Двір Наталії ПАВЛОВОЇ в Мені весь у квітах. Троянди, петунії, резеда, гортензія… Багато екзотичних кущів. А між ними — чудернацькі фігури. Їх поробив цивільний чоловік Олександр Середа. Який вважається зниклим безвісти з 2023 року. Пропав у Синьківці під Куп’янськом.
Медсестра з менської лікарні Наталія Павлова 13 років тому взяла участь у програмі «Операція краса». Тим і стала відома на всю Мену і трішки — на всю Україну.
У 2012 році про неї писав «Вісник Ч».
— Ми познайомилися у 2016 році. Через інтернет. А він теж менянин, — розказує про чоловіка Наталія.
— Бачив вас у телешоу?
— Ні. Випадково. Почали переписуватися. Зустрілися. І так з 2016 року ми разом. Оце все — бесідка, фігури, садова люстра, меблі — він зробив. Господарство ми вели в мене тут, але їздили до нього теж. На дві хати жили.
Наталія зараз у будинку з трьома котами. Два її, один чоловіків.
— Забрала Мурчика з того будинку, бо залишився там сиротою.
Наталія тепер — військовий медик. Працює у взводі охорони при військкоматі. Їй 53 роки.
Жінка знаходить час і сили доглядати за квітником.
— Якщо є натхнення і бажання, то це нескладно. Клумби робила сама, — ходить між квітами. — У голові намалювала, як воно буде, і втілюю. Було б ще гарніше, але такий графік роботи… Ненормований.
У дворі незвичайні скульптури. Під стіною будинку чоловік-стовп тримає у дерев’яних руках по вазону з квітами. І замість голови в нього вазон. Щоб полити той кущ, що на голові, Наталія стає на пеньок.
— Це все Саша придумав, — спішить показати інші витвори.
— Таке було його хобі до війни, — посміхається Наталія. — Він же знає, що я люблю. І такі речі мені час від часу дарував. Інструмент у нього, він сам отаке вдома робив.
Цього кошика — на один день народження, козла — на інший.
Біля туй — великий кошик з петуніями. Зварений з решітки, з гайок, гвинтів, болтів і хтозна ще з яких залізяк. Ручка — залізний ланцюг з крупними ланками.
— Чекайте, стіл витру, — біжить поперед мене до садового столу в альтанці Наталія. — Бо вже давно ніхто не сидів.
Раніше за цим столом часто збиралися, — протирає ганчіркою і так чистий стіл хазяйка. — Сестри виїхали. Зараз за кордоном. Син Артем, від першого чоловіка, служить під Сумами. Він офіцер. Прийомна дочка Наташа в Чернігові. Зять — танкіст.
Стільці, розглядаю, теж непрості. Спинки, ніжки — зі покручених стовбурів дерев. Як і ніжки стола. Стільниця — наче з бамбука. Може, то гілочки менських дерев. Збиті в пласку рівну плиту.
А поряд з альтанкою — чудернацька антилопа. З гайок, гвинтів, шурупів, металевих спіральок. Є хвіст. З ланцюга, з металевою пружиною на кінці.
— Йому подобалося створювати зі звичайних речей незвичайне. На дорозі гайка лежить — підніме. Наче воно і не потрібне. Хтось викинув, а Саша в цій речі вже щось розгледів. Він отаке збирав до купи, а тоді робив.
Ми їздили в ліс по гриби. Привозили коряги, він вирізував фігури. На жаль, не всі встиг використати.
Розглядаючи уважно антилопу, зрозуміла, чому Наталія називає її козлом! Бо внизу між ногами казкової тварини стирчить деталь, якої в самиці точно не буде.
— А то що?
— Мабуть, болт, — сміється Наталія.
— Чоловік ваш з гумором, — оцінила я.
— З великим, — киває Наталія.
З Олександром разом прожили вісім років. Не були розписані офіційно.
— Цього року йому мало б виповнитися 60. Але я ще не хочу казати про нього в минулому.
— Військовий?
— До війни був оператором газової котельні на сирзаводі. У 2022 році ми з ним пішли разом до військкомату. Він — перший, я десь через місяць за ним. Були в роті охорони. Я — медиком. Зараз це взвод, людей поменшало. Хлопці воюють, багатьох тих уже нема, з ким починали.
Є інформація, що Саша загинув, але тіло не змогли забрати.
Не побачивши тіла, все одно сподіваєшся. А що як повернеться? Доки нема офіційного підтвердження, у мене є надія. Може, у полоні? Хоч якийсь відсоток є, що він живий, і ти чекаєш. У всі обміни, що показують у соцмережах, я вдивляюся, шукаю його обличчя. Ану ж я його знайду! Якось серце тьохнуло, аж зупинилося: виходив чоловік з автобуса, ну дуже схожий на Сашу. А тоді бачу — не він, — розводить руками Наталія. Очі вологі. — На жаль…
Він довго не снився. Але останнім часом почав. Можливо, я надто багато про це думаю і хочу цього… Він уві сні каже мені: «Я живий».
Наснилося, що підійшов, сів поряд. І я прокинулася з тим, що, справді, він поряд був. Було відчуття щастя.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Олена ГОБАНОВА. Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
- «Мамочко, це я!»: серед 13 звільнених, яких взяли в полон на ЧАЕС, - нацгвардієць з Чернігівщини
- Тримала молитва і родина: додому повернувся оборонець, якого полонили під Авдіївкою півтора року тому
- Євангеліна - означає добра звістка: родина приїхала на обмін з маленькою донькою зниклого захисника
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
