Дмитро Терновий віддав життя на Донбасі на початку 2015 року. Під час патрулювання машина правоохоронців наїхала на міну. Він один з усієї групи загинув.
Ірина втратила тоді чоловіка. Дізналася про це з новин і сама шукала правду про трагедію. Жінка каже, що війна почалася з 2014 року, але багато, хто в це довго не вірив. Аж доки ворог не прийшов вбивати на чернігівську землю.
Житло Ірини під час облоги Чернігова було пошкоджено ворожими обстрілами, але вона через це не дуже переймається. Головне, щоб була наша перемога, запанував мир і українські захисники повернулися живими додому до своїх родин.
Ірина Костенко, дружина загиблого Дмитра Тернового, пряма мова:
"Пройшло 7-8 років... Але все одно, якусь частку в тебе забрали. Постійний сум, хочеться до когось звернутися, пригадуєш щасливі роки, але треба жити далі. Складні роки, але ми сильні. Війна почалася ще у 2014 році. Тепер нас розуміють, тих у кого загинули близькі тоді. Боляче за те, як гинуть зараз. Ми розуміємо, що час не повернути. Так сталося.
Навіть зараз через 7-8 років спливають нові факти. Він був начальником служби безпеки донецької залізниці. Інспектував. Їхали і підірвалися. Одна людина загинула - і це був він.
Я все це почула з новин. Ніхто не зателефонував. Шукала правду сама. Батьки зателефонували: ти не хвилюйся. По новинам сказали, що загинув. Я з ним не змогла зв’язатися. Не брав трубки. Я розуміла, що трапилося щось. На ранок думала, що не настільки серйозно. Почала телефонувати. Так напевно... це була його робота. Як він казав: як не поїду туди і не зупиню їх, то вони прийдуть сюди. У нього була можливість не їхати, але йому сказали і він поїхав. Не розглядав питання туди не їхати.
Це людина, яка в середині мала сонце. Намагалася допомогти кожному. Вирішити проблему. Було багато друзів. Не від кого не почула поганого слова про нього. Людина мала сонце всередині, яка хотіла всіх зігріти. Працював у податковій, міліції, був на своєму місці. Гарний керівник, який всіх розумів. У нього були свята, приділяв час родині. Розумів, що є колектив, є родини і все вирішував. Всіх розумів і підтримував. Якщо в когось проблеми їх вирішуємо.
Я до останнього не вірила, що може статися. Коли вже почалося - прокинулася. Невже? Треба було вирішувати. Зібрали всю волю і трималися, як і всі.
Житловий будинок, де жили - він пошкоджений, стіни, подвір’я, дах. Було решето, все відновлюємо. Особисті речі, або було знищено, або розграбовано. Все відновлюється. Головне, щоб ми перемогли і був мир, головне, щоб всі повернулися живими. Життя найдорожче.
Потрібно розмовляти спілкуватися. В середині ти все тримаєш. Треба з такими, як ми говорити. Для матерів ще більший біль. Треба спілкуватися один з одним. Мама своє розкаже, дружина своє. Набагато легше стає.
Ніхто нікого не забув. Всі телефонують і з податкової, і з поліції. Кажуть: звертайся, пам’ятаємо. Таких людей ніхто не забуде. Це втрата не тільки для родин, а для всієї країні.
Іноді приходить до мене у снах. Для мене це як побачення. Прокидаюся у гарному настрої. Наснився. Сходила до церкви.
Тут ми жили, тут друзі, спогади постійні"
"Час Чернігівський" говорив із родинами загиблих бійців та оборонців:
- «Пес так швидко біг до Діми,наче відчував, що то в останній раз»,- мати загиблого оборонця Чернігова
- Закричали "повітря", всі розбіглися, а він у тракторі не почув: трагічна історія родини Тесленко
* * *
Цю публікацію було створено за фінансової підтримки Європейського Союзу в партнерстві з DW Akademie. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю "Час Чернігівський" та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу
