Оксана Паструшенко працює в кіоску ТОВ “НіжинХліб” №9 на вулиці Станіслава Прощенка, біля міської лікарні. Для кожного покупця в неї знайдеться добре слово або розрада.
На жаль, у жінки нещодавно помер чоловік, а син і племінник – на фронті. Каже, що шукає розраду в роботі.
“Мене у прямому сенсі рятує робота. Тут я про все забуваю. Немає часу на роздуми. Допомагає і спілкування з людьми. Так, у кожного свій характер, примхи, але усе рівно це – спілкування!” – зазначає Оксана Василівна.
Як каже жінка, вона все життя в торгівлі. Хоча навчалася на оператора числового програмного управління в Ніжинському училищі №11. Не згодилося.
Понад 10 років Оксана Василівна працювала в хлібному кіоску на вул. Амосова. А пів року тому давня подруга Тамара Невжимська, з якою вони знайомі більше 20 років, запросила до себе у напарниці. Колега, з якою вона працювала раніше, знайшла роботу ближче до дому. Пані Тамара вже 15 років продає хлібобулочні вироби у кіоску біля лікарні. Оксана Василівна щиро вдячна подрузі за те, що вона її “переманила”.
На новому місці Оксана Паструшенко працює пів року. Але вже користується повагою серед покупців. Бо вміє і порадити, і заспокоїти, і – що важливо в наш нелегкий час! – посміхнутися.
“Ми, продавці, маємо бути трішки психологами, бо часом люди невдоволені, особливо, коли підвищуються ціни на хлібобулочні вироби. Кожному пояснюємо, що це не від нас залежить, що це – вимога часу, бо ростуть ціни на борошно, енергоносії і не тільки. І тоді людина ніби заспокоюється, починає прислухатися. Головне – підібрати правильні слова”, – розповідає пані Оксана.
Працюють напарниці позмінно – тиждень через тиждень. Робочий день триває 12 годин – з 7 до 19. Коли перезмінка, то продавчині приходять ще раніше, приблизно о 6-й, бо треба підготувати робоче місце. А потім, протягом дня, продавець тричі передає на підприємство замовлення, приймає продукцію, фасує. А після роботи ще й наводить лад у кіоску, бо прибиральників тут немає.
“Оскільки мікрорайон лікарні багатонаселений, покупців тут завжди багато. Ще й медзаклади поруч, де щодня чимало відвідувачів. Працівники лікарні та пологового теж купують у кіоску хліб і смаколики. Трапляється, і присісти ніколи: цілий день на ногах. Без перерви на обід”, – розповідає пані Оксана. Але вона не жаліється.
Спочатку, каже, було важкувато, а зараз втягнулася. Вже не уявляє себе без улюбленої роботи. Коли хворіє, встигає скучити. Притому на жінку вдома чекають ще й хатні справи.
Є у продачині своя характерна ознака: під час своєї зміни вона викладає хліб і булочки на імпровізовану вітрину. Люди вже знають, що це вона заступила на зміну.
Чи крадуть з вітрини? Так, час від часу крадуть.
“Ну що ж, значить, людині було дуже треба”, – розмірковує пані Оксана. – Пенсіонери часто жаліються на мізерні пенсії. Одного разу якась бабуся, щоб купити пів батона, так довго перераховувала свої копійки, що роздратувала чергу. Тоді я їй кажу: “Беріть цілий батон”. Ви б бачили, як вона зраділа! І мені на душі стало так приємно. А ще одного постійного клієнта ми раз на тиждень балуємо чимось смачненьким. Бачимо, що він не п’яниця. Його вигнали з дому рідні. Шкода людину”, – пояснює продавчиня.
Але й на такі, хай невеличкі, проте добрі справи потрібні кошти. Звідки? Виявляється, чимало покупців залишають решту – кілька гривень. Особливо військові. Завдяки цим кільком гривням інша людина, яка потребує, може отримати безкоштовний хлібчик або булочку. Ось такий виходить кругообіг добра у суспільстві.
Пані Оксана наводить цікаву статистику: на початку і наприкінці місяця покупців зазвичай поменше. Люди економлять. А приблизно після 6-го числа (будь-якого місяця) кількість покупців помітно зростає, бо пенсіонери отримують пенсії. Найнасиченіший день тижня – п’ятниця. Ніжинці закуповуються перед вихідними.
“Чимало покупців у нас було під час літньої спеки і буває під час свят, бо всі знають: у нас завжди все свіженьке. Продукція зберігається у холодильниках. Покупці залюбки розбирають торти, тістечка, інші вироби. Є продукція на будь-який смак і гаманець”, – наголошує продавчиня.
Пані Оксана – людина чуйна і відверта. Знаходить спільну мову з кожним співрозмовником, незважаючи на його стать і вік. Зазвичай люди платять тією ж монетою.
“Зараз у нас водієм працює хлопчина з Харкова. Виїхав через обстріли. Раніше він працював у Києві, там познайомився з дівчиною з Ніжина. Переїхав сюди. Чуйний, щирий. Намагається мене підбадьорити, піднести вантаж. Піджалює мене, як свою матусю. Будь-яка повага завжди приємна”, – підсумовує пані Оксана.
Від щирого серця бажаємо Оксані Василівні вдячних покупців. А найголовніше – дочекатися своїх хлопчиків з війни.
Джерело: Nizhyn Post, авторка Валентина Савчук
"Час Чернігівський" писав про таке:
