51-річний Аріф АСЛАНОВ майже десять років як військовослужбовець. В Україну прилетів у 2014 році з Баку, столиці Азербайджану. Коли почалося російське вторгнення. У Чернігові знайшов дружину Тетяну. Купив дім у Петровому Чернігівського району.
Біля двору Асланових зустрічає «військовий». Манекен, одягнений у термобілизну. Замість голови — глечик у касці. У руках вила. На ногах берці.
— Військового робив Аріф, — веде до двору дружина Тетяна, повернулася з лісу з пакетом грибів.
— Це наш хазяїн двору, — жартує господар про манекен.
— М’які іграшки дарували друзі, — каже про звірів, що стоять перед двором. Великі м’які тигри, мавпи, леви, ведмеді в касках, кепках сидять у хризантемах, гарбузах. — Куди їх дівати? Виставила. Прикрасила квітами. На зиму їх ховаю. Під снігом і дощем зіпсуються.
Сусідка принесла дитячий автомобіль. Відреставрували. Пофарбували і посадили водія. Я народилася в рік тигра, тому їх і люблю. Їх найбільше біля двору.
— Під час повномасштабного вторгнення у дворі над будинком підняли прапор України, — каже Аріф Асланов. — Ніхто не знімав його під час облоги міста. Хоча друзі лякали. Казали, що не треба, вмовляли прибрати. Бо росіяни за це могли обстріляти хату. Заради українського прапора мені не шкода втратити будинок. Вважаю, що від страху ховати прапор своєї держави не можна! Під цим прапором мої друзі загинули. Є в нас традиція: кожен рік, 23 серпня, на День прапора, купуємо новий. Запрошуємо до двору сусідів й урочисто, під Гімн України, підіймаємо.
Під час облоги Чернігова росіяни розбили приміщення нашої військової частини. Але тризуби вціліли. Забрав, пофарбував. Прикрасив свій будинок. Коли закінчиться війна, почнемо відбудову, поверну їх на своє місце.
— Не боїтеся, що вкрадуть?
— Ні. Сусіди приглядають, коли нас нема. Є камери відеоспостереження.
Тетяна Асланова біля будинку, який видно з траси
«Закінчився бензин. Машина зупинилася в Петровому»
Тетяна Асланова працює вчителькою молодших класів у чернігівській школі №14. Народилася в Рейментарівці на Корюківщині. П’ять років тому купили хату в Петровому.
— Як побачила її, спершу був шок. Там жила старенька бабуся. Чотири стіни, і все.
Ми через Петрове їздили в Рейментарівку, провідували матір, — розповідає Тетяна. — В Аріфа тоді була інша «ластівка», «Жигулі-копійка». Біля зупинки в Петровому машина зупинилася. Закінчився бензин. Аріф сказав: «Я військовий, зупиню будь-яку автівку, з бензином допоможуть». Не так сталося…
Докотили машину майже до виїзду з села. Знала, що тут десь живе жінка з Олійників. Це сусіднє з Рейментарівкою село. Зараз там лишився один житель. Пішла шукати ту жінку. Знайшла, пояснила за чим прийшла. І вона допомогла.
— Дала керосин, — сміється Аріф.
— Заливає його у бак, — продовжує Тетяна. — А машина не їде.
— Гуркотить, як танк, — описує роботу двигуна на гасі чоловік. — Дим іде.
Тоді на паркані одного з будинків побачив напис: «Продаю». Дружина не хотіла, а я купив. Кажу: «Таню, уже пізно».
— Цього року на городі замість картоплі вирішила посадити лаванду, — веде на город. — Висадила 150 кущів. Лавандові поля в області вже є. Але в нашій стороні, сподіваюсь, уперше, — розмірковує жінка. — Подумала, чому б ні?
Щоб земля не гуляла, сусідка на нашому городі посадила кукурудзу. Коли збере, буду далі засаджувати лавандою, іншими квітами.
У наступному сезоні, коли почне цвісти, кожен може зайти, сфотографуватися. Безплатно. З піддонів зробимо лавку. Поставимо декорації. Сподіваюся, мій намір втілиться.
У дворі за будинком стоїть мангальна і тандирна печі.
— Робив її майстер з Брусилова. А я тільки готувати вмію, — сміється Аріф.
— А як же картопля?
— Скільки нам її потрібно? Цього року роздавали всім: друзям, знайомим. Є сім’ї загиблих, з якими я служив. Як не допомогти?
Був полковником, став сержантом
— В українській армії служу з 2014 року, — запрошує в дім. — У травні було 34 роки, як я військовий. Стільки років я у формі.
Ось мій бойовий прапор, — показує прапор України з підписами військових. — Половини вже нема в живих.
В Азербайджані закінчив військове училище. Там був кадровим військовим, підполковником. А в українській армії став сержантом.
Сім років тому подав документи, щоб отримати українське громадянство. Нещодавно прийшла відмова. А в чому причина, не знаю.
Аріф Асланов був танкістом у Першій окремій танковій Сіверській бригаді. Отримав два поранення. Службу не покинув. Зараз командир роти.
— Під час повномасштабного вторгнення нормально себе показали. Золотинка, Ладинка... Тудою йшла сотня танків на Чернігів. Чекали з одного боку. А пішли з іншого. Сили були нерівні, — каже про лютий-березень 2022 року. — Тоді страху не було. Через це, мабуть, і живий залишився. Пройшов війну в Нагірному Карабаху.
На стіні в кімнаті прапор з фото Аріфа і напис «Монгол».
— Це мій позивний, — пояснює. Поряд висить військова форма з нагородами.
— Є нагороди від колишнього президента, Петра Порошенка. Є і від Володимира Зеленського. А ось тризуб з гільз, — показує. З патронів викладений герб України. — Подарунок хлопців, з якими пройшов Волноваху. Тих, хто його робив, теж нема в живих. Тоді хлопці мене ще називали Іваном Мазепою.
Оці нагороди отримав нещодавно, — показує грамоту від генерал-майора Дмитра Красильникова.
— Я з Баку. Коли в Україні почалася війна, нам подзвонили українські військові. Вони допомагали нам воювати, коли була карабаська війна. Сказали: «Потрібні спеціалісти». За ніч зібралося 17 добровольців. Наступного дня вже були в бориспільському аеропорту. Потрапив на службу в Миколаїв. Пройшов донецький аеропорт. Командир Першої танкової забрав до себе.
Після боїв за Волноваху перевели на Чернігівщину. Тоді отримав два поранення. Міна потрапила в танк. Допомагав евакуйовувати поранених, знову натрапив на міну, — розповідає про друге поранення. — Проходив реабілітацію.
— Закінчувала ніжинський університет, — розповідає про себе Тетяна. — Є друга освіта, яка зараз неактуальна. Російська мова і зарубіжна література. 10 років працювала вчителькою зарубіжної у своєму селі. Школу реорганізували. А я пішла вчителькою початкових класів. Уже 31 рік стажу.
4 вересня 2018 року ми з Аріфом офіційно одружилися. Познайомилися вісім років тому, біля новорічної ялинки в Чернігові, — розповідає про знайомство з чоловіком. — Він у колеги орендував квартиру. Запропонувала познайомитися з гарною жінкою. З того часу разом. Аріф наполегливий. Тоді ще була жива мати. Усе казав: «Коли повезеш знайомити?»
— Якщо війна закінчиться, у Баку повернетеся?
— Навряд.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- У 80 років знайшов другу половинку та переїхав за 800 км
- Староста з Корюківщини стала мамою для трьох: історія Ірини Гончаренко
- Жили за 500 метрів від рф: багатодітна родина із Сумщини перебралася на Чернігівщину
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
