Дев’ятого березня у селі Баранівка, що на Семенівщині, з-під завалів витягли місцевого жителя 50-річного Павла Хулапа. Чоловіка завалило стінами цегляного погреба, що розлетівся від попадання російського снаряду. До цього погреба біг Павло, хотів сховатися від обстрілу з боку росії. Не добіг пару метрів. Від Баранівки до кордону з брянською областю 3 кілометри.
— З Баранівки виїхав у Семенівку ще в листопаді минулого року. Живу там з дружиною. А додому тягне, — зітхає Павло.
Чоловік зараз вдома. Він вижив. Пошкоджені ноги, скаче на милицях, навіть грубу на милицях топить. Каже, сидіти на місці не може. Павло Хулап працює майстром лісу. Його ділянка межувала з кордоном. А коли почалися обстріли, перевели на іншу, ближче до Семенівки. Зараз на роботу не ходить.
— Привозив односельця в Баранівку, — розповідає. — Родина Хулапа Василя теж зимувала в Семенівці, вирішили повернутися в село, бо скоро час обробляти городи.
— Якби й не віз їх, сам би поїхав. Вони до себе додому, я до себе. Подивитися, що там за зиму сталося. Поминальна субота була, пішов на кладовище провідати могили батьків. Трохи не дійшов, почався мінометний обстріл, — пригадує Павло. — Рвонув вже не додому, а до першого двору, щоб заскочити в погріб. Як біг, бачив, як все розривається, земля летить. До погреба таки добіг, але заскочити не встиг. Майже. І вже лежу, накритий уламками. Дуже важкі. Розлетілася цегла погреба. Мене привалило по пояс. Намагався ворушити ногами, якось вибратися. Зажало намертво. Мабуть, сильно активно намагався, раз зв’язки порвав і порозтягував. І вже ніг не відчуваю. Одна рука вільна, а мобільний вилетів десь. Знайшов, набираю — а зв’язку нема. Люди, кого привіз, далекувато, всі інші (у Баранівці залишилось троє жителів — авт.) — в погреби поховалися. А ті продовжують по селу гатити.
Я так кричав, що почули наші. Прийшли вдвох, витягли. Ноги були сині. Дотягли до ближньої хати, давай розтирати. «Швидка» до нас не їздить. Вони викликали евакуаційну бронемашину, приїхала також поліція з Семенівки разом з начальником Володимиром Єрмоленком. Перенесли мене, бо йти не міг. А обстріли і справа, і зліва! Повезли до Семенівської лікарні. І це все під обстрілами, — дуже вдячний рятівникам Павло Хулап. — У Семенівці зробили огляд, рентген. Думали, що кістки поламані. Аж тільки зв’язки розірвані. Права нога ще нічого, а ліва висить, болить у стегні. Лікарі сказали. що заживатиме довго, а якщо не покращає, повертатися в лікарню.
Павла доставили у лікарню
— А якщо покращає? В Баранівку город саджати поїдете?
— Зараз думаю, що не поїду. А завтра трохи очухаюсь і не гарантую, що мене туди не потягне. Поки що повернутися навіть фізичної можливості нема. Ноги болять, але то єрунда, могло бути гірше.
* * *
Могло. За два дні до того, сьомого березня, внаслідок ворожого обстрілу загинув 51-річний Анатолій Воробей, житель Карповичей. Село за 10 кілометрів від Баранівки, теж під кордоном. В Карповичах на той момент залишалося 15 жителів. Вже 14. Тіло Анатолія знайшли сусіди у його власному дворі біля воронки від вибуху.
Авторка: Олена ГОБАНОВА, "Вісник Ч"
"Час Чернігівський" писав про таке:
