чернігові
- Господиня із Чернігівщини пече пряники за старовинним рецептом. 2017 штук роздарувала
- У селищній громаді на Чернігівщині запустять нову кондитерську лінію
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
