Що спільного у Чернігівщини та історії Каховської ГЕС, нині так повсякчасно згадуваної у сумних новинах?є, у звʼязку з підривом російськими окупантами дамби. Виявляється, одне імʼя - Олександр Довженко. Блогер та політтехнолог Віталій Чепинога написав пост про те, що повʼязувала видатного чернігівця та Каховську дамбу. Пост за три дні став вірусним - його поширили понад 1200 разів.
Каховський проєкт і справді був зафільмований у стрічці за сценарієм метра «Поема про море».
«Довженко… Іноді трапляються такі дивовижні збіги, які годі кому й пояснити. Бо вони дивовижні лише тобі, і більше нікому.
Якось так трапилося, що я читав "Щоденники" Олександра Довженка напередодні тої ночі, коли рашистські виродки знищили Каховську дамбу. І саме в тій їх частині, де йшлося про її будівництво.
Олександр Довженко - геніальний український режисер. Навіть Сталіну не стало духу його знищити, хоч він і намагався.
Натомість генію було придумано іншу кару. Йому було заборонено жити і працювати в Україні. Він був на "почесному засланні в Москві". Фактично мова йшла про "Валуєвський указ" стосовно однієї людини - самого Довженка.
В 1952 році Олександр Довженко був відряджений на Херсонщину, аби зняти фільм про грандіозне сталінське будівництво - Каховську ГЕС!
Довженко описує своє перебування там. З неймовірною любов'ю й теплотою він оповідає про ті береги Дніпрові, про той легендарний Великий Луг, який ось-ось має піти навіки під воду. З усією своєю історією, з козацькою славою, з прадавніми вільними селами, церквами і кладовищами.
Бо затопити Великий Луг - це те ж саме, що затопити британський Стоунхендж, або римський Колізей.
Тоне старий Український світ... Навіки йде під воду, на дно...
Фільм міг би бути останньою сповіддю митця, його величним зізнанням у любові до Рідної Землі, до України. Він ходив тими берегами, луками, бродив поміж людей і природи і мріяв лише про одне: бути похованим на цих святих і вільних берегах великої Ріки...
Той фільм Довженку зняти так і не дали. Заборонили, і повернули до Москви...
Зрештою, це його й добило. Невдовзі він помер. І не на берегах Дніпрових, а в якомусь сраному підмосковному Пєрєдєлкіно...
Мені здається, що Довженко, якось потім, може мав би бути похований, як Шевченко... Щоб лани широкополі, і Дніпро і кручі…
І будівництво Каховської ГЕС в 1952-му році, і її руйнування в 2023-му - рівнозначні злочини проти України!
Нам своє близьке горе болить, звісно ж, ближче. Бо це, ось, наша особиста трагедія, ось вона, тут, зараз... Ось ті наші мокрі собаки, ось ті наші хати, що пливуть до моря, ось той втоплений музей Поліни Райко...
Бо вже нема тих, хто би жалів за Великим Лугом...
То було вбивство України. Так само, як пожежа в бібліотеці Української академії наук, в 1964-му році, в Києві, коли вигоріла вся давня україніка за довгі століття.
Вбивали книги й бібліотеки, вбивали ріки й ландшафти, виривали коріння й сушили джерела, вбивали людей і саму пам'ять людську...
А втім, щось воно таки лишилося на тому дні. Невтопиме. Невмируще. Неубієнне... Те "що не вмирає", за Лесею...», - написав Чепинога.
"Час Чернігівський" писав про допомогу Херсонщині:
