Про Стольне наприкінці 80-х років минулого століття можна було почути ледь не кожного дня. Колгосп-мільйонер під умілим керівництвом тодішнього очільника Петра Киценка вважався «монетним двором» не тільки села, а й усієї Менщини. Основним джерелом благополуччя і самої стольненської «Праці», і колгоспників зокрема була картопля, на вирощуванні якої спеціалізувалося сільськогосподарське підприємство. Прибуток вкладався не тільки в розвиток колгоспу (оновлення техніки, спорудження ферм, складів, гаражів), а й у благоустрій села. Ті часи минули. Чим сьогодні живе Стольне – «Наше слово» сьогодні про це.
Нелегкий шлях земельної реформи
Земельна реформа, розпочата в Україні одразу після здобуття незалежності з передачі прав власності та управління землею від держави колгоспам (сільськогосподарські угіддя) чи органам місцевого самоврядування (землі у містах), а згодом – приватним особам, мала на меті створення ринків оренди та продажу землі та відповідної ринкової інфраструктури. Петро Киценко ще декілька років поспіль прагнув зберегти стабільність підприємства. Але реалії сьогодення призвели до того, що на стольненських землях нині хазяйнує декілька самостійних агровиробників: ТОВ «Праця Стольне», ТОВ «Праця Стольне №1», ТОВ «Дафніс» (усі троє об’єднані в групу компаній «Меліоріка»), фермерське господарство «Золотай». Крім того, невелика частина стольненців передали свої земельні паї в оренду СТОВ «Олстас-льон».
Здається, що на сьогодні в Стольному є своєрідна стабільність. Хоча шлях до неї не був швидким, легким і безболісним. За три десятиліття Стольне зіткнулося з тими ж проблемами, що й інші поліські села: занепад інфраструктури, безробіття, демографічна криза.
А ще минулі роки трохи внесли зміни у можливості суб’єктів господарювання впливати на вирішення проблем сільської громади. Якщо раніше голова колгоспу почувався повноправним господарем у селі, то сьогоднішні господарники навіть при бажанні щось змінити на краще помічають, наскільки це проблематично зробити через величезну кількість узгоджень, дозволів. Часто все залежить від того, наскільки зможуть знайти між собою спільну мову орендарі та місцева влада.
Робота є. Але не для всіх
Саме про таку співпрацю налаштовують у Стольному. Поки чекали на зустріч з сільським старостою, діловод Надія Кравченко розповіла про старостинський округ.
– До нашого старостинського округу, крім Стольного, входять ще малі села – Дмитрівка, Лазарівка і Чорногорці, – каже Надія Кравченко. – Стольне наразі є одним з найбільших сільських населених пунктів Менської громади. Загалом в окрузі мешкають півтори тисячі жителів. Функціонують дитячий садок (в ньому зараз 25 вихованців), школа, в якій навчаються 145 учнів, лікарська амбулаторія, будинок культури, бібліотека, поштове відділення.
За словами Надії Кравченко, більшість стольненців (переважно чоловіки) задіяні в сільськогосподарських підприємствах, які спеціалізуються на вирощуванні зернових культур. А от жінкам роботу знайти тут складно. Соціальна сфера має «жіноче обличчя», бо і в магазинах (а їх аж дев’ять на село), і в споживчому товаристві, в будинку культури, бібліотеці, амбулаторії, пошті, садочку та школі працюють переважно жінки. Але на всіх робочих місць не вистачає.
Виручає ще те, що в Стольному знаходиться будинок для одиноких людей похилого віку, де персонал теж жіночий.
Одна мета на двох керівників
Дочекавшись сільського старосту Костянтина Пасічника, вирушаємо з ним разом до контори ТОВ «Праця Стольне». Саме з цим підприємством староста має найтісніший контакт у вирішенні важливих питань життя стольненської громади: від розчищення доріг взимку та наведення порядку в сільському парку до сприяння в ремонті школи, бібліотеки. Чому вдається знаходити спільну мову? Можливо тому, що пан Костянтин до свого призначення на посаду старости п’ять років пліч-о-пліч працював разом директором товариства Дмитром Базиленком. Можливо тому, що обидва – молоді й завзяті, бачать майбутнє Стольного у його розвитку.
Велике двоповерхове приміщення контори колишньої «Праці» дісталося у спадок сучасним аграріям. Але використовують його не повністю – частину здають в оренду під магазин. А в іншій, більшій, за рахунок ТОВ «Праця Стольне» зробили капітальний ремонт і невдовзі справлятимуть новосілля: туди переселяється сільська бібліотека. Сучасні меблі для неї теж придбані сільгосппідприємством. Дві кімнати тут же відведені під конференц-зал.
– У цих кімнатах будемо проводити семінари, навчання працівників, прийматимемо гостей, – пояснює Дмитро Базиленко. – А в інший час тут матимуть можливість розвиватися діти та молодь. Для цього придбані і невдовзі будуть встановлені великий екран, мультимедійний проектор, зручні крісла. Також для бажаючих маємо новий сучасний тенісний стіл.
Діти – в пріоритеті
Дмитро Базиленко, розказує про те, як підприємство намагається сприяти розвитку Стольного.
– Вирішенням проблем села займається староста, а ми в разі потреби допомагаємо йому, – каже пан Дмитро. – Намагаємося зробити так, щоб у перспективі люди не покидали Стольного, а залишалися тут, поверталися додому після навчання. Насамперед молодь. Для цього маємо забезпечити функціонування всієї необхідної інфраструктури для проживання, роботи та відпочинку. У нас є певні домовленості про виділення на це коштів. Пріоритетним напрямком обрали забезпечення дитячих потреб. Чому саме діти? Бачимо, наскільки сільські діти обділені порівняно зі своїми міськими однолітками, які мають широку мережу гуртків, секцій. Відгукуємося на звернення старости та дирекції школи про допомогу в ремонті школи.
Дмитро Базиленко
Дмитро Базиленко розуміє, що для вирішення якогось питання іноді простіше знайти фінансування, ніж людей, які займатимуться його реалізацією. Як приклад наводить ситуацію з організацією дозвілля дітей після школи.
– Ми б змогли профінансувати підвіз дітей до позашкільних закладів Мени, – каже директор товариства. – Але, виявляється, ці заклади не мають можливостей прийняти наших школярів. А в Стольному дуже талановиті діти! Вони і спортсмени, і співаки, і танцюристи. Тому вирішили працювати над тим, щоб забезпечити їх необхідним тут: відкрили дитячий футбольний гурток, придбали м’ячі, спортивну форму. Також купуємо костюми для танцювального колективу, забезпечуємо транспортом у для поїздок на змагання та виступи.
За словами обох стольненських керівників, села у Менській громаді мають розвиватися. Сьогодні, на щастя, в Стольному є ще кому обробляти землю, але слід думати і про перспективу.
– За час моєї роботи вдалося збільшити чисельність працівників, – каже пан Дмитро. – Розуміємо, що наслідком відсутності роботи в селі є скорочення чисельності його жителів. Більшість наших працівників – це механізатори. Сприяємо тому, щоб вони працювали на сучасній техніці, створюємо гідні умови для роботи. У тракторній бригаді відремонтували приміщення, де є душ, туалет, їдальня.
Розповідаючи про співпрацю, Дмитро Базиленко зазначив, що як би не хотіли зробити більше добрих речей для Стольного та його жителів, але є моменти, які перебувають поза їхньою можливістю. Наприклад, планували обладнати освітлення центральної вулиці села, придбали 21 сучасний вуличний ліхтар, але бюрократичні перепони не дають змоги зробити це так швидко, як хотілося б.
Недобудований спорткомплекс і тепла школа
По дорозі до школи Костянтин Пасічник розповів про проблеми, які потребують першочергового вирішення. Це і оновлення водопровідної системи, і введення в експлуатацію приміщення нової амбулаторії (для цього слід вирішити ряд формальностей, пов’язаних з отриманням дозволів на під’єднання комунікацій).
– Хотілося б врешті відновити теплопостачання в приміщенні будинку культури, – каже староста, – бо вже багато років він не обігрівається. Попри все культмасова робота не завмирає навіть у холодному приміщенні. Двоє працівників регулярно організовують концерти. Тоді ми заради того, щоб артистам і глядачам було більш-менш комфортно, вмикаємо електрообігрівачі.
Проходячи повз величезне двоповерхове приміщення недобудованого спортивного комплексу, пан Костянтин каже, що обов’язково слід вирішити долю цієї споруди. Її аварійний стан і сусідство зі школою несуть загрозу життю і здоров’ю дітей.
– Що можна було, те ми зробили, – запевняє староста. – Забили двері, обгородили недобудову. Але діти – це ж діти. Свого часу на заплановане і розпочате в 80-х роках минулого століття спорудження спортивного комплексу, де передбачалися і спортивний зал, і басейн, не вистачило фінансування. Роки закинутості зробили свою справу: приміщення частково розграбоване, у ньому побиті вікна, опади прискорюють руйнацію.
На краще змінюється настрій, як тільки заходимо до школи. Тут нас зустрічає її господиня Олена Шумейко. Вона проводить коридором, заводить до класів. Не дивлячись, що це вже післяобідня пора, але в приміщенні гамірно. Навіть інколи забувається і про осінь та сирість на вулиці, і про те, що в світі вирує пандемія. Бо тут тепло і затишно.
– Готуючись до нового навчального року, ми прагнули, щоб створити і для учнів, і для працівників школи умови якомога комфортніші, – каже директорка. – Хоча і розуміли, що фінансування, яке отримує освітянська галузь, не достатнє, щоб реалізувати задумки. За рахунок бюджетних коштів нам вдалося тільки придбати фарбу для підлоги в коридорах. Але заручившись підтримкою старости, звернулися до керівництва «Праця Стольне» і нам не відмовили: змогли зробити капітальний ремонт в холі на першому поверсі, в усіх початкових класах. Наразі сподіваємося на допомогу в придбанні меблів для холу. Хочемо продовжити роботу над оновленням класів і надалі.
Через зрозумілі причини в школі відмовилися від опалення газом. Натомість повністю перейшли на дрова, яких наразі завезли вдосталь. І дійсно – у школі дуже тепло.
Сільський парк: розкіш і проблематичність
Наш візит до Стольного завершився прогулянкою до стольненського парку. І не стільки для того, щоб помилуватися його осінньою красою, скільки пересвідчитися, що статус парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення, який був присвоєний рішенням Чернігівського облвиконкому ще 1971 року, не рятує і його від проблем. Сам парк був закладений у ХІХ столітті. Тоді посеред нього знаходився поміщицький маєток. Наразі тут зростає чимало цінних порід дерев і чагарників, які потребують уваги і догляду.
– Через природоохоронний статус самостійно видалити аварійні дерева ми не можемо, – каже Костянтин Пасічник. – Та і через те, що парк має значну площу (12 гектарів), то навіть прибратися тут нелегко. Ця робота непосильна для одного працівника з благоустрою (працює на 0,75 ставки). Тому організовуємо суботники, на які залучаємо стольненців, просимо допомоги у школи. І знову ж ТОВ «Праця Стольне» допомагає в цьому і працівниками, і транспортом.
Наостанок поцікавилися у стольничанок, яких зустріли на вулиці, про керівництво їхнього села. І Євгенія Коваленко, і Ніна Свистільник схвально відгукнулися про сільського старосту та директора ТОВ «Праця Стольне».
– Гарні, молоді, ініціативні наші хлопці, – каже Ніна Свистільник. – Турбуються про село, про стольненців. А головне – дають можливість їм робити і заробляти. Шкода тільки, що переважно чоловікам знаходиться робота. Треба б ще і про жінок подумати.
Не один раз довелося почути, що до свого старости стольненці звертаються якось по-своєму, по-простому і буденному – Костя Володимирович. І виникає враження, що ці два хлопці давно вже стали в Стольному своїми. Можливо, справді така їхня життєва місія: перебравшись зі стольного града Києва до села Стольного на Менщині, відродити його колишню славу.
Джерело: Віталій Сергійко, "Наше слово" від 12 листопада 2021 року
* * *
